Сторінка
3

Особливості будови річкових долин південно-західної Канади

На шляху від гирла річки Kneehills Creek до гирла Horseshoe Сanyon можна спостерігати різке підвищення її ерозійної активності. При збереженні глибини врізу з’являються прямовисні стіни, що не несуть на собі слідів ерозії. Так на рис. 14. наведено зображення такої стінки безпосередньо нижче гирла каньйону (точка 2 на рис.13).

На наступному знімку показаний стіжок уламкового матеріалу, що сформувався на контакті стінки каньйону з днищем (рис.15). З попереднього знімка видно, що окрім стіжків, які виникли нижче висячих долин, у правій частині можна спостерігати типовий осип. Ці форми не несуть значних слідів участі водних потоків у їх формування. Таку ж саму форму схилів можна спостерігати на прилеглих ділянка долини Horseshoe Canyon. В його межах форма схилів поступово виполохується тільки у верхів’ї долини.

Напрямок висячих долин (див. також рис. 10) вказує на те, що перед початком врізання ерозійна мережа мала приблизно такі ж самі обриси. Незначні зміни, що відбулися після активізації ерозії, напевно мали місце, і це можна побачити на рис.16. (Знімок зроблений у точці 1 рис.13). Видно, що положення русла дещо змінило напрямок і сьогодні цей відрізок кинутої долини з’єднує Kneehills Creek та Horseshoe Canyon.

Показане на рис.15. та 16. явище сміливо можна віднести до розряду унікальних. По-перше, тому, що ця активізація та врізання долини є дуже молодим явищем, сьогодні можна спостерігати не тільки свіжі не задерновані схили, але й свіжі гравітаційні форми, що не встигли навіть у мінімальній мірі трансформуватися вторинними екзогенними процесами. А це свідчить про те, що була, та й залишається і зараз значна диспропорція у надходженні уламкового матеріалу в долину та транспортуючою здатністю водного потоку. По-друге, тому, що наявність висячих долин, днища яких ніяк не узгоджені з сучасним положенням заплави, говорить про значний брак атмосферних опадів, за рахунок яких мало би йти врізання вверх по притокам. По-третє, тому, що, враховуючи перші дві позиції, ми не можемо точно вказати на джерело надходження води у долину Kneehills Creek під час його повторного врізання. Скоріш за все це могла бути вода озера, що розташоване вище за течією і, вододіл якого був раптово прорваний річкою.

Тут слід звернути увагу на невідповідність кількості терас у долині річок Red Deer та Kneehills Creek. Як було показано вище, у місці злиття річок в долині головної річки виділяються дві надзаплавні тераси, а також рівень, що відповідає початковому врізу потоків (див.рис.10). У долині річки Kneehills Creek можна спостерігати тільки два рівні, найвищий – початого врізання, та першої надзаплавної тераси, з неї зроблений знімок рис. 14. У притоки не вистачає другої надзаплавної тераси. Тут можливі три варіанти пояснення: 1 – тераса збереглася фрагментарно і ці фрагменти не були помічені; 2 – друга надзаплавна тераса Kneehills Creek булла повністю знищена потужним потоком; 3 – вона взагалі не існувала, оскільки в системі дренування річки Red Deer було одним озером більше ніж у річки Kneehills Creek. У зв’язку з цим слід нагадами схему формування терас для післяльодовикових територій (див.рис.2.1.12.). Та схема є справедливою для повздовжнього профілю потоку, що дренує озеро і не відображає ситуації на ділянки злиття потоків нижче за течією. Але такий варіант пояснюють рисунки наведені вище, це зокрема рис.10, 14 та 16. Брак відповідної кількості води, призводить спочатку до утворення висячих долин, які поступово врізаються у поверхню заплави, утворюючи при цьому нові терасові рівні. При цьому повздовжній профіль потоку стає неузгодженим.