Сторінка
2

Ворожка

БЕЗПЛІДНІСТЬ — стан, який розцінюється як кара, результат чийогось наслання, прокляття батьків або як веління долі. Жінкам, що не мали дітей, заборонялося брати участь в обрядах, бути кумою, збирати врожай перших плодів. Вважалося, що після смерті вони не зможуть потрапити у рай і вужі будуть ссати їхні груди. Щоб позбавитися від безплідності, бездітна через огорожу брала у вагітної із рота в рот шматочок хліба; носила одяг багатодітної жінки або рожаниці; з’їдала три бруньки фруктового дерева, яке вперше зацвіло, або перші плоди яблуні, сливи, винограду; «ходила до дуба і просила у лісового духа дітей» (Сумська обл.); пила зварену кору зрослої з дубом берези (Волинь); поспішала сісти на місце, де лежав свіжоспечений хліб (Полісся) або прямо на буханку хліба (Житомирщина). Білоруси вірили, що коли вкрасти шматок весільного короваю, то молоді будуть безплідними. Для попередження безплідності на весіллі молоду саджали на діжу, торкалися молодого хлібною лопатою, вдаряли молодих мішком з-під борошна тощо. Використовували у їжу тварин, які символізують плодючість: підмішували кров зайця, чорного півня, з’їдали серце їжака, статеві органи кабана, зайця, півня. Якщо молода хотіла залишитися бездітною, вона брала з собою на вінчання зміїну шкіру, крило летючої миші. Символом дітородної сили вважався пояс: проти безплідності підперізувалися гілкою верби, клали на ніч у ліжко пояс священика або носили його при собі. Ефективним засобом від безплідності вважалися предмети з отвором (кільця, монети з діркою, хлібні вироби у вигляді кільця і т. ін.). Для наслання безплідності використовували нитки від покривала покійника, землю з могили, кістку мерця, а також предмети, які складаються з двох частин (замок з ключем, складаний ніж, пряжка ременя тощо). Поширеною практикою було паломництво безплідних жінок до святих місць, джерел, чудотворних ікон.

РОЖАНИЦІ (роджаниці, родиці, планіди) — богині дітонародження, жіночої долі, а заразом і долі новонародженої дитини. За віруваннями, вони оберігають кожну матір та її немовля від нечистої сили як удень, так і вночі, аж поки дитину не похрестять. Коли народжувалася дитина, як жертву цим богиням у давнину справляли рожаничний бенкет. Покровителькою рожаниць вважали богиню родючості й плодючості Діванну. Вона й богиня жіночої снаги. Спочатку рожаниць було дві, згодом три, пізніше стало сім, що відповідало дням тижня. Свято Рода і рожаниць відзначалося у тріаді свят бога урожаю Спаса. Образи Рода і рожаниць пов’язані з символікою зоряного неба. Доля асоціювалася з зіркою кожної людини; цей зв’язок відобразився у ворожінні по зірках, яке називалося «родопочитанням» («и по звездам смотрити и строити рожение и бытие человеческое» у Иосифа Волоцького, XV ст.). «Род» означало «доля», «призначення». Однак семантика зірок не зводиться до долі й смерті, до культу предків: у колядках образи зірок зіставлені з дітьми, зерном, урожаєм, достатком. ОБЕРІГ — невеличкий предмет, який носили при собі з охоронною метою. До оберегів належали наузи, нав’язи, амулети. У кінці XIX — на початку XX ст. вони ще широко застосовувалися в народній медичній практиці. Обереги завжди відігравали велику роль у житті людей, оскільки на них покладали великі надії: вони заспокоювали серце, стримували налаштовану на містичний лад уяву, охороняли найближче і найдорожче.

ВОДА — за народними віруваннями, найвеличніший дар неба Матері-Землі, бо вона оживлює її та робить плодючою. Вода також виступає як спосіб магічного очищення. Води, за первісними уявленнями, поділяються на чоловічі та жіночі. Чоловічі — це дощові й снігові, «небесні» води, а жіночі — «земні», води криниць, колодязів, джерел. Саме небесні води здатні запліднити землю, поєднавшись із земними водами. Як і вогонь, вода нетерпима до всякої нечистої сили: вогонь спалює, а вода змиває і топить напасті злих духів. Вода у предків була святою, вона обожнювалася. У народі кажуть: «Будь багатий, як земля, а здоровий, як вода!» Вода очищає людину від гріхів. Земна вода поєднана з небесною, а тому є символом морального і духовного очищення. Щоб викликати вологу з небес, їй приносили в дар найсвятіше творіння Матері-Землі — хліб. Аби задобрити водну стихію (особливо при повенях), селяни приносили їй спеціальні жертви. Ще донедавна існувала віра в те, що річка, розлившись навесні, не спаде доти, доки не прийме офіру (жертву). Отож люди кидали в річку курку чи півня або хоча б мишу. Жертвоприношення часом бували й більші — топили коней, іншу домашню худобу. Водним демонам, крім хліба, кидали грудкову сіль, варену рибу, мертвонароджених дітей, здохлих тварин. Бджолярі топили перший рій у жертву водяному. У велику посуху із землі викопували трупи потопельників (а їх часто ховали на березі річок чи озер, де вони загинули) і кидали у воду. На особливе ставлення предків до води, крім старовинних колядок, указує й українська пісня «Божок». У ній розповідається про божка, який простував собі дорогою. Зустрівши дівку з водою, він попросив напитися, але та відмовила, «бо вода єсть нечиста». Божок на це відказав: «Ой ти, дівко, сама нечиста, а вода єсть завжди чиста». Звичайно, дівчина за таке нешанобливе ставлення до води була покарана:Стала дівка, налякалась, Перед Богом заховалась. Скоро дівка в церкву войшла — На сім сажень в землю пойшла. Особливу зцілювальну силу мають орданська, стрітенська, благовіщенська, купальська та непочата вода.