Сторінка
3

Ворожка

Благовіщенська вода відвертає лихі сили та привертаєдобро; від людей відганяє лихоманку, від нив — град і непомірні зливи. Вода «Єлена» називається так за ім’ям своєї винахідниці, її також треба зачерпнути якомога раніше зранку першим; той, хто зачерпує, мас робити це натщесерце; до зустрічних, якщо вони трапляються, не можна мовити жодного слова. Той, хто вживає цю воду, неодмінно має вимовити такий приговір: «Водо Єлено! Очищаєш луги і береги — очисть мене від усього злого: болісти і слабости». «Єлена» допомагає головним чином, як і непочата вода, «від пристріту» (хвороба ця проявляється такими ознаками: позіханням, нудотою, тремтінням і, нарешті, лихоманкою), «од підвію вихра» (хвороба ця походить, за повір’ям, від того, що людину підвіє вітер, а особливо вихор), «від курочки» (курячої сліпоти) та ін.

Дощова вода вважається помічною від головного болю, при хворобах очей і при бородавках; особливо корисними вважаються крапельки першого дощу, які залишаються на городині. За повір’ям, якщо вмитися навесні під час першої грози, то та людина ніколи не хворітиме. Зоряна вода найбільше допомагає корові, щоб прибувало молоко, Для цього беруть двоє порожніх відер і йдуть до схід сонця до першої криниці. Набирають у кожне відро потроху води, ставлять відро на цямрини й приказують так: «Добрий день тобі, водо Уляно й земле Тетяно! Прибуваєш ти, водо, з гір І з долин, і з усіх країн, прибудь же моїй корові рябій в жили і в нажили, в біле молоко, в тлусту сметану і в товстий сир». Від першої криниці йдуть до другої; добирають у відра води більше І приказують ті ж слова. Від цієї криниці йдуть ще й до третьої; там же набирають повні відра, приказуючи ті ж слова, й несуть їх додому. Зоряна вода має перестояти де-небудь у захищеному місці до вечора, щоб бува хто не напився (пити її не годиться). Коли вже настане ніч зоряна, тоді виставляють ту воду на зорі. Ранком вже, як прийде час доїти, беруть ті відра з водою і Йдуть до корови. Першим відром тричі поливають корову й щоразу приказують ті слова, що й до води. З другого відра дають корові пити. Коли всього не вип’є, то що зостанеться, лають у помиях. Від цього часу де й береться молоко! Купальська вода. Вода на Купала має особливі цілющі властивості. Особливо хворим на шкірні хвороби радили є цей день до схід сонця скупатися в річці. Разом із купанням в Україні був звичай вмиватися водою з чотирьох криниць. Цілющі властивості приписувалися й зібраній до схід сонця на Купала росі, котрувикористовували при очних захворюваннях. Був також звичай занурювати хвору дитину у воду, настояну на «іванівських травах». Таку «іванівську воду» «черпали», розстеливши в полі (найчастіше в житі) полотно, а коли воно намокало, видушували з нього вологу. Наговірна вода — та, над якою проказував замовляння знахар. її використовували при найрізноманітніших захворюваннях — пристріті, «вроках» тощо, при «виливанні» ляку, «заварюванні бабиць», вона була необхідним атрибутом при лікуванні від укусу гадюки. Непочата вода (джерельна) — та, що взята з криниці, річки, інших водойм до сходу Сонця. При цьому воду черпали із заходу на схід, проти сонця, а повертаючись з нею додому, не оглядалися назад. Подекуди вважали, що непочату воду для замовляння треба брати і проти течії. Прийшовши, слід привітатися: «Добрий ранок, колодязе Павле, і ти, земле Тетяно, і ти, водо Олено, обмиваєш луги-береги, обмий тіло і кості». Така вода була необхідним компонентом при замовляннях «уроків». Наливши в миску непочатої води, знахар чи знахарка кидали по одному тричі по дев’ять вугликів, рахуючи: «Не дев’ять, не вісім .» — аж до одного. Шепотіли заговір, давали хворому попити трохи цієї води, натирали нею або кропили йому чоло, груди, руки, ноги і виливали її на дерево чи на дев’яту межу, чи на роздоріжжя, чи між двері залежно від місцевості. За повір’ям, хворий сам до схід сонця повинен був принести води з дев’яти криниць або джерел. Знахар виливав її у дерев’яну миску, кидав три зубці часнику, йшов до печі, кланявся їй тричі, брав ніж і виголошував замовляння. За віруваннями, числа три і дев’ять та часник здатні протидіяти нечистій силі.

Орданська вода (богоявленська, йорданська). Вода на Водохрещу убезпечує від недуг на цілий рік, а хворим повертає здоров’я. Водохрещенські купелі були в давнину досить частим явищем.

Правдива вода — повертає людині зір, молодість, виліковує різноманітні хвороби. Вода також буває жива й мертва, цілюща й безсила — додає сил або, навпаки, відбирає їх. Жива вода гоїть рани, наділяє міццю, примушує порубане тіло зростатися і повертає саме життя; у народних казках її називають ще богатирською, бо вона вважається напоєм богатирів. Вогонь, добутий з дерева тертям, і сьогодні відомий під назвою живого; відповідно до цього дощ, посланий на землю громовиком Перуном, називався живою водою. Цілюща сила води особливо виявляється навесні, коли ріки і джерела скидають із себе льодові пута, сніг перетворюється на дзвінкі струмки, а небо відмикає свої дощові сховища. Мертва вода зцілює тіло, залишаючи його мертвим, допоки жива вода не поверне йому життя. Молодильна вода повертає молодість та надає сили.

Свята вода — освячена богами; вважається символом творчості та божественної сили. Такою водою в давнину священнослужителі освячували як статуї богів, так і віруючих. Свята вода має властивість змивати з людини бруд, очищати від хвороб, зцілювати від усіляких недуг. Скрізь в Україні побутував звичай купатися або вмиватися у чистій воді у Великий четвер. «Як хто нездоровий чимось, хай у Чистий четвер піде вдосвіта на річку, поки ніхто води не брав, і вмиється — всяка хвороба мине». «Найкраще купатися у Чистий четвер — буде чисте тіло», «Як у Чистий четвер скупаєшся — не буде корости», «У Великий четвер до схід сонця миють хворі очі». Звичаю помитися в річці до схід сонця, на зорі, «до ворона» дотримувалися у багатьох регіонах України. За повір’ям, той, хто побачить купання ворона і дістане хоча б краплину води з вороняти, усе життя буде здоровим, оскільки ворон є володарем живої та неживої води. Давно відомо, що вода двічі на рік змінює свою полярність: перший раз у період зимового сонцевороту на Водохрещі, другий раз — у період літнього сонцестояння, на Купала. Полярність, яку має вода від Водохрещі до Купала, позитивно впливає на зародження рослинності. Купальська вода здатна розпалювати любовну пристрасть, сповнювати животворною силою. Попивши води з нової криниці, освяченої в переддень свята Купала, дівчата і хлопці безтямно закохувалися одне в одного. І вогонь той не згасав аж до наступних купальських свят. Найбільшої сили в цей період набуває і Перунова влада. За народними прикметами, на Петрівку (християнське свято Петра і Павла) дерева припиняють ріст. А після Перунового тижня (християнське свято Іллі) вода навіть шкідлива для купання та малосприятлива для життєдіяльності. Рівнозначно ранкова роса — корисна, а вечірня — шкідлива. У казках вода: водиця іде заливати вогонь; женеться по п’ятах за героєм; повертає зір; дає молодість; силу; богатирська; жива і мертва (живуща і цілюща); тече з рук і ніг дівиці; молода і жива; сильна і безсила; жива і говоряща; оживлює героя; зміїна; вірна (випробувана); наче кров; на дорозі, у ямці від ноги, обертає в тварин; свята, що нищить нечистих. Вода з’являється, коли Царівна-жаба, виконуючи танець, махає рукою; у річці Смородині. СВІЧКА. Вогонь воскової свічки — священний і є найвищою жертвою Богу, богам та царству небесному предків. У кожній родині наставала найвідповідальніша пора, коли годилося робити з воску страсні свічки, великодні, громничні, сирітські, удовині, орданські та для роздачі бідним. Запалюючи якусь із цих свічок, господар обов’язково побожно приказував: «Світи, праведне сонце, святим душечкам і нам, живим, грій землю-матінку, наші ниви, нашу худібку!» Запалену свічку на Свят-вечір не вільно гасити, бо це символ життя, тобто «сонця праведного», вона має догоріти до кінця. Коли ж випадково хтось погасить свічку, то вірили, що в родині наступного року буде мрець. Благовіщенська свічка — нею злегка підпалювали волосся: на щастя й здоров’я. Братська (мирська) свічка виготовлялася всією общиною і, бувало, важила під два пуди. Цю свічку по черзі зберігали усі мешканці села. За повір’ям, бджоли дають багато меду і воску тому, хто у цей рік тримає в себе братську свічку. Таку свічку називали також василівська, благовіщенська, юріївська, микільська, іллінська тощо — залежно від свята, у яке її запалювали. Свічку запалювали «на куті» у переддень свята, і господар з родиною, а також братчиками та їхніми сім’ями бенкетували з горілкою, а наступного ранку свічку відносили у церкву до обідні для освячення і знову повертали в дім, щоб вона горіла на повторному бенкеті, при «гулянні свічки»; насамкінець її переносили у дім господаря-братчика, чия черга надійшла.