Сторінка
15

Микола Іванович Грепиняк – митець та дослідник народного мистецтва Гуцульщини

§ 1993 року з нагоди 60-ліття в приміщенні Косівського музею народного мистецтва та побуту Гуцульщини відбулася персональна виставка робіт його творчого доробку. Це орнаментальні тарілки, рахви, скриньки, панно «Ісус Христос» (інкрустація в овалі), трійці, свічники, дерев’яна скульптура, малюнок олівцем, акварелі та твори малої графіки – екслібриси, а також мистецтвознавчі та краєзнавчі публікації з періодичних видань. Виставку прикрашали вишивки дружини Марусі. [3.5]

§ 1998 р. в місті Косові відбулася виставка творів художників ювілярів членів Спілки художників України.

§ 2000 року місто Київ пройшла «Державна виставка народних мистецтв України», на якій Микола Іванович представив орнаментальну шкатулку.

§ 2001р. в Брустурах проходила виставка, де була виставлена орнаментальна рахва. [35]

§ 2005 року відбулася виставка «Мереживо гуцульського різьблення» в місті Києві, на якій було представлено 285 творів з 93 осередків різьблення. [43]

Отже починаючи з року з 1956 року, Микола Іванович приймає участь у місцевих, обласних, республіканських виставках, де експонуються по декілька його творів, а в останні роки і його учнів. Це нам говорить про надзвичайну працездатність митця, що постійно творив, не втрачаючи ні однієї вільної хвилини.

РОЗДІЛ 5

ДОСЛІДНИЦЬКА РОБОТА МАЙСТРА

Вивчення творів народного мистецтва Гуцульщини є важливою частиною всіх досліджень наукових авторів.

В даній роботі висвітлюється внесок однієї людини, з цілою низкою його статей, нарисів, праць про гуцульське народне мистецтво. Але він перш за все – різьбяр, графік, живописець, дослідник народного мистецтва Гуцульщини.

Микола Іванович висвітлює в нарисах, статтях творчість майстрів, різні види народного мистецтва, етнографічні замальовки та творчі досягнення видатних людей Гуцульщини. Це відображається вже у перших статтях: газета «Ленінська правда» : «Художня обробка кольорових металів на Гуцульщині» [22], «Сприяти розвитку народних талантів» [20], «Бондарство на Гуцульщині» [4], «Самобутні вироби з сиру» [18], в газеті «Радянська Гуцульщина» стаття «Брустурські умільці» [5] (про подружжя Катерини і Василя Гасюків) та багато інших.

11 вересня 1976 року в газеті «Радянська Гуцульщина» виходить стаття Миколи Івановича Грепиняка «За розвиток мистецтва», яка на перший погляд можливо і не була на часі. Але якщо вникнути в її зміст, порушені проблеми, то стаття була надзвичайно потрібною. Вона висвітлювала піклування Радянського уряду про народних умільців Гуцульщини, а також їх основні проблеми того часу. Цитую : «правління обласного відділення Спілки художників України (голова М. Р. Варення) мало приділяє уваги творчості майстрів прикладного мистецтва, через що виникають труднощі в організації виставок та закупки творів гуцульських майстрів. За поліпшення роботи правління обласного відділення Спілки художників та чуйне ставлення до майстрів прикладного мистецтва…

Другим проблемним питанням є те, що Косівські майстри – кераміки не мають відповідних умов для творчої праці. Потрібним матеріалом майстри-кераміки забезпечені, а працювати їм ніде. Крім того була виставлена думка : «щоб у Косові знаходилось правління Спілки художників, так як з 36 членів відділення Спілки художників на Косівщині живуть і працюють 22 народні майстри». [9.3]

Велика кількість статей Миколи Грепиняка друкувалися у газеті «Радянська Гуцульщина» 1987 року. Це такі статті як «Різьбяр з Снідавки» [17], в ній йдеться про різьбяра В. В. Копчука, робітника Львівського художньо-виробничого комбінату, що наполегливо вдосконалював свою майстерність у різьбі та інкрустації.

Особливу увагу різьбяр звертає на композицію, нові й оригінальні неповторні узори з’являлися на його тарелях, шкатулках, рахвах. Різьбяру Василю Копчуку з села Снідавки було присвоєно звання майстра народної творчості.

Іншою статтею є «Самобутня майстриня» [19] інкрустації та різьби по дереву Катерина Василівна Гасюк з села Брустури, якій в той час виповнилось 70 років. Відзначення цього ювілею відбулося в Коломийському музеї народного мистецтва Гуцульщини та Покуття ім. о. Й. Кобринського під час відкриття виставки «Майстри різьби з Брустурів». Катерині Василівні було вручено подарунок і похвальну грамоту від дирекції музею.

Ці дві статті є невеликими за обсягом, проте вони нагадують нам про цікавих майстрів Гуцульщини ХХ ст

Цього ж року виходить стаття Миколи Грепиняка про заслуженого художника України – Володимира Ілліча Масика під заголовком «Надбання художника».[15] Вона надрукована на ознаменування 70-річного ювілею художника. Тут коротко описано життя митця, навчання в Дніпропетровському художньому технікумі, а після – служба в армії. Під час Другої Світової війни був тяжко поранений і демобілізований, закінчив освіту в Косівському державному художньому інституті. У статті також відзначається те, що художника і графіка притягувала Гуцульщина, під час поїздок по селах Косівщини , Яворові, Березовах, Космачі, Брустурах появляються прекрасні серії «Гуцульщина», «На Гуцульщині», альбом «Гуцульські мотиви». Зокрема ми дізнаємося , що В. І. Масик відомий ще як майстер екслібриса, які були відзначені на ХІІІ Міжнародному конгресі екслібрисів у Будапешті.

У Києві в квартирі В. І. Масика зберігається цікава колекція творів гуцульських народних майстрів, які з охотою показував всім гостям. Досить цікавим визначенням Миколи Грепиняка є : що «Розповідь про В. І. Масика була б не повною, якщо не згадати, що він є щирим пропагандистом гуцульської народної творчості не тільки мовою образотворчого мистецтва.»

Слід відзначити велику статтю Миколи Грепиняка про свого товариша екслібриса Зіновія Йосиповича Гаркуса під назвою «Товариш про товариша. Екслібрист. » [21.4]

Обширний зібраний матеріал із розповіді самого митця. Те що любов до мистецтва вперше привила до нього рідна матір, коли вимальовувала візерунки для вишивання рушників. Згодом вчителька української мови у школі багато розповідала про відомих художників, показувала учням репродукції картин. Тоді З. Гаркуса познайомила зі своїм батьком, що був художником. Саме з того часу Зіновій часто приходив, навідувався до нього і годинами дивився як той працює.

Після закінчення школи навчався у Косівському технікумі, поступивши на відділ кераміки. Знайомство з мистецьким Косовом, з його талановитими майстрами-різьбярами та мосяжниками перекваліфікувало дипломованого майстра. Зіновій Гаркус не став займатися керамікою, а взявся за різьбу по дереву. Згодом захопився карбуванням по металу та гальванопластикою, що стало його основною роботою у виробництві республіканського виробничо-експериментального об’єднання «Динамо».