Сторінка
1

Русловий алювій Черемошу

Вступ

Черемош, права та найбільша притока (довжина 80 км, площа басейну 2650 км2) Пруту, утворюється злиттям Чорного і Білого Черемошу в гірському селі Устеріки в Покутсько-Буковинських Карпатах. Витоки Чорного Черемошу (89 км, 836 км2) знаходяться в Мармароських Карпатах (внутрішня частина Східних Карпат). Подібна область витоку й Білого Черемошу – він теж розтинає північно-східні відроги Мармароських Карпат. Білий Черемош коротший від Чорного (61 км) і має меншу водозбірну площу (632 км2). Cпоконвіку Білий Черемош був річкою пограничною. У ХІХ ст. по ньому проходив кордон між Галичиною і Буковиною, пізніше – у міжвоєнному періоді – кордон між Польщею і Румунією. Зараз Черемош відділяє Чернівецьку область від Івано-Франківської. Від Устерік Черемош проривається через зони скибових складок і в місцевості Кути залишає Карпати й випливає на передгір’я, впадає до Пруту нижче місцевості Чортория. На досліджуваному карпатському відтинку (33 км), між Устеріками й Вижницею, ріка має похил 7,3 0/00. Поздовжній профіль ріки неврівноважений: зустрічаються випуклі та ввігнуті злами, пов’язані з чергуванням ділянок виходів стійких і більш податливих на ерозію порід флішової серії (Teisseyre, 1938). Знаний на Черемоші водоспад під Сокільською скалою коло Тюдова в ХІХ ст. був зірваний динамітом з метою впорядкування сплаву деревини (Grodziski, 1998). На виході з Карпат Черемош розтікається кількома рукавами, зменшується похил ріки і від Вижниці до місця впадіння в Прут він сягає тільки 3,0 0/00. Середньорічні витрати води становлять 33,2 м3/с (Кирилюк, 1993).

Увесь гірський водозбір Черемошу розташовується в межах зовнішніх флішових Карпат, а витоки - серед палеозойських та мезозойських порід серединного Мармароського масиву - у Чивчинських горах (кристалічні сланці, гнейси, базальти, андезити і вапняки). Бриловий блок Мармароських Карпат є в значній мірі зденудований і жодна з його вершин не перевищує 2000 м н.р.м. (Kondracki, 1937). З північного сходу до нього прилягає Чорногірська зона, що належить тектонічно вже до Зовнішніх Карпат. Далі на схід хребти збудовані з малостійких порід менілітово-кросненської серії, що раніше відносилась до сілезької структури (остання поділялась на кросненську зону і скольський покрив - wdowiarz, 1948). Східний, крайовий уступ карпатської гірської країни утворює широка зона скибових складок. Нижній передгірний фрагмент долини Черемошу розташовується уже в межах неогенових утворень, що у прикарпатській частині зім’яті в складки (Wyszynski та ін., 1939).

Зацікавлення алювієм Черемошу розпочалось ще у міжвоєнний період (Teisseyre,1933; Woznawski, 1935). Трохи раніше започатковано детальні геологічні дослідження цієї частини Східних Карпат (Pawlowski, 1914). Українські географи свої зацікавлення Черемошем сконцентрували на аналізі терасових рівнів (Кожуріна, 1955) та гідрологічному режимі ріки (повеневі трансформації русла і т.д. - Лютик, 1963). Сучасні руслові гравійно-галечникові відклади Черемошу утворюються внаслідок обточування скельних уламків, що поступають до русла в результаті глибинної та бокової ерозії. Значну роль у постачанні уламкового матеріалу відіграють притоки. Алювій допливів найчастіше мало обточений і слабо сортований. Значна кількість алювію вимивається в сучасні розсипища ріки з терас. У долині Черемошу є декілька їх рівнів. Найнижчим є заплава з висотами від 0,5 до 1,5 м. Три вищих з’являються на висотах 2 – 3 м, 3 – 4 м і 5 – 6 м. Над ними виступають дві старші тераси: 14-16 м і 20-21 м (Teisseyre,1933; Wdowiarz, 1948).

Мета дослідження

Метою польових досліджень, проведених на межі вересня і жовтня 2000 року, було виявлення відмінностей алювію Черемошу на відтинку від Устерік до місця впадіння в Прут. У кожному з шести пунктів, розташованих один від одного на відстані біля 20 км, проведено обмір 20 найбільших валунів або галечників і відібрано проби фракцій 2 – 64 мм для вивчення гранулометрії, форми, ступеня обточення і петрографічного складу гравійно-галечникового матеріалу. Обмірювання 20 найбільших зразків на кожному зарінку проводилось з метою з’ясування темпу абразії - зменшення розмірів (довжини, ширини і товщини) рінів вниз за течією річки. Дослідження петрографічного складу мало дати відповідь на питання: як геологічна будова водозбору впливає на відмінності складу алювію, котрі уламки найкраще транспортуються рікою, які їх петрографічні типи найшвидше обточуються і подрібнюються? Характер обточення алювію є одним із важливих показників його змінювання вниз за течією річки і відповідно до шкали Крумбайна і Шлосса (1963) є виразом “зрілості” гравійно-галечникового матеріалу. Форми гальки аналізувались для фракцій 17-32 мм. Опираючись на діаграму Зінга (1935) виділено форми галечників, наближені до диску, еліпсу, кулі та веретена. У галечниковій масі враховувалась також кількість розбитих зразків.

Найвище розташований пункт дослідження знаходиться в Устеріках, на лівому березі Чорного Черемошу (північна околиця села) в місці, де річка найближче підходить до дороги. Скупчення важких і масивних валунів утворюють тут довгий побічень, у котрому найбільші зразки досягають в середньому 2 м (1810 мм) у діаметрі. Пункт на Білому Черемоші вибрано в місцевості Стебнів, біля 1 км вище злиття Білого і Чорного Черемошу. Проби для дослідження взято з руслового розсипу-острова. Там теж обміряно 20 найбільших зразків. Наступний пункт - Розтоки - знаходиться на лівому березі Черемошу і є найвище розташованим після злиття обох головних руслових рік. Розлоге нагромадження валунів, зосереджене під пішохідною кладкою, є типовим меандровим побічнем, виповненим різким поворотом Черемошу. Наступна точка досліджень – Вижниця – лежить у підніжжі Карпат.

Дослідження проводились тут на русловому розсипі алювію посеред річки. Ще нижче розташований пункт знаходиться на зарінку в селі Банилів. Черемош у цьому місці є класичною багаторукавною розтоковою річкою. Точка дослідження розміщена в найпівденнішому рукаві. Останню ділянку, подібно до попередньої, вибрано на правому березі Черемошу - у селі Чортория, неподалік від місця впадіння Черемошу в Прут.

Таблиця 1. Розміщення пунктів дослідження в долині Черемошу