Сторінка
2

Русловий алювій Черемошу

Петрографічний склад алювію

Досліджувався петрографічний склад чотирьох фракцій: 2 – 4 мм, 5-8 мм, 9-16 мм, 17-32 мм. Кількість зразків в окремих пробах коливалась від 50 у найкрупнішій фракції до кількасот - у фракції 2-4 мм (в одному випадку – понад 1000 зерен). Виділено 3 групи гравію пісковиків - дрібно-, середньо-, і грубозернисті, а також конгломератів, кварцу, роговиків. Екзотичний та гравій антропогенного походження зараховано до групи інші На всіх пунктах домінує гравій дрібнозернистих пісковиків. У найдрібніших фракціях їх частка рідко спадає нижче 90%. Лише у найкрупніших фракціях з деяких ділянок, на дрібнозернисті пісковики припадає менш, ніж 60% від усієї суміші. Середньозернисті пісковики появляються на кожній точці в грубших фракціях. Одночасно з ростом розмірів гравію зростає й частка екземплярів, складених середньозернистими пісковиками. Зріст величини зерна в рінях пісковиків є обернено пропорційним до їх частки у всіх пробах. Крайнім проявом цієї закономірності є відсутність у алювії конгломератових зерен, хоча ці породи приймають участь у геологічній будові басейну Черемошу.

Специфічною рисою гравійно-галечникових відкладів Черемошу є висока частка роговикових зразків. Їх кількість дорівнює, а інколи й перевищує лік кварцового гравію. В Західних Карпатах, у долинах Соли, Скави і Раби в найдрібніших фракціях кількість кварцу коливається від декількох до кількох десятків відсотків (Malarz, 1999, 2000). Тут максимальна їх частка не перевищує 8% (п. Устеріки, фракція 2-4мм). Частка кварцу незначна й далі - вниз за течією річки. На найнижчому пункті (Чортория) він зустрічається в усіх фракціях у кількості лише від 1,9% до 4,2%. Причина низького відсотку кварцових зерен-рінів у складі алювію Черемошу криється в особливостях геологічної будови - в межах басейну річки домінують менілітово-роговикові породи.

Дуже рідко у складі алювію зустрічаються інші петрографічні відміни гравійно-галечникового матеріалу (фото 2) Не дивлячись на те, що вони урізноманітнюють монотонність алювію річки, статистичний підрахунок показує, що у сумарному виносі на них припадає менше 1%. З гірських порід, зарахованих до групи інші, в алювії Черемошу зустрічаються кристалічні сланці, кварцити, а в долині Білого Черемошу і поодинокі зразки вапняків. Надзвичайно рідко попадається обточений матеріал антропогенного походження – скло, цегла, бетон, вугілля тощо. З цієї точки зору алювій Черемошу можна віднести до найчистішого у Карпатах.

Аналіз петрографічного складу фракції 17-32мм дозволяє простежити виразну закономірність. За течією річки у складі алювію неухильно зменшується частка дрібнозернистих пісковиків. На найвище розташованих пунктах (Устеріки, Стебнів) частка дрібнозернистих пісковикових наносів складає відповідно 90 і 80%. У місці впадіння Черемошу до Пруту їх частка сягає лише 46%. Відсоток середньозернистих пісковиків у фракції 17-32мм значно коливається від точки до точки, хоча загалом він плавно зростає вниз за течією. Подібно виглядає справа з алювієм роговиковим і кварцовим. В аналізованій фракції інша картина проявляється лише на двох найнижчих пунктах. В Чорториї частка роговикової гальки досягає аж 6%, а кварцової 4%. Це результат їх натуральної селекції за ступенем стійкості. Кварц і роговик мають кращу абразійну стійкість в річковому середовищі, ніж зразки пісковиків. Останні, як правило, знаходяться в дрібніших фракціях. Одночасно із зменшенням розмірів зерен частка кварцової гальки зростає. Збільшується її відсоток і вниз за течією ріки. Така закономірність характерна й для більшості рік Західних Карпат (Malarz, 1992; Rutkowski, 1995).

Розміри алювію

Розмір алювію гірських річок є величиною мінливою, залежною від локальних геологічних умов. У флішових Карпатах початкові розміри cкельних уламків пов’язані з потужністю верств пісковиків і конгломератів. Після виходу річки з Карпат до русла перестають безпосередньо поступати уламки флішу і ріка обробляє алювій гірського “позафлішового” походження. У Передгір`ї розмір рінів зменшується вниз за течією, а залежність розмірів гравійно-галечникового матеріалу від пройденого шляху (його транспортування) має логарифмічний характер (Sternberg, 1875). Ця закономірність названа правилом Штернберга і підтверджується багатьма авторами (Unrug, 1957; Kodoma, 1994; Mikos, 1993). Обмірювання величини окатишів на руслових розсипищах полягає в знаходженні середньоарифметичного розміру серед 20 найбільших зразків. При аналізі беруться до уваги також розміри саме найкрупнішого екземпляра. В долині Черемошу найбільші валуни і галька були зафіксовані на найвище розташованих пунктах досліджень в Устеріках і Стебневі. Вони досягали в діаметрі приблизно 2 м, тоді як середні розміри з поміж 20 обміряних проб доходили до 920 мм (Стебнів) і 845 мм (Устеріки). Після 70 км руслової міграції середня величина найбільших валунів зазнає понад трьохкратного зменшення. Найбільші зразки на найнижче розташованому пункті в Чорториї сягали ледь за 20 см. Стосовно найкрупніших екземплярів – ступінь скорочення їх розмірів є ще вищим.

Форми алювію

Спираючись на виміри 3 осей (а,в,с) гальки фракції 17-32мм описано їхні форми відповідно до критеріїв, запропонованих Зінггом (1935). Характерною рисою є відносно незначна змінність її форм в межах усіх досліджених ділянок. Всюди переважають дископодібні ріні: в жодній з досліджених проб вони на спадали нижче 40%. Другу групу становить галька еліпсоїдної форми. Її частка коливається від кількох відсотків у пункті Розтоки до 30% у Вижниці. Веретеноподібні зразки загалом займають третє місце (27-12%). Найменш чисельна група - ріні кулястої форми, хоча на найнижчій ділянці в Чорториї форму кулі мала кожна п’ята галька фракції 17-32 мм. На вище розміщених пунктах їх частка значно нижча. Одночасно зі зменшенням розмірів гальки спадає різниця між осями а, b, с і зростає відсоток кулястих екземплярів. Крупніші фракції відрізняються значно вищою розбіжністю форм, ніж розглянута фракція 17-32 мм.