Сторінка
1

Чин Архістратига Михайла - за народним календарем 21 листопада; 19 вересня. Як святкували і що їли з нагоди свята

День святого Архістратига Михайла відзначають в Україні кілька разів на рік — 21 листопада і так зване Чудо святого архангела Михайла — 19 вересня.

Михайлове Чудо святкували дуже просто: цього дня не працювали. Гріхом вважалося на Михайла сіяти, орати, рубати дрова, мазати хату, будувати, копати, пекти хліб тощо. Можна було лише варити їсти, пасти, виконувати дрібну хатню роботу, годувати худобу та птицю.

У народі побутує безліч переказів про заборону в цей день робити яку завгодно небуденну роботу, а також про те, як було покарано неслухняних. На Черкащині, наприклад, одному господареві стало шкода доброго робочого дня, і він пішов сіяти. Посіяв озимину, а коли повернувся додому, почав сіяти все, що траплялося під руку, по хаті, подвір’ю, по всій садибі: посіяв сіль, борошно, крупи, сушені ягоди. І ніхто не міг його привести до тями. Усю ніч сіяв, аж поки не прийшов священик. Коли прочитав молитву над ним, аж тоді він схаменувся. І зарікся будь-коли на Михайла працювати.

Таких оповідань і про хазяйок, що пекли хліб, і про хазяїв, що рубали чи копали, складено чимало в кожному населеному пункті.

За християнським Місяцесловом, Чудо святого архістратига Михайла полягало в тому, що він зробив чудотворним джерело біля храму святого Михайла у Фрігії та запобіг потопу, який загрожував знищити храм і долину.

Собор Архістратига Михайла (21 листопада) святкують значно пишніше. Згідно з християнським віровченням Архістратиг Михайло, славний вірним служінням Богу і допомогою благочестивим людям у біді, очолює янгелів. Своїми чудесами він відомий і на Руси-Україні. Для киян цей святий має особливу вагу — він є патроном міста.

Ще з часів Київської Русі у Києві діяло два Михайлівських собори: один на території Видубицького монастиря (1088), другий — гордість і окраса міста — Михайлівський Золотоверхий собор (1108-1113). У 30-х роках XX століття останній було по-варварськи знищено, але нині його відбудували у первозданному вигляді. Однак навіть за совітських часів храмове Михайлівське свято відзначали і церковні, і світські особи, хоча й таємно.

На стародавньому гербі Києва зображено Архангела Михайла з мечем. На іконах святий топче ногами диявола, бо головна функція Архістратига — боротися з нечистю. У лівій руці він тримає зелену фінікову гілку, а в правій — спис з білою хоругвою або полум’яний меч. Святий Михайло озброєний так саме для боротьби з нечистою силою, для винищення погані. Тому йому підкорюються сили природи: вітер, грім, блискавка.

За народними уявленнями, святий Михайло, як повелитель вітру, носить його на лівому плечі, тримає за вуса, і приборканий вітер дмухає потихеньку. А коли Архангел трохи попустить вуса вітрові, тоді зчиняється буря або здіймається вихор, а взимку віє завірюха. Вихор у народі вважався уособленням нечистого, тому було важливо, щоб проти нього боровся сам Архістратиг Михайло. Легенди оповідають: якби не він, то вітер би так розгулявся, що увесь білий світ знищив би. Казали, що святий Михайло стріляє у чортів блискавкою, після чого гримить грім.

Запорізькі козаки вважали Архангела своїм покровителем, під його незримим керівництвом завжди отримували дивовижні побіди над супостатом. На честь Архістратига Михайла часто зводили церкви на самій Запорізькій Січі. Запорізьке козацтво також зображало Небесного Воїна на своїх бойових стягах та знаменах.

На підтвердження тяглості традицій шанування козаками провідника янгельського воїнства в нашій ставропігійній козацькій церкві Покрова Пресвятої Богородиці також є чотире ікони присвячені подвигам Архістратига Михаїла (ними і проілюстрована дана стаття). Художник Олександр Цугорка.

У календарній обрядовості українців Собор Архістратига Михайла є одним з осінніх поминальних днів. Поминають померлих родичів на святого Великомученика Дмитра (8 листопада), на святих Козьми й Дем’яна (14 листопада), на святого Михайла (21 листопада), а також у всі суботи напередодні зазначених свят. Ці поминальні дні називають «Діди», «Родичі», «Поминальні».

Найдовше «Діди» зберігалися в Україні на Поліссі. Тут вони були обов’язковими для всіх, хто мав померлих родичів. Гостей не кликали, вечеряли в родинному колі. Але дуже раділи, якщо траплявся хтось із чужих, навіть останній жебрак. За народною традицією, нагодувавши на поминках незнайомця, людина тим самим начебто годувала у Царстві Небесному своїх родичів.Готували й досі готують пісні й скоромні страви, прості, але калорійні: борщ або капусняк, печеню або локшину з куркою, пісну тушковану картоплю, тушковану капусту, горохову кашу, горохвяники, голубці, вареники, млинці, кисіль. Печуть хліб, пироги та книші. Якщо свято припадає на п’ятницю чи середу, то замість м’яса й сала готують рибу, бобові та гриби. На Київщині, Волині, Чернігівщині в піст роблять картоплю з маком і коми.

Від Козьми-Дем’яна дівчата влаштовували «курячі складки». Починалися молодіжні гуляння — вечорниці. Дівчата зносили курей, патрали їх, варили з локшиною чи галушками, а хлопці брали з собою горілку, настоянки чи наливки. Звичай варити курей на вечорниці (які тривали до Пилипа — 27 листопада) пояснювали тим, що Козьма й Дем’ян є покровителями птахівників, а саме «куроїдів». «Курячі складки» мали сприяти плодінню курей. Готували також всілякі яєчні та бабки на яйцях.

У місцях, де на Михайла був храм, справляли «меди»: на багаттях коло церкви варили мед із хмелем, готували капусняк, печеню, горохову кашу, робили «складку» із принесених страв.