Сторінка
4

Особливості будови річкових долин південно-західної Канади

З наведено фрагменту карти (з порівняння довжини відрізків між дорогами – 1 миля), видно, що його довга вісь з північного-заходу на південний-схід досягає 2 км, а коротка вісь з північного-сходу на південний-захід – 1,5 км (рис.17).

Перший же погляд на каньйон не залишає сумніву у грандіозності процесів, що його утворили. На рис.18. наведений знімок, що був зроблений з оглядового майданчика. На жаль, навіть сучасні цифрові технології не дозволяють у повному обсязі передати враження, що справляють на людину подібні утвори природи.

З нагоди останнього літнього вихідного та чудової погоди у той день на оглядовому майданчику зібралося декілька сотень туристів з різних куточків Канади. Популярності цієї пам’ятки природи сприяє добра організація, починаючи від реклами масмедіях та Інтернеті. Оглядовий майданчик обладнаний усім неохідним, до речі, на відміну від „нашого вітчизняного підходу” „послуги” тут безкоштовні. Бажаючі можуть здійснити повітряну прогулянку на вертольоті.

Ця пам’ятка природи віднесена до рангу провінційних зон відпочинку. На оглядовому майданчику встановлений щит з описом ділянки та розташування інших природних пам’яток в долині річки Red Deer (рис.19). Вміщений на щиті текст повідомляє, що під час останнього льодовика (12-15000 років тому) ця ділянка була вкрита шаром льоду, який після топлення утворив величезне озеро Drumheller. Витікання води з нього, атмосферні опади створило умови для формування (нижня частина рис.19) бедлендів.

Наведена наземна фотографія загального вигляду каньйону, зроблена з південно уступу оглядового майданчика. З зображення видно, що розріз цієї ділянки, як і долини річки Red Deer представлений чередуванням пісковиків, алевритів та бурого вугілля. Важливими елементами зображення є, по-перше, різкий характер зчленування схилів урвища з оточуючою поверхнею, що не характерне для схилів створених в результаті водно-ерозійної діяльності та препарації. По-друге, реальна площа водозбору, оскільки він приурочений до найбільш високої ділянки поверхні, це також видно з рисунку (17), обмежена виключно розмірами улоговини та прилеглою до неї смуги шириною у кілька метрів. Виходячи з розмірів улоговини та глибини врізу, що приблизно складає 40 метрів, об’єм винесеного матеріалу можна оцінити 0.12 км3. При сьогоднішніх нормах атмосферних опадів (біля 250 мм на рік) та дуже малій площі водозбору відрізок часу, що минув після зледеніння є явно недостатнім для усунення такої маси гірських порід.

Існує ще дві дивні обставини у будові даної ділянки, що ставлять під сумнів формування улоговини, як в внаслідок спуску води з озера, так і в результаті наступної водної ерозії. Дві наступні фотографії (рис.20), зроблені у пункті зазначеному цифрою 3 на рис.13., вказують на наявність постійного водного потоку у тій частині Horseshoe canyon, що веде до потоку більш високого рангу, та відсутність такого у лівому відгілужені, днище якого, як видно з зображення, з’єднується з днищем головного потоку уступом. З цього можна зробити висновок, що на останньому етапі джерела живлення для Horseshoe Canyon та його притоки були різними, при цьому витрати води останнього є настільки малими, що не дозволяють сформувати русло у відповідності з сучасним положенням заплави. Подібна ситуація відображена і на рис. 18. На знімку у правому нижньому куті розташоване гирло відгалуження, днище котрого знаходиться на значній висоті від сучасного рівня заплави.

Об’ємне моделювання, результати якого наведені на рис.21, а також результати знайомства з фрагментом космічного зображення на рис.22, наглядно показують, що улоговина Horseshoe Canyon розташована на підвищеній ділянці поверхні. Будь-які ознаки наявності площі водозбору відсутні, але навіть у випадку, коли б улоговина була сформована водами озера сліди потоків мали б залишитися.

Таким чином, виключення з розряду потенційних чинників утворення каньйону поверхневих вод, змушує нас звернути увагу на наявність можливих підземних джерел живлення. На детальних топографічних картах (див. рис.17) цієї території видно, що на днищах більшість ярів зазначені постійні потоки, води яких і є тим агентом механічного та хімічного руйнування та виносу мас гірських порід. З наведеного щойно знімку, видно (рис.20), що потужність потоків для кожного з ярів є різною, не дивлячись на те, що на топографічній карті вони всі зазначені як постійні потоки.