Сторінка
2

Шляхи формування гуманних якостей у молодших школярів у процесі позаурочної діяльності

Під гуманістичними стосунками ми розуміємо систему стійких гуманістичних зв’язків між окремими учнями початкової школи і класними колективами. Для таких стосунків характерним є постійно домінуючий тон виявлення доброзичливості, піклування, уваги, співчуття до всіх членів колективу не лише всередині колективу, а й у міжколективних зв’язках.

Гуманістичні стосунки та їх прояви в учнів молодшого шкільного віку необхідно вивчати крізь призму характеру. Саме він є сукупністю найбільш виражених і відносно стійких рис особистості, типових для даної людини, що визначають її дії і вчинки. Всі сторони особистості виявляються в різних сферах людського буття. Особливості характеру виявляються у стосунках, а здібності – в діяльності.

Особисті стосунки в учнів початкової школи, виникають на основі стосунків, які склалися раніше, в дитячому садку, за місцем проживання, на основі спільних інтересів й уподобань, і виражають потяг дитини молодшого шкільного віку до контактів з іншими дітьми.

Ділові стосунки серед учнів початкової школи відображають зв’язки підпорядкування, взаємного підпорядкування і співпорядкування. Вони виражають систему залежності, що встановлюється вимогами вчителя. Гуманістична роль вчителя виявляється в тому, щоб допомогти кожному учневі молодшого шкільного віку зайняти таку позицію, яка б задовольнила його потреби.

Особисті і ділові стосунки стають засобом виховного впливу на особистість учня молодшого шкільного віку, якщо виступають у поєднанні з тими стосунками, які суб’єктивно переосмислились у свідомості дитини й отримали її позитивну оцінку. Для формування гуманних якостей учнів початкової школи особливе значення має така їх організація, за якої виявлялися б будь-які позитивні риси особистості дитини. Тому, що позитивна якість, що спонукає до дії учня молодшого шкільного віку і неодноразово повторюється ним, викликає цілу гаму інших позитивних якостей. Ці якості, синтезуючись у процесі становлення особистості учня молодшого шкільного віку, виступають як сукупність.

Ділові стосунки у дітей молодшого шкільного віку передують виникненню інших психологічних утворень і безпосередньо пов’язуються з удосконаленням форми і підвищенням якості діяльності. Тому вони, в першу чергу, відчуваються й осмислюються дітьми. Ділові стосунки дітей мають процесуальний характер і виступають своєрідним досягненням мети діяльності, в ході якої вони повністю вичерпуються.

Усі види стосунків мають певну структуру. Зокрема В.М. Мясіщев виділяє такі її компоненти: потреби, емоційні стимули, інтереси, оцінні судження, переконання. У дорослих людей усі ці компоненти виявляються чітко, а для дітей молодшого шкільного віку характерні певні відмінності.

Спілкування дітей молодшого шкільного віку проходить, насамперед, у спільній навчальній діяльності. Вчитель повинен спостерігати за тим, як задовольняється дитяча потреба у спілкуванні, і всіляко сприяти цьому. Адже, як наголошував Я.А. Коменський, незадоволеність потреби в спілкуванні формує в дітей ряд негативних рис особистості і особливостей її поведінки. К.Д. Ушинський, з цього приводу, писав: «Найсильнішими, звичайно, бувають уподобання людини до людини, саме тому, що ніщо так не здатне дати людині таке широке поле діяльності, яке дає інша людина».

Методика виховання колективу В.О. Сухомлинського була спрямована на те, щоб асоціювати особисті переживання дітей з їхніми колективними почуттями й бажаннями, і, на цій основі, розвивати в кожної дитини гуманні потреби, устремління творити добро.

Потреба людини в людині лежить в основі гуманного змісту поведінки і діяльності людей і є, за В.О. Сухомлинським, тією силою, котра забезпечить залучення кожної людини до системи суспільних відношень. В.О. Сухомлинський постійно залучав дітей до такої діяльності, коли дитина з внутрішнього потягу до морального вдосконалення діє за законами добра, краси і людинолюбства, тобто, за гуманістичними законами. Спосіб задоволення учнями своїх потреб, В.О. Сухомлинський вважав важливим показником їхнього ставлення до людей, колективу, суспільства.

У процесі освоєння дійсності дитина вступає у стосунки, які задовольняють її потреби, і об’єкти останніх набувають значення цінності. В моральному аспекті – це якості, які характеризують особистість. У поведінковому – мотиви, якими керується особистість у своїх діях. Гуманні потреби віддзеркалюють прагнення дитини молодшого шкільного віку до гуманної поведінки, до усвідомлення і прийняття гуманних якостей, які виступають мотивами цієї поведінки і спонукають до накопичення гуманістичного досвіду, що не задовольняє, а лише сильніше збуджує гуманістичні потреби.

До гуманних потреб належать потреби в емоційних контактах, залучення до духовного світу іншого, повага оточуючих, турбота про інших людей, співчуття, співпереживання, уважність, доброзичливість та інші. Всі вони характерні для учнів початкових класів. Відсутність однієї з гуманних потреб у дітей молодшого шкільного віку (наприклад, потреби в емоційних контактах), негативно відображається на подальшому розвитку гуманних якостей підростаючої особистості.

Психологами Л.І. Божович, Л.С. Виготським, Г.Є. Конніковою, О.М. Леонтьєвим, встановлено, що саме мотиви є обґрунтуванням вибору способу поведінки людини і результатом боротьби різноманітних спонукань і переживань особистості. Формування в учнів молодшого шкільного віку гуманних стосунків викликає необхідність піклуватися про те, щоб мотиви, які спонукають їх до діяльності, були гуманістичними. Психолог А.М. Леонтьєв вважав, що керувати діями людини можна тільки керуючи її мотивами.

Гуманна якість, в плані самосвідомості, функціонує як етична норма, цінність, яка стає значущою для особистості, завдяки її емоційному переживанню. Емоція виступає загальним механізмом гуманних якостей у вчинках і діяльності учнів молодшого шкільного віку, механізмом якої є потреба.

Визначальне значення для виховання гуманних якостей особистості, саме у молодшому шкільному віці, має розвиток емоційної сфери, гуманістичних почуттів. Такий розвиток передбачає переживання дітьми позитивних емоцій, дає імпульс добрим справам і починанням. Молодший шкільний вік – це особливо емоційний період в житті людини. Для виховання гуманності важливою є тенденція до обґрунтування своїх вчинків і оцінювання їх учнями. В межах цього вікового періоду відбуваються дуже серйозні зміни у ставленні дитини до самої себе, змінюється самосвідомість, у тому числі й самооцінка. Тому, саме початкова шкільна ланка покликана створити засади моральної культури і гуманності зокрема.

Поступово відбувається перебудова життєвого укладу дитини, зміна соціального середовища, а також провідного роду діяльності. При цьому, інтерес до знань у школярів початкових класів тісно переплетений зі ставленням до навчання як до суспільно корисної діяльності.

Л.І. Божович виділяє такі головні новоутворення, які характерні для молодшого шкільного віку і сприяють формуванню гуманних якостей особистості: розвиток пізнавальної сфери молодшого школяра, яка і визначає перехід до більш складних форм мислення; формування нового рівня ефективнопотребової сфери, яка дозволяє дитині діяти не безпосередньо, а керуючись свідомо поставленими завданнями, моральними вимогами й почуттями; виникнення відносно стійких форм поведінки і діяльності, що складають основу формування характеру дитини; розвиток суспільної спрямованості молодшого школяра, яка змушує його шукати серед однолітків своє місце та засвоювати ті моральні вимоги, які притаманні колективу ровесників.