Сторінка
12

Шляхи формування гуманних якостей у молодших школярів у процесі позаурочної діяльності

Молодшим школярам характерна вибірковість стосунків, яка виникає на основі спільної діяльності та інтересів. Діти оцінюють особистість товариша за властивими йому якостями: фізичними, вольовими, моральними, за результатами навчання.

Оцінка поведінки вимагає вміння порівнювати свої знання, уявлення, поняття з вимогами суспільства, а з ними – власну поведінку.

У вчинках дитини виражається певне ставлення до людей, до себе, а також спрямованість особистості.

Переживання, накопичені у свідомості дитини, визначають стійкість набутих звичок поведінки. Якщо умови виховання спонукають дитину пережити задоволення від власного вчинку на користь іншої людини, тоді формується гуманістична направленість особистості, а з окремих переживань – звичка чинити гуманно.

Шкільне навчання дозволяє не лише враховувати пізнавальні можливості дитини і відповідно до цього знаходити оптимальний варіант інтелектуального навантаження на її психіку, але й включати її в систему колективних взаємостосунків, розширювати сферу дитячого спілкування.

Вихователь, який ставить перед собою завдання збагатити життєвий досвід дитини на основі отриманих ними знань, вмінь, навичок і досвіду спілкування, може вибрати такі шляхи організації цього досвіду: вимоги, що висуваються до дітей старшими; досвід дітей, набутий раніше, і розвиток його позитивних моментів; інтереси дітей; організація їх діяльності на основі цих інтересів.

Однак, вимоги без урахування дитячого досвіду формують нестійкий досвід стосунків, якому характерна формальність. Неправильна оцінка дитячого досвіду призводить до посилення протиріч між існуючими формами поведінки і реальною поведінкою або недостатнього навантаження свідомості дитини моральними знаннями, поняттями, уявленнями.

Організація діяльності дітей лише на основі їхніх інтересів і бажань призводить до того, що діти не бажають виконувати необхідне. Лише в тісній взаємодії шляхи збагачення дитячого досвіду забезпечують можливість впливу вихователя на формування гуманних якостей особистості.

Набуваючи досвіду гуманної поведінки, дитина набуває досвіду гуманних стосунків, який згодом переносить на всі свої відносини з людьми. Це є показником стійкості особистих якостей і адекватної їм поведінки.

Якщо ж ділові й особисті стосунки будуються без урахувань розвитку гуманних якостей особистості дитини, то на їхньому місті розвиваються протилежні якості. Деякі діти, зайнявши певне положення у спілкуванні з дітьми, починають вимагати, наслідуючи дорослих.

Діти молодшого шкільного віку не лише не вміють висувати вимоги до однолітків, але й не вміють підкорятися. Цього їх треба вчити, щоб при спілкуванні вони не принижували один одного, не ставилися один до одного як до підлеглого, а виявляли до ровесника дружнє співчуття, довіру, чуйність, готовність допомогти. Взаємодія пронизує все життя особистості. Від досвіду спілкування, що його набуває дитина, від її вміння неординарно будувати і творчо розвивати стосунки з дітьми, зважаючи на їхні потреби, значною мірою залежить успіх у формування гуманних якостей особистості, від яких, зокрема, залежить, чи будуть гармонійними стосунки у майбутній власній сім’ї, і, зрештою, чи чуйним і гуманним буде ставлення до старих немічних батьків, чи носитимуть ці стосунки лише формальний характер.

Діапазон цієї взаємодії може бути досить широким, охоплюючи різноманітні за формою та змістом контакти, що виникають між дітьми на уроках та у позакласній роботі. У психолого-педагогічній літературі міститься чимало важливих описів-оцінок спостережень, що стосуються сутності й значення контактів дітей, ресурсів їх збагачення досвідом багатогранних стосунків і виникнення у них цінних якостей особистості.

Однак, поряд з оцінкою взаємодії дітей як суттєвого резерву виховання, існує точка зору, згідно з якою такі контакти не лише не сприяють, але й перешкоджають гармонійному розвитку дітей. Акцент ставиться при цьому на виникненні передумов для вияву агресивності, зверхності, зазнайства, диктату у одних учасників взаємодії та покірності, безініціативності, утриманства у інших. Таке розходження в оцінках має тенденцію розглядати явища такого роду взаємодії безвідносно до мотивів, що лежать в її основі.

Отримані в нашому дослідженні дані свідчать про те, що сам факт включення дітей з вадами розвитку в спільну справу ще не гарантує продуктивної їх взаємодії, необхідного психологічного комфорту її учасникам (табл. 2.2).

Як показали результати дослідження, рівень гуманістичних знань учнів експериментальної групи значно зріс, оскільки високого його рівня досягло 6,2%, достатнього 26,6%, середнього 28,8%. Низький рівень спостерігався у 39,1% досліджуваних., що на 21,8% менше ніж до початку даного етапу експерименту.

Таблиця 2.2. Динаміка формування гуманних якостей особистості молодших школярів у процесі взаємодії із дітьми з вадами фізичного розвитку