Сторінка
7

Як наші прадіди майстрували хату

Заміток було і є багато коло жадної нової застроїчки. Хлівець, наприклад, скоро скончать і заженуть туди порося яке чи й вівцю яку, завяжуть хвірточку вінком з під цибулі, як цибулю обірвуть. Навмисне шукають, де валющий такий вінок, і тим завяжуть хвіртку наперед, а тодї вже на кілочок чи на цурку затикатимуть дверці ті, це на те, щоб свинї чи вівцї водились краще: свинї по двічі на рік і по десятку поросят, а вівцї щоб з ранніми ягнятами були і щоб і одна не зяловила. На це ж саме скоро заведуть свининець чи комору, зараз же обсиплять скаралущами з свячених крашанок і десь у стрісі уткнуть чогось свяченого, херувимського ладанцю, одрізачок од риз старих або що. Бува, й пришиптують щось. Знають усі, що свиням не можна гарячого і навіть теплого їсти давати, бо виздихають, а вівцям метелиці - трави, бо нападе метелиця - сухота. Од уроків завше залізяка в кориті буде стара валятись. Тим свиням, що усе за кнурами бігають, дають молодняк-однолїток з верби і з дуба. Кажуть, що цей молодняк є і лїки од телїя то-що. Загороду як строять, то старають ся стріхи не видать на дорогу, бо то відьми будуть солому смикать і приказувать щось до неї, щоб і молоко пішло за соломою. Утикають теж свяченого по вуглах, щоб відьма не приступила. Щоб скоріш побігала корова, дають їй оселедця ззїсти. Як будують конюшню, то наперед уткнуть сороку вбиту, щоб повисіла хоч трохи, поки кінь обвикне з домовиком. Домовик зараз же наві-даєть ся до конюшнї, але стане піря лічити, долічить до сорока, та й зібєть ся, та надумає, що це ж і є сорока, та давай знову лічить і лічить усе заново, аж поки почує „кукуріку". Так що ночі, поки і одвикне він од конюшні, од кінь почне обвикати без мурдування в нові конюшнї і скоро почне набіратись тїла. Свяченого в конюшню гріх утикати, бо се худоба не чиста. Клуню як строять, то під перший стовп насипають по зернині або три зернині, а то і по тридевять зернин усякої пашнї, усього, що родить на землі, це щоб усячина родила і клуня ніколи порожньою не була. Коло клуні є замітки і щорічні. От як везуть перший віз з якою пашньою у тік, то беруть три волотки і закопують коло ворітниці: зараз - оден, потім середній і потім далї підряд і третій. Замічають, котрий перший з землі вискочить, то-б то почне рости, і з якого буде зелень краща, отиї сійби й глядітись на другий рік: перший зійде у перед - раня повинна бути сїйба, другий - середня, а третій - ото пізня сїйба дасть найкращий урожай. На страстї замічають, як йдуть з церкви: тихо - усяка сїйба буде урожайна (властиво гречка), спершу вітер, а потім тихо - пізня, і навпаки. Як же вітряно все, то гречки не будуть і насівать багато, а так, аби для полови та на розвід, щоб насіння не згубити. Рідко який двір, в кого заведеть ся, зійде на все найдисто, счасливо. Не знатно спершу, яка масть буде по двору, а яка ні, яка домовику підхожа, яка нї. Поживе чоловік, випробує на ділі, що до всякої всячини, от тоді вже і видно стане, чого йому держатись. Видко буде, з чого йому розживатись - чи з худоби, чи з хліба святого, чи з якого ремества, чи й з росчоту якого, з комерції. А може, зайде повіт і на те, що з громадського вчинку він і діти його собі хліб мати будуть: або в чини, або в науку нове подвірище поведе.

Рідко так випадає, а вже не випадає, що на всячину добре, куди не кинеть ся - удача, пойдовите таке заведеть ся подвірище. І навпаки, таке зводить ся, що не тіко нічого не заведе, а ще й загубить і те, що було вперед. Буває, двір спустіє так швидко і так чепурно, ніби язиком злиже хто. Ото вже на тому пустищі ніхто не схватить ся сісти. Бува, як посвятять оселище, то минаєть ся невдача. А бува, людину Бог нанесе таку, що дасть якусь худобу, скаже, в чому воно все зависа.

Прожити, не нивку перейти. Та й то кажуть: „на віку, як на довгій ниві - всього трапляється".