Сторінка
1
Система профтехосвіти області покликана задовольнити різні галузі господарства регіону в підготовці робітничих кадрів на рівні сучасних та перспективних вимог, стати одним із важливих засобів реалізації державної політики зайнятості та соціального захисту населення.
Нині в області функціонує 40 професійно-технічних навчальних закладів і дві філії. З них мають статус вищих – 8, у 4-ох здійснюється підготовка молодших спеціалістів, 4 навчальні заклади створено при установах виконання покарань. За направленнями центрів зайнятості ведеться перепідготовка дорослого населення.
Що стосується галузевого розвитку, то 13 ПТНЗ здійснюють підготовку робітників для сільського господарства, а 28 – для різних сфер промислового виробництва . Чисельність учнів системи ПТО області становить близько п′ятнадцяти з половиною тисяч осіб. Навчання здійснюється за всіма видами професійної підготовки з 90 професій.
Сучасна підготовка кваліфікованих робітничих кадрів, для усіх галузей промисловості Хмельницької області потребує і значного оновлення матеріально – технічної бази ПТНЗ, впровадження нових форм їх співробітництва з промисловцями та представниками бізнесу; розробки , апробації та впровадження державних стандартів, забезпечення кадрами. Водночас, у регіоні зростає необхідність удосконалення змісту навчання, забезпечення інформатизації та комп’ютеризації, надання рівного доступу випускникам ПТНЗ у здобутті вищої освіти.
Для приведення професійної підготовки робітничих кадрів у відповідність до сучасних технологічних процесів на виробництві в нашій області запроваджуються:
-система професійної підготовки, яка б швидко адаптувалася до вимог роботодавця;
-формування потужного кадрового потенціалу фахівців з якісною професійною підготовкою;
- створення відповідної матеріально - технічної бази.
Нових підходів потребує вирішення завдань, спрямованих на оновлення змісту професійної освіти. Насамперед, це перехід на визначення компетенцій та кваліфікацій, створення ефективної системи створення підручників ; сучасного інструктивно-методичного та нормативного супроводу, забезпечення якісно нового рівня підготовки педагогічних кадрів, підвищення їх професійного рівня.
Загальновідомо, що основним критерієм ефективності діяльності професійно – технічних навчальних закладів є успішне включення підготовлених ними фахівців у професійну діяльність. ПТНЗ є провайдерами освітніх послуг на регіональному ринку праці та повинні мати безперечну зацікавленість у партнерстві з роботодавцями. Адже для закладів профтехосвіти існує проблема неповної інформованості про сучасні кваліфікаційні вимоги до робітників. Для визначення спеціальностей та програм підготовки фахівців навчальні заклади мають встановити прямі контакти з роботодавцем. Не останнім для ПТНЗ є збільшення джерел фінансування за рахунок сполучення коштів підприємств, що має суттєве значення для забезпечення навчально – виробничого процесу.
У сучасних умовах виникає якісно нова вимога до робочої сили —вимога професійної мобільності, тобто здатності швидко опановувати технічні нововведення і нові спеціальності. А ця здатність значною мірою залежить від рівня загальної та політехнічної освіти, від широти спеціальної підготовки. Крім того, формуванню високоякісних робітничих кадрів сприяє належна організація національно-патріотичного виховання в навчальному закладі, що у кінцевому результаті стає своєрідним каталізатором духовного, інтелектуального розвитку особистості як повноцінного члена соціуму.
Сучасному виробництву потрібні робітники зі знаннями, які б допомогли адаптуватися у будь-якій виробничій ситуації конкретного підприємства чи організації. На превеликий жаль, здебільшого ПТНЗ проводить традиційну підготовку фахівців, яким часто доводиться перенавчатися на підприємстві або на спеціальних курсах. У чому ж причина? Одна з причин — це підхід до навчання і їх IQ. Традиційні стилі і методи навчання вже застарілі й не дають змоги молоді розвивати здібності. Розв’язання цієї проблеми полягає у тому, що педагогічні працівники повинні вміти добирати і застосовувати такі стилі й методи педагогічної діяльності, які сприятимуть засвоєнню традиційних академічних знань та розвитку загальної здатності до творчого мислення і активної поведінки учнів. Реалізувати ці вимоги можна за умови зміни загальної структури професійного навчання, оновлення навчальних програм, адаптування їх до нинішніх умов та використання сучасних методів навчання. Реалізація цього завдання більшою мірою залежить від педагогічних кадрів, їхньої майстерності, професіоналізму.
Донедавна зміна галузевої та професійно-кваліфікаційної структури здійснювалася, в основному, тільки зі зміною покоління працюючих. Зараз ці зміни відбуваються такими темпами і у таких масштабах, що потребують не тільки пристосування нового покоління, але вже й працюючого. Професійна мобільність працівників, розуміння ними змін, що відбувається у сучасному виробництві, готовність до перенавчання і перекваліфікації набувають першочергового значення.
У зв’язку з цим в умовах швидкого старіння знань та навичок робітникові необхідні періодично підвищувати кваліфікацію. Нова техніка потребує для свого обслуговування, з одного боку, більш глибоких знань, а з іншого,—меншої кількості персоналу . І цей персонал має опановувати нові види роботи, вдосконалювати свою майстерність. Поняття «опанував професію на все життя» втратило своє первинне значення. Періодичне, через 4 – 5 років навчання робітників стає законом виробництва. Тому протягом своєї трудової діяльності людина повинна оновлювати знання, тобто підвищувати кваліфікацію не менше, як 7-8 разів, що, загалом, збігається з темпами науково – технічного процесу. Саме тому заклади ПТО області повинні пропонувати освітні послуги для такої категорії робітників.
Практика свідчить, що вже з перших кроків на виробництві випускники ПТНЗ зазнають певних труднощів: не завжди є достатніми рівень їх професійних знань та вмінь, готовність до праці в конкретних умовах; відсутність таких сучасних професійних якостей, як уміння протистояти впливу реальної дійсності; розуміння стійких гуманістичних принципів, адекватних переваг і меж своїх індивідуальних можливостей і особливостей; переосмислення й емоційна саморегуляція, дбайливе ставлення до власних професійних моральних ідеалів.
Самі ці якості визначають стабільність професійної діяльності працівника, рівень професіоналізму і наближають його до моделі компетентної особистості, запропонованої Радою Європи, яка включає 5 ключових компетенцій:
*політичну і соціальну;
*компетенцію, пов’язану із життям у багатокультурному просторі;
*компетенцію, що належить до володіння усної і писемної комунікації;
*компетенцію, пов’язану із підвищенням інформатизації суспільства;
*здатність навчатися потягом усього життя як основи неперервного навчання в контексті як особисто професійного, так і соціального.
Отже, у сучасних умовах потрібна така організація праці, яка давала б робітникам змогу оволодіти багатогранними професійними знаннями та навичками.