Сторінка
1

Ворожка

ВОРОЖКА — «професійна» знахарка, зільниця, баба-повитуха. Ворожки по зорях тлумачать сни про життя і смерть, застерігають від злих людей, відводять лихо тощо. Це жінки, які знали Божу волю й уміли по-божому говорити. Слово зле, сказане ворожкою у відповідний час, конче має збутися, як і добре слово. Словом, яке знали лише ворожки, можна легко вилікувати людину або, навпаки, наслати на неї хворобу. З віри, що слово неодмінно збувається, від тих далеких часів зберігся звичай: як хто чхає, спішать сказати «Будь здоровий!» Ворожки знали найрізноманітніші ворожіння: «кінь ірже, трава чи лист шумить, дерево до дерева хилиться» — і по всьому цьому ворожили. Ворожка може приворожити хлопця чи дівчину, щоб любили одне одного; може заворожити й якусь річ.

БАБА-СПОВИТУХА (баба-повитуха, пупорізка, баба-бранка, бранна баба, баба пупова) — жінка, яка запрошувалася до породіллі, коли народжувалася дитина і справляли рожаничний бенкет. Свято це було своєрідною жертвою Пречистій Діві. На цій обрядовій трапезі подавали хліб, сир, мед та вино. Бабу-сповитуху до хати запрошував чоловік жінки. Баба не могла відмовити, бо то, вважалося, Божа праця. До хати, де лежала породілля, вона приходила з м ’ятличком — шматочком, відірваним від намітки — і хлібом — символом багатства та щастя.

Вінчик-м’ятличок кладуть на голівку немовляти одразу ж після першої купелі, що знаменує завершення утробного життя дитини. По народженні дитини баба-сповитуха перерізувала пупик: у хлопчика сокиркою, а в дівчинки гребенем, щоб прихилити дитину до господарства, та обов’язково обмазувала пупик, аби швидше заживав, відваром чорної тополі. Особливе значення надавалося першій купелі, над якою чаклувала баба-повитуха. Готуючи купіль, вона додавала до неї «свяченого зілля»; у купіль дівчинки клала меду, квітів і трохи молока (щоб була гарною), а в купіль хлопчика — корінь дев’ясилу (щоб сильним був). Кожен, хто приходив до хати під час цього ритуалу, мав кинути у купіль монету на щастя. Скупану дитину баба-сповитуха обсушувала біля палаючої печі, що символізувало прилучення новонародженого до домашнього вогнища. Потім давала свячену воду матері, кропила хату, обкурювала себе, породіллю та дитину і вже після цього передавала дитину матері. Усі були впевнені, що тим самим повитуха захистила дитину від злих духів, і тому відчували себе зобов’язаними перед нею. Коли роди проходили тяжко, тоді в хаті відчинялося все, що можна відчинити: вікна, двері, скрині, розв’язувались усі вузли — щоб так само відчинився і розв’язався вихід очікуваної дитини.

Баби-сповитухи знали безліч різних замовлянь від злих людей та проклятих очей. Вони знали зілля, яке клали в постіль породіллі як оберіг від нечистої сили. Протягом шести тижнів після пологів мати повинна була класти це зілля за пазуху, коли виходила на люди.

У народі можна почути оповідь, як баба-повитуха приймала дитину в чорта. Коли закінчила вона своє діло, нечистий сказав: «Підемо в комору, я тобі за працю заплачу». А новонароджений чортик штовхнув бабу і шепнув їй на вухо: «Не бери, бабульо, золота — бери розпечений жар!» Прийшла баба до комори, дивиться — над дверима висить шкура, і який чорт не йде туди, всякий хапається лапою спочатку за шкуру, а потім за свої очі. От і баба так само зробила: доторкнулася рукою до шкури, потім до очей; увійшла в комору — і що ж? Чудо, та й годі! Що в лівому оці бачилося золотом, то у правому здавалося розпеченим жаром, і навпаки: де ліве око бачило розпечене вугілля, там правому видавалися золоті гроші.

В Україні померлій бабі-повитусі клали у труну палицю і прив’язували до пояса хустинку з маком; на тому світі, казали, нападуть на неї діти (душі померлих) за те, що допомагала їм родитися для гіркого земного життя, і якщо вона не встигне відбитися палицею, то щоб розкидала мак; поки діти підбирали макове зерно, повивальна бабка тим часом старалася від них утекти.

ВАГІТНІСТЬ — стан, який має у народній традиції двояку оцінку. З одного боку, народження нащадка визнається головною метою шлюбу, вагітна жінка стає уособленням родючості, їй приписуються оберегові, цілющі та інші благодійні властивості. З іншого боку, вагітність вважається станом небезпечним (іноді нечистим) як для самої жінки, так і для навколишніх і всього життєвого порядку. Це пов’язано з присутністю в ній двох душ та її близькістю до межі життя і смерті. Чимало профілактичних заходів були виявом піклування про майбутню матір. Її намагалися відсторонити від важких робіт, оберігати від нервових потрясінь. Вагітній, наприклад, заборонялося лазити в піч та витрушувати сажу, бо в дитини буде задуха, носити поперед себе в запасці нарубані дрова, бо тоді в маляти буде грижа, бувати на похоронах, дивитися на потворних людей. Вагітна має бути дуже обережною під час ходьби, остерігатися, щоб не наступити на коромисло, бо інакше і в неї, і в дитини будуть на ногах нариви (Харківщина) чи дитина не триматиме добре голівку (Черкащина). Якщо вагітній жінці змія переповзе дорогу, дитина, яку вона носить, не буде жити. Небажані наслідки для майбутньої дитини можуть бути й тоді, коли вагітна злякається чогось. Побачить вона вогонь і, злякавшись, торкнеться рукою обличчя чи іншої частини тіла — у немовляти на цьому місці буде «вогник» (родима пляма). Злякається собаки, кота чи іншої домашньої тварини і відштовхне її ногою — новонароджений буде вкритий шерстю тощо. За повір’ям, неродюче дерево починало плодоносити, коли до нього доторкалася вагітна жінка, а щоб корова давала більше молока і приносила добрих телят, то коли її вперше приводили на двір, її мала зустрічати вагітна жінка. Найдієвішим магічним засобом вважалося куряче яйце: якщо носити його за пазухою, то воно попереджує передчасні пологи.