Сторінка
2
Сталося так , що ці дві славні родини посваталися : Іван Семенів одружився з дочкою Юри Ванджурака Параскою. Він був обдарованим легінем – не тільки помагав батькові в будівництві, а й сам виконував столярні роботи, захоплювався різьбленням по дереву, слюсарною справою, вмів печі мурувати і на скрипці і флоярі грати. Сам собі змайстрував скрипку, чим і гордився. Параска також не без таланту була – вміла писати писанки, вишивати, гуцульські постоли робила і ґердани з бісеру силяла. Зійшовшись двоє умільців насамперед почали власну оселю будувати. Так і з’явилася на Вишнім по сусідству з Юрою Ванджураком хата Івана Семенового, в якій весною, 19 березня 1933 року судилось з’явитись на світ Миколі Грепиняку.» [3.2]
Як добре згадує Микола Іванович про своїх дідів та батьків, де вони жили і чим займалися. Також звідси ми дізнаємося, що кожна людина з родини власними руками будуючи і виготовляючи якісь предмети заробляли на життя. У цій власною рукою написаній Миколою Грепиняком автобіографії найкраще висвітлено життєвий і творчий шлях майстра. В ній також дізнаємося про те, що митець ріс в сім’ї не сам, а з ним виростали молодші брати – Василь, Юрко, Михайло та сестра Ганька. Тобто сім’я була великою, і батькам потрібно було багато працювати для того, щоб виростити своїх дітей.
Вивчаючи все глибше автобіографію бачимо те, що батько багато працював: будував хати, виготовляв токарні верстати, пізніше різьбив. І цією роботою він втратив своє здоров’я. Мати, Миколи Івановича, вміла писати писанки і вишивати. Її писанки вважалися одними із найкращими у селі, і багато дівчат приходили щоб навчитися так само гарно виписувати узори.
Початок війни 1939 року зробився для сім’ї Грепиняків надзвичайно тяжким, оскільки здоров’я батька Миколи було порушене, а мати, як могла доглядала за дітьми і оселею.
Микола Іванович розповідає: «До школи я пішов у 1941 році, та , не закінчивши двох класів, навчання змушений був припинити. Ішла війна і в селах зупинилися німці і мадяри.» [35]
Тоді йому, як старшенькому, доводилося допомагати батькам у ґаздівстві, особливо влітку, коли треба було випасати корову на толоці. А довгими зимовими вечорами при каганці та в неділю чи свято після Служби Божої батько заставляв читати книжки. Він був неграмотним, але у хаті мав декілька книжок, бо любив слухати, коли хто читав. Мама вміла читати, але читала мало коли, бо все їй часу не вистачало. Отож читання стало для нього чи не найвідповідальнішим обов’язком, а згодом улюбленим заняттям. Його перші прочитані книжки – це «Біблійна історія Старого і Нового Завіту», «Гуцульський календар», «Сільський господар», «Молитвеник» та «Кобзар» Тараса Шевченка. [3.2]
Тут слід відзначити, що в такі дитячі роки були прочитані чи не найголовніші книжки в житті кожної людини. Які напевно і спонукали до вибору зображень у своїх майбутніх творах: різьбі, графіці та живопису.
Після закінчення війни життя сім’ї Грепиняків не стало кращим, бо прийшли нові окупанти, що іменували себе як «визволителі», шукали воїнів УПА, вивозили добрих ґаздів із села. Потім почали організовувати колгоспи, забирали землю, ліси, корів. До колгоспу батько Миколи не пішов бо був тяжко хворий, а мати відмовлялася, бо не було кому доглядати за дітьми та батьком. Також у селі Брустурах відкрилася школа, в яку Микола Грепиняк пішов навчатися з другого класу.
Вчитись було надзвичайно важко: голод, холод дошкуляли, до того ще й підручників не було, а ні грошей, щоб придбати. Тато все ще хворів і треба було помічника , до чого він годився. [3.2]
Тим часом нестримними конями-скакунами проносились роки. Закінчено семирічку. Між випускниками відай, найстарший. Можна було пробувати продовжувати науку. Але післявоєнні роки диктували свої вимоги. Не міг Микола думати лиш про себе. Не дозволив собі, молодому, сісти на шию батьків. Якби ще батько чувся здоровим! Та він, старіючи, більше хворів, ніж працював. «Де слабість, там бідність» - нагадує народна приповідка… Він зміркував так, поки що допомагатиму в роботі батькові, який працював різьбярем в тодішній артілі «Гуцульщина», буду підтримувати молодших братів, які ще ходили в школу. [42.115]
З автобіографії ми знаємо , що Микола був виключений зі школи, бо було сказано що «Грепиняк, учень радянської школи, малює образи святи».
Незважаючи на те, що його було виключено зі школи, все ж таки Микола Грепиняк не розлучився з книжками та фарбами. І за порадою вчителя Петра Михайловича Гуцуляка подав заяву в організовану тоді школу робітничої молоді, там і завершив сім років навчання в школі.
Микола мав велике бажання вчитись у Косівському училищі прикладного мистецтва, але на перешкоді стало слабке здоров’я. Проте дирекція училища, викладачі фахових дисциплін допомогли йому оволодіти основами образотворчої грамоти, консультували роботи, які він приносив в училище». [38.14]
За порадою брустурівського різьбяра Петра Ткачука, Микола Іванович в Косові зустрівся з художником Євгеном Яковичем Сагайдачним, котрого вважав своїм першим вчителем. Як згадується в автобіографії: « Я часто на його суд приносив малюнки, різьбу. Суд був строгий, справедливий. Сагайдачний завжди радив мені наслідувати народне мистецтво, вчитись на ньому». [3.2]
«Після перших тижнів навчання в Косівському училищі нас, студентів, послали в поле збирати картоплю, там я сильно простудився і змушений був залишити навчання» – говорив Микола Іванович. [35]
До армії 1954р. Миколу Грепиняка також не взяли через хворобу – серцеву недостатність. Був настільки хворий, що сам не вірив у своє ви здоровлення. Але в той час в село Річку приїхав лікар Михайло Іванович Мороз, який і вилікував його.
Завантажити реферат