Сторінка
4
7. То не подвірє, коли господи всї цураються
(Старий Бебех дїд Грушенкам одповідає про їх рід)
Селище Грушівське велике було колись. І припало воно їм несподівано. Було спершу воно пустирь - нї що не росло на йому. Никає, никає, було, бідна худоба цілий день по йому, а голодна йде до дому на годівлю. Обгородив його старий Петро - прадід ваш і пасїку там глядїв свою. Дарма що попович був, а діло знає і мужицьке. За год, за два такий пастівник сочинив ся, що куди кращого шукати? А при березі там гадюки самі водились, такий там плав гнилий був. Купясте було. Так і звалось драгвиняте „бабло". Всі цурались. А Груша покойний зімою все зрізував те купиння та гатив плав. Плав перестав трястись і сїнце браве росло замісць купя чортового. Прийшлось до поділів: у огородах дали тай йому пастівник - десятин двадцять, а в березї коло річки ту загату, що він гатив - десятин тридцять, води Тясминської з півсотні десятин, та піску від огорода, та до Тясмину верстов три. От і оком не скинеш всього селища Грушиного. Обрік - який тоді був! Оплатив ту землю, а худоби, а лугу, а лози в болоті, шелюгу того по пісках, а риби в крипичовинах й всього - як з базарю що дня від його люди і ідуть, і їдуть, і гроші везуть, і несуть - те за лозу, те за деревину, те за рибу, те за сїно, те за мед, те за живого, а те за мертвого. От де подвірє! Всї господи в йому не цурають ся. Не замитять ся в такому селищі господарі! Ото горе, як ніхто не загляне в двір, і навіть стару обминає. То не подвіря, коли всі цурають ся господи! Наче небачать її!!
8. Хитрять, щоб місце добре під двір свій роздобути
(Онуки під свято бабу свою згадують)
Нашій бабі дуже припало до душі оце займище наше. Так їй хотілось двору такого, як оце і є він зараз: хати на цьому самому місці, токовище теж, загорода праворуч від хати, а од шляху між хатою і загородою двір щоб був і воловня в йому, а ліворуч пастівника - загінець для телят. Але на такий двір треба було ще прирізать громадського вакату чималенько, а тут у сусіда ще тїснїйше, однак живуть і вони, вже й ручки поклали на вакат перед нашим двором! А баба все під свято, було, торують їм: отам верба дуплината була і в нїй все сичі водились, поки і верба зогнила, а коло верби був шлях перехресний давно і шинок жидівський довго був, заїзд Жиди держали. Торували, торували їм, поки таки втовмачили сусідам, що то місце не підхоже під нї якій двір: ті взяли та хату свою роздовжили, а там збоялись заводити нового двору собі, бо, мовляв, і собі можна піти тим путтям, що й трахтирь той. Потулились у старім дворі, а баба тоді до батька нашого: ,,став тепер ти хату — в тебе синів пять, де будеш дївать? То я навмисне лякала сусїд, щоб внукам моїм виднїше око було це забрати місце!" Спасибі бабі, містину гарну обібрала для всього нашого двору. Усї пять маємо кубельця собі на цьому дворі. Царство небесне і земля легка їм!
9. Стяганнє на хату
(З гурту)
От уже і місце обібране! Як на рівному воно, що вода не буде підходить, то так і залишають його, а як воно - вибалком діло, то підсипають землею. Заміток на підсипці ніяких не буває. Заможнїші селяне зараз же і деревню звозять на хату, але заможнїх не багато, та і заможні за корисніше собі гадають, щоб заздалегоди на деревеньку виготовити. Так буває, що год голодний підпаде або бездорожжа усю зіму, та й під жнива все - ліс дешевшає. От по спроможности тоді купить селянин слупи під хату. Усї заразом, чи й стіко там захоче. Тоді ощепини і всю зязь. А тоді видивляєть ся, де б дешевше кроков та лат роздобути. А тим чередом хлібець підмолочує і околотець трусить на покрівлю. Так ото бідна людина поки стягаєть ся на ту хату. Поки вистараєть ся на неї, то пів віку пройде. Як уже хоч оце стіко стягнеть ся хто на хату, то вже і спішить підіймать на стовпи і, ощепивши, ушиває куликами та парками з околоту. А на постїнну деревню, одвірки, двері, лутки, вікна і нарешті вже річ на піл, на лави та полицю вистаровуватись буде не поспішаючи, бо поки стягнеть ся на початок хати, то й сам себе стягне, що й світові радий не буде. Спішить ото з початком хати, щоб ощепна і крівляна деревня не гнила далі і миши не точили вшивки. Криють хату і очеретом, то і очерет псуєть ся в купах далі. Не дуже й зрідка, а буває, що так хата хоч долї перегніє, хоч піднята вже, бо мочи не вистарчить в молодого хазяїна докінчити її . А без початку, без стягування хоч на початок не обійдеть ся і саме бідне з селян. Тягне якась тягучка на ту халупину свою. Хоч і шкоту май, а зачинай стягатись і на неї. Колись то лїс нї почому був. То й он яку, не аби яку деревню клали у хату і в постройку. Хіба ледащо яке не путящу деревню на хату задбавало! А тепер того не стало, де те й ділось воно?! Як був нї почому лїс і плахіття клали, аби сила змагала у застройки, то й не вихвалялись один перед одним. Це не в жадобу було! Тепер то вже і плямкають губами, як зобачить, де кошт добрий заготовлений на обістя все, бо настало вже таке, що і за гиляку, і за вершину, і за вітровину гроші дай більш, нїж колись за окоренок увесь, все стебло. А приставка теж трудна тепер, - скотини мало і дорога вона. А як своєї помочі мало, та ще і піший до того, то годі і просвітлої години мати. Хитрить все ж таки всяк, щоб таки лекше було на себе. Бачить чоловік, що хати старі і глина їх тілько і держить, або сидить в сусідах, - хати не менеть ся будувати. Тут якось гроші заворушились: заробітки удались, чи з худобки що продав, чи з коморьки скупенько на обіхідку одклав там шагів скіко, а на залишок тай купить під дешевий час яку там деревину та й сховає її де в повітцї, чи під соломою, чи під гнійком сухеньким, щоб не зогнила. А через год чи що ще якогось карбованця вгадає, і коли подешевшає - знову деревину привезе і коло теї приховає. А там десь з під старої хати дубину продає хто небудь. Сходно? От і ту сюди прилучить. А лати десь чи замогоричить, чи й в самого де підросли. Як раз і житце підродило, околотець є. Сховав і того де од мишей та од дощу, чи то на бантинах де, чи й в ожередцї. От-от увесь матеріялиць на підйомку хати виготовлений. Треба ще й майстрам грошей розстаратись, мусить ще якийсь час чикати. Чи на одробіток якого майстра зазве, чи й сам коли потеше тим часом трохи слупів. А от і скотинка підросла. Одно повів з загороди на базар і вторгував на майстрів, а одно дома росте, колись і те піде на докінчення хати, а там якось та буде . Отак, гляди, і хата вродить ся у чоловіка і нї що наче і не болїло. А щоб од маху хату робив, то це і жінку і дїтей на вік в наймити треба оддати. Як у кого зразу на багато деревні де візьметь ся грошей, то той на приставку збирає толоку. Кучане за могорич привезуть. Рублів десятку ощадить і тут. Хитрять ще і так. „Купи, - каже, -хату криту, сукню шиту, то не будеш мати каяття". І воно це і діло, аби тільки на готову хату хто розстрочив виплатку грошей, або щоб збити яку копійчину всю, хто спроміг ся. Часом з двору, з комори, з жертки а то і з скринї геть все попродають чи то позаставляють у кого запозику і так куплять готову хату. Тоді вже і примічають дещо: а) не купить (хіба на дрова або на всиплище яке) ніхто теї хати, де посїмейство вимерло, бо там щось за причина та була; б) так само обійдуть і ту хату, де пусто жили - бардїль заводили, дуже товкло одне одного або що, бо то вже та з проста воно не буде і в) не обісмілить ся ніхто купувати теї хати, де тяганини, позвів багато заведено було, бо то може бути, що хата вже так закладена. Хто ж купить готову хату, то тому і поможуть толокою перевезти і, буває, й знову скласти. Толокою робить люблять селяне, бо це і дружно, і весело, і дуже корисно - сьогодні одному толокою підсобили, а там другому і, виходе, всяк собі поміг. Не послухати іти чи їхать на толоку це не звичайно, не чесно, бо це куткове дїло. Образливо і для того, кого обмине, не покличе на толоку хто. Так бувають і не поладнання між сусідами. За цим разом не візьме на толоку, за закладчиною не обізветь ся - от уже і здоровкання трудне. І навпаки: за цим разом не послухав на толоку хто і за закладчиною, - от і тут загнеть ся неполаднання.
Завантажити реферат