Сторінка
10

Шляхи формування гуманних якостей у молодших школярів у процесі позаурочної діяльності

Розглянемо приклади використання гри у виховному процесі.

Спостерігаючи за учнями у класах, ми виявили, що деякі діти неохайні, не прибирають своє робоче місце. Щоб заохотити дітей до виконання їхніх обов’язків, ми використали гру «Черепашки Ніндзя», яка, до речі, лише за формою є грою. Вона – хороший засіб розвитку зібраності, обов’язковості, бережливого ставлення до навколишнього середовища, уважності, поваги до товариша та інших гуманних якостей особистості (табл. 2.1). Для участі у грі клас поділяється на групи по 4 чоловіки, але так, щоб діти сиділи поруч та у разі необхідності могли надати один-одному допомогу. Під час уроку з образотворчого мистецтва кожен учень виготовляє собі маску – Ніндзя.

Оголошується попередній відбір: це група учнів, яка найбільш старанно підготується до уроків (береться до уваги не оцінка, а рівень затрачених особистих і колективних зусиль, взаємовідносини, взаємовиручка, взаємодопомога під час уроків і на перервах). А потім по черзі кожна група чергує у класі і стежить за, порядком, чистотою, вчиться ввічливо і тактовно робити зауваження порушникам на перервах. Результати гри вивішуються у таблиці.

Таблиця 2.1. Динаміка формування гуманних якостей особистості молодших школярів у процесі ігор

Як показали результати дослідження, рівень вихованості гуманних якостей особистості, особливо таких її складових, як вміння і навички гуманної поведінки та гуманна поведінка, значно зросли.

Так, серед учнів експериментальної групи, після проведення гри високого рівня сформованості вмінь і навичок гуманної діяльності досягло на 4,7%, достатнього на 4,7%, середнього на 11% більше, ніж спостерігалося до даного етапу експерименту. Кількість учнів з низьким рівнем зменшилася на 29,7%. І, якщо до експерименту вона становила 87,5%, то після його проведення знизилася до 57,8%. Відповідно, покращилася і набула гуманного забарвлення поведінка учнів. Якщо до проведення експерименту високий її рівень спостерігався лише у 1,5% учнів, то після проведення, він став характерним для 6,2% учнів. Значно покращилися міжособові стосунки між учнями у класі. Однак, довелося спостерігати й таке: діти охоче допомагали тільки членам своєї маленької бригади і не поспішали пропонувати послуги комусь іншому. Дух змагання міг послабити дружні зв'язки між дітьми. Тому, був введений додатковий стимул у роботу. На зборах учнів усім класом були вибрані кращі групи, які, крім допомоги членам своєї групи, надавали її й іншим учням.

На уроці ми зацікавлювали учнів успіхами товаришів. За панування у колективі атмосфери дружнього змагання між учнями, цьому сприяє коментування їхніх відповідей однокласниками. Зауваження педагога з приводу об'єктивності мотивування, заохочення точних рецензій, доброзичливої критики виховує здорове ставлення до успіхів і невдач друзів. Але співпереживання на уроці не можна викликати тільки таким чином. Воно має бути результатом загальної зацікавленості кожного учня в успіхах класу. Тому особливу увагу, ми приділяли організації взаємодопомоги у позаурочний час.

Для надання допомоги у навчанні дітям, які хворіють, ми використовували рейди «козачків», які є хорошим засобом перевірки поведінки учнів удома. Результати відвідувань продемонстрували підвищення вихованості гуманних якостей учнів. Головним об'єктом «козачків» було відвідування дітей з особливими потребами, співпраця з інвалідами. Спілкуючись з такими людьми, дитина відчуває свою силу, відповідальність.

Отже, учням молодшого шкільного віку для гуманного зростання необхідні серйозні справи, за яких би почуття задовольнялися змістом діяльності, допомагали усвідомленню власної гідності й гідності ровесників. У той же час у молодших школярів ще досить міцні звички й традиції дитинства, тому поставлені перед ними цілі, завдання були суспільно значущі за змістом, але конкретно-образні за формою.

Спираючись на такий комплекс, ми знайшли природні шляхи задоволення потреби у самоствердженні, які спрямували дитину в русло гуманної діяльності. Школярі, звичайно, хотіли б допомагати інвалідам, однак досвіду спілкування, терпіння й розуміння в роботі з ними у дітей ще немає. Тому невдовзі така повсякденна турбота виявляється непосильною для учнів: вони нервують, вдають з себе дорослих, але становище їхнє дуже неприродне. Зовсім по-іншому поводять себе ці учні в іграх та спільному навчанні, коли вони займають позицію друга, самі грають із захопленням і тут же встигають заспокоїти інших, допомогти їм. Це вони роблять із великим задоволенням. Покращує результати проведення таких ігор введення вчителем у гру мотивів важливості і незамінності («Крім вас, цього зробити зараз нікому»).