Сторінка
2

Формування музично-інтелектуальних умінь учнів молодших класів

- розробити та експериментально перевірити модель формування музично-інтелектуальних умінь школярів молодшої школи в процесі сприймання музики.

Гіпотеза: полягає у припущенні, що форми музично-інтелектуальних умінь школярів молодшої школи підвищуються за наступнх педагогічнх умов: доцільний добір музичних творів, аналіз творів, забезпечення учнів знаннями про музику або форми музичної грамотності, здійснення художньо-педагогічного аналізу.

Наукова новизна дослідження полягає у тому, що визначено поняття “музично-інтелектуальні уміння школярів молодшої школи, обґрунтовані педагогічні умови формування музично-інтелектуальних умінь школярів в процесі сприймання музики на основі впровадження в учбово-виховний процес всього різноманіття жанрів музичного мистецтва.

Методологічну основу дослідження становлять положення психологічної, педагогічної наук про інтелектуальні, музично-інтелектуальні уміння школярів, положення дидактики про взаємозв’язок навчання та розвитку, активної ролі особистості в освітньому процесі; основи педагогіки мистецтва.

Методи дослідження. В процесі реалізації завдань дослідження ми використовували методи:

1. загальнонаукові (аналіз, синтез, порівняння, класифікація), що дозволило узагальнити та систематизувати погляди зарубіжних та вітчизняних дослідників на проблему формування музично-інтелектуальних умінь школярів молодшої школи;

2. емпіричні – вивчення педагогічного досвіду формування музично-інтелектуальних умінь школярів; педагогічне спостереження (фіксоване та нефіксоване); усне та письмове опитування, тестування, бесіди з учнями під час спілкування з музикою в урочний та позаурочний час;

3. статистичні – методи математичної статистичної обробки експериментальних даних, графічна інтерпретація цифрових характеристик;

4. експериментальні методи: констатуючий та формуючий експерименти.

педагогічний музичний інтелектуальний здібність

Сутність поняття музично-інтелектуальних умінь школярів молодшої школи

Різним видам музичної діяльності дослідники надають неоднакового значення у розвитку особистості дитини. Надаючи великого значення виконанню музики як одному з найбільш активних видів музикування, педагоги-музиканти, разом з тим, відзначають важливу роль попереднього досвіду музичного сприйняття. 2Іоча творчість передує сприйняттю та виконанню (перш ніж продукт музичної творчості 1 буде виконаний і сприйнятий, він має бути створений), без сприйняття неможлива будь-яка діяльність у галузі музичного мистецтва. Молодшому школяреві легше створити своє, ніж вивчити і відобразити чуже. Тому вільне музикування (імпровізація) є найпростішим засобом самовираження дитини, найяскравішим виявом її творчої активності порівняно з іншими видами музичної діяльності.

Місце інтелектуальних умінь і навичок у загальній системі способів діяльності достатньо вагоме.

У відповідності до концепції змісту освіти, розробленої І.Я. Лернером, головна мета навчання полягає у передачі молодому поколінню накопиченого соціального досвіду з метою його збереження й розвитку. Кожне нове покоління повинне оволодіти способами використання всього того, що залишили попередні покоління, а також уже відомими способами зміни успадкованого. У процесі засвоєння цього досвіду, втіленого в знаннях, уміннях, творчості й ставленні до світу, перетворення його в особистий набуток того, хто вчиться, здійснюється формування особистості, яка підготовлена до відтворення й розвитку матеріальної й духовної культури суспільства, здатна створювати нові способи діяльності й нові способи зміни умов.

Згідно з концепцією, формування умінь і навичок є однією з найважливіших задач навчання, оскільки вони, з одного боку, «являють собою використання знань і відображуються на якості цих знань», а з другого — «є основою для засвоєння процедур творчої діяльності людини».

Уміння і навички являють собою складне явище, багатогранні й надзвичайно місткі поняття. Як відзначається в роботі Бойко Е.І., вони запозичені з життя й залишаються на рівні емпіричних із усіма відповідними негативними наслідками: багатозначністю, неясністю й невизначеністю меж, відсутністю «функціонального» змісту. З'ясування сутності й співвіднесеності понять «уміння» і «навичка» є предметом спеціального дослідження в працях педагогів і психологів. Якщо в педагогічній літературі різні підходи до визначення цих понять спираються на процес засвоєння різноманітних способів діяльності, то в роботах психологів в основі вивчення цих понять лежать психічні процеси, які регулюють людську діяльність.

Розглянемо визначення понять «уміння» і «навички», які наводяться в педагогічних і психологічних словниках і енциклопедіях, у найбільш визначних психолого-педагогічних дослідженнях.

У Малій радянській енциклопедії подається таке визначення: «Уміння — це здатність людини виконувати яку-небудь діяльність чи дію на основі раніше отриманого досвіду. На відміну від навиків уміння може утворюватися й без спеціального вправляння у виконанні даної дії. У цьому разі уміння спираються на знання й навички, які набуті під час виконання дій лише схожих із даними».

Визначення навичок в Великій радянській енциклопедії подається таким чином: «Навичка — доведене до автоматизму вміння розв'язувати той чи інший вид задачі».

У педагогічному словнику уміння визначається як «підготовленість до практичних і теоретичних дій, які виконуються швидко, точно й свідомо, на основі засвоєних знань і життєвого досвіду . Удосконалюючись й автоматизуючись, уміння перетворюються в навички». У словниковій статті, яка присвячена навичкам у навчанні, вказується на те, що «між уміннями і навичками існує тісний зв'язок. Уміння - це підготовленість до усвідомлених і точних дій, а навичка - автоматизоване звено цієї діяльності».

У педагогічній енциклопедії подається таке визначення уміння: «уміння — можливість ефективно виконувати дія (діяльність) у відповідності з метою чи умовами, в яких необхідно діяти», при цьому відзначається, що «знання й уміння - дві невіддільні й функціонально взаємопов'язані частини

будь-якої цілеспрямованої дії . Уміння тісно пов'язані з навичками як способами виконання дії». Навичка визначається як «дія, яка характеризується високим ступенем засвоєння», за якого «дія стає автоматизованою», яка ніби виконується «сама собою». При цьому відзначається, що уміння передбачає такий рівень засвоєння дії, коли для її правильного виконання необхідний більший чи менший ступінь самоконтролю, тоді як для навички він настільки згорнутий, що виникає ілюзія його повної відсутності.

У психологічному словнику знаходимо таке визначення «уміння - проміжний етап оволодіння новим способом дії, який заснований на певному правилі (знанні) й відповідному правильному використанню цього знання в процесі вирішення певного класу задач, який проте ще не досяг рівня навички. . У ході подальших тренувань, до складу яких входять розв'язання завдань у нових умовах, досягається перетворення уміння в навичку, при цьому . сама дія виконується правильно без безпосереднього зіставлення з правилом (знанням)».