Сторінка
1

Витоки українського народу та його державності

У І тис. до н.е. на землях сучасної України відбувалися важливі події. Її територію заселяли різноманітні етнічні спільності, народи, племена, хвилями просувалися численні кочівники. Всі вони зали­шали свій слід в історії, вступаючи в контакти між собою, впливали на економічний, соціальний, культурний розвиток, у тому числі і ранньослов'янського населення Середнього Подніпров'я.

Важливу роль у цьому процесі взаємного впливу і збагачення відігравали державні утворення, які сформувалися у цей час на теренах України: Скіфська держава, грецькі міста-держави Північ­ного Причорномор'я, Боспорське царство. Виникали і розвивались сталі економічні і політичні взаємовідносини між цими державни­ми центрами і войовничими степовиками, а також землеробами українського Полісся та Лісостепу. Скіфи, греки, римляни — всі вони на різних етапах через свої державні утворення впливали на розвиток місцевого населення, на певний час або назавжди стаючи його частиною.

Слов'яни — одне з найбільших угруповань давньоєвропейського населення, що сформувалося у середині І тис. до н.е. Їхня історія в останні століття до нашої ери та у першій половині І тис. н.е. добре відображена в археологічних матеріалах (зарубінецька, черняхівська та інші археологічні культури). Писемні відомості про слов'ян з'явилися на початку нашої ери. Відтоді став можливим відносно систематичний розгляд процесу зародження у давніх сло­в'ян класових відносин як умови становлення державності. До середини І тис. н.е. слов'яни займали обширну територію, що простягалася між Ельбою на заході, Волго-Окським міжріччям на північному сході, озером Ільмень на півночі і Північним Причор­номор'ям на півдні. З величезними масштабами розселення слов'­янських племен пов'язаний і процес їхньої диференціації. З'явили­ся східні, західні та південні слов'яни.

В писемних джерелах початку нашої ери слов'яни згадуються під назвою "венеди". Вперше таке найменування було вжито рим­ським письменником, ученим і державним діячем 1 ст. н.е. Плінієм Старшим. Про венедів згадував і сучасник Плінія римський історик Тацит.

Складаючи в I ст. н.е. єдиний, стійкий і один із найчисленніших в Європі етнічний масив, венеди заселяли Східну і Центральну Європу між Дніпром на сході і Одером на заході. На півночі Європи територія їх розселення досягала Лівобережжя Прип'яті, а на півдні — рубежів Лісостепу і Степу. Венеди вели осідлий спосіб життя і займалися орним землеробством. У них було розвинуте ремесло, в тому числі видобуток і обробка металів, що сприяло значному вдосконаленню знарядь землеробства. Розвиток господарства у сло­в'ян зміцнював зв'язки між їх племенами.

Дані про слов'янські племена Східної Європи у III—V ст. н.е. містяться у писемних джерелах більш пізнього періоду. Як свідчать історики VI ст. (Прокопій Кесарійський — візантійський історик, Іордан — готський історик та ін.), анти — східна частина слов'ян-венедів — проживали між Дніпром і Дністром на схід від Дніпра. Анти знали орне землеробство, осіле скотарство, ремесло, що вже відділилося від сільського господарства, видобуток і обробку заліза, ткацтво. В антів існували внутрішня торгівля, пов'язана з розвит­ком ремесла, і зовнішня торгівля (з Римом). Торгівля прискорювала процес диференціації суспільства, сприяла формуванню багатих соціальних верхів.

У період становлення класового суспільства слов'янські пле­мена об'єднуються у союзи племен. Процес формування останніх інтенсивно відбувався у V ст. н.е. Чим сильніше йшов процес розкладу первісної родової замкнутості, тим міцнішими і довговічнішими ставали союзи племен. На чолі цих союзів стояли вожді, яких у джерелах називають "рекси", "рикси" (Ардагаст, Удар, Межамір, Добригаст та ін.). їм належала вища влада. У Іордана згадується про Божа — антського вождя кінця IV ст.

Східнослов'янські племена заселяли ту велику територію, на якій склалася давньоруська народність. Картину розміщення схід­них слов'ян на Східно-Європейській рівнині зобразив давньорусь­кий літописець кінця XI — початку XII ст. легендарний Нестор. Більшість свідчень давньоруського літопису підтверджується інши­ми пам'ятками писемності, а також археологічними джерелами. На Правобережжі середньої течії Дніпра жили поляни з центром Киє­вом; на північ і захід від полян, між ріками Россю і Прип'ятю, — древляни з центром Корестенем; на північ від полян і древлян на лівобережжі Прип'яті — дреговичі, на захід від полян, за верхньою течією Південного Бугу — бужани і волиняни, а ще далі на півден­ний захід, у басейні Дністра — уличі і тиверці; у Закарпатті — білі хорвати; на лівому березі Дніпра, у басейні рік Сули, Сейму, Десни, доходячи на сході до Північного Донця, — сіверяни; на північ від сіверян, між верхньою течією Дніпра і Сожа — радимичі; на північ від радимичів, у верхів'ї Волги, Дніпра і Двіни — кривичі з центром у Смоленську; в басейні Західної Двіни по річці Полоті — полоча­ни; у районі озера Ільмень — словени; на самому сході регіону розміщення східних слов'ян — в'ятичі, які займали басейн верхньої і середньої течії Оки і Москви-ріки.

Археологічні розкопки досить повно свідчать про рівень еко­номічного розвитку східних слов'ян в VII—VIII ст. Основу їхнього господарства становило орне землеробство. Примітивні форми зе­млеробства (підсіки, перелоги) поступово витіснялися. На земле­робській основі розвивалося і скотарство, яке давало тяглову силу продукти харчування. Ці зміни у господарському житті свідчили про величезний прогрес. Продуктивність праці значно зростала. Стала можливою індивідуалізація виробництва, колективна праця переставала бути необхідною. Підготовлялися умови для переходу ло феодальних відносин.

VII—VIII ст. є часом розвитку інтенсивних зовнішніх еконо­мічних зв'язків східних слов'ян.

Економічний прогрес у східних слов'ян був рушійною силою їхнього суспільного розвитку. За умови існування індивідуальних господарств додатковий продукт ставав власністю виробника і міг бути джерелом його збагачення. Так виникла спочатку майнова, а потім і соціальна нерівність.

Появу у східних слов'ян антагоністичних класових елементів відобразила пам'ятка давньоруського права — Руська Правда, кіль­ка частин якої були укладені ще до початку утворення Давньорусь­кої держави. Основна увага у цій пам'ятці приділяється захисту інтересів "мужів" — так у Руській Правді позначалася соціальна верхівка суспільства слов'ян.

На основі вказаних змін у соціально-економічному ладі схід­них слов'ян відбувалося утворення держави. Загальнослов'янський процес накопичення господарських і соціальних передумов держав­ності досить чітко позначився у VII—VIII ст.