Сторінка
1

Гідрологічний аналіз високого тало-дощового паводку на Закарпатті у березні 2001 р. та проблеми оперативного прогнозування

Територія Закарпатської області за географічним положенням та кліматичними умовами відноситься до зони активної розвиненої зливової діяльності і відповідно до найбільш паводконебезпечних регіонів Європи. Дощові та сніго-дощові паводки тут відзначаються частотою, інтенсивністю перебігу та одночасним охопленням великих площ.

Основною причиною цього є орографічні особливості регіону, дугоподібне розташування гірських хребтів Українських Карпат, що сприяє уповільненню переміщення вологих повітряних мас атлантичного та середземноморського походження і інтенсифікації зливових дощів на навітряних схилах Карпат.

Паводки змішаного походження (часто з перевагою дощової складової стоку), як березневий 2001 р., є характерною ознакою гідрологічного режиму річок басейну Тиси у холодний період року. Проте порівняно високі весняні паводки паводки характеризувалися більш низькими максимальними рівнями і витратами, ніж це відбулося у березні 2001 року. З огляду на багаторічні дані можна сказати, що березневий тало-дощовий паводок є видатним рідкої повторюваності, зокрема у прив"язці до строків його формування.

Частота формування паводків у багаторічному розрізі підпорядковується певним закономірностям, які проявляються у чергуванні періодів підвищеної та низької водності, що зумовлені глобальною атмосферною циркуляцією. З 1992-1993 рр. в Карпатах почався черговий період високої водності, який характеризується проходженням високих паводків на річках України та Центральної Європи. Серед них найзначнішими є листопадовий 1998 р. та березневий 2001 р. паводки на Закарпатті.

За висновками науківців Українського науково-дослідного гідрометеорологічного інституту (УкрНДГМІ) цей період високої водності триватиме до 2005-2008 рр., тому не виключено повторення в наступні роки високих паводків на річках всього західного регіону України, що потрібно брати до уваги при виконанні заходів по захисту населення від негативних наслідків вод. Це до того ж диктує свої особливі вимоги до поведінки людей на побутовому рівні, потребує розробки та впровадження рекомендацій і технологій подальшого функціонування господарського комплексу, самої концепції життя в масштабах цієї найбільш зливонебезпечної у Європі території.

Основними причинами виникнення березневого паводку як природнього стихійного явища (так само як і листопадового 1998 р.) є природні (гідрометеорологічні), прояв яких підсилений антропогенним навантаженням території. Тобто, катастрофічні наслідки, певною мірою, зумовлені активною господарською діяльністю упродовж останніх десятиліть. Внаслідок одамбування русел річок змінилися умови переміщення паводкових хвиль. Спад рівнів води з-за меж позадамбового простору відбувається повільніше, порівняно з природним станом. Посиленню негативних наслідків, їх катастрофічному прояву сприяє також розташування будов в зоні постійного затоплення, інтенсифікація схилового стоку, зсувних та сельових процесів за нинішнього стану господарювання на схилах річкових долин, в зонах формування річкового стоку, зокрема в місцях лісорозробок.

Підтвердженням змін у проходженні та прояві наслідків високих паводків може бути паводок на Закарпатті у грудні 1947 р. з подібними гідрометеорологічними умовами, зокрема за кількістю та інтенсивністю опадів. Але при близьких до цьогорічних максимальних витратах, паводок 1947 р. проходив при менших горизонтах рівнів води. Затоплення та руйнування під час грудневого 1947 р. паводку теж було значним, проте воно відбувалося переважно у природніх умовах розливу річок, коли процес звільнення затоплених територій від води відбувався синхронно зі спадом рівнів у річках.

Напередодні формування березневого паводку гідрометеорологічна ситуація на Закарпатті різко відрізнялася від обстановки на початок листопада 1998 р.

Ø літньо-осінній сезон 2000 р. характеризувався дефіцитом опадів, рівні води восени досягали найнижчих за багаторіччя позначок. Лише завдяки проходженню невисоких та середніх по висоті зимових паводків, на початок весни 2001 р. водність досягла середніх багаторічних значень. У 1998 р. влітку та восени кількість опадів значно перевищувала норму, неодноразово проходили дощові паводки, що підтримували високу водність. Перед листопадовим паводком вона в замикаючих створах основних річок складала 3,5-6,5 норм

Ø запаси води у сніговому покриві за зиму 2000-2001 рр. були меншими за середні багаторічні (20-30% норми)

Ø грунт мав незначне промерзання та близьке до звичайного зволоження, що визначало можливість низьких коефіцієнтів тало-дощового стоку у березні. Перед листопадовим паводком грунт характеризувався високим зволоженням та перезволоженням.

За таких гідрометумов на кінець зими, не маючи надійних чисельних методів прогнозування стану погоди, прогностичні організації гідрометслужби не мали підстав очікувати формування у березні високої водності.

Тим більше, що за висновками міжнародних експертів ВМО прогнозування швидкоплинних паводків у гірських регіонах можливе не більше, ніж за 2-3 години.

Проаналізувавши хід розвитку паводку 4-9 березня 2001р., можна сказати, що основним гідрометеорологічним чинником його, як природного явища, є надзвичайна кількість опадів та режим їх випадіння.

3-5 березня дуже сильними, тривалими та інтенсивними дощами було охоплене все Закарпаття. Випало 110-296 мм дощу (лише в середній та нижній течії Тиси і Латориці, пониззі Боржави, басейні Ужа 44-95 мм), що відповідає 15-20% річної норми. Порівняно з 3-5 листопада1998 р., опади початку березня були більшими практично по всій території на 23-90 мм, за винятком басейнів Ужа, пониззя Латориці та Тиси, де вони були схожими (рис.1).

В результаті інтенсивного підвищення температури повітря 3-4 березня відбулося танення снігу, що додало ще близько 20-40 мм води до загальної суми опадів. Це відрізняє даний паводок від листопадового, коли снігова складова була практично відсутня.