Сторінка
3

Формування цінностей засобами художньої літератури у дітей старшого дошкільного віку

Унікальне значення в організації морального виховання мають педагогічні погляди А. Макаренко. В якості пріоритетних цінностей він виділяв любов дорослого до дитини, вихователя до вихованця. Любов, милосердя, доброта вибудовують всю його виховну систему. Становлення моральних якостей, на його думку, - «надання можливості відчути дитині те, що його люблять, люблять безумовно і незалежно від його провини і зовнішніх якостей».

У 1960-1980 рр. розробляється педагогічна основа гуманістичного виховання (В. Сухомлинський, Ш. Амонашвілі, О. Газман, В. Сластенін та ін.) .

В. Сухомлинський базовими моральними цінностями визначав сьогодення і майбутнє Вітчизни, обов’язок перед матір'ю, батьком, вчителем. Саме з цього, на його думку, повинно починатися пізнання дитиною світу, краси у всіх її багатогранних проявах, розвиток серцевої чуйності до природи. Гуманістичний підхід В. Сухомлинського, розвивав тонкість дитячих почуттів, доброту, вміння співчувати людям. Педагог використовував в роботі з дітьми різноманітні форми розвитку емпатії: метод співпереживання ситуації, прямого і непрямого навіювання, вміння бачити, чути, розуміти дітей. Він привчав дітей з дитинства здійснювати добрі справи для оточуючих, спочатку для самих близьких, а потім для оточуючих незнайомих людей і всіх живих істот. Дітей знайомили з складом навколишнього світу, зв'язком з живою природою і людьми, з поняттям любові, радості, взаємодопомоги, і вони сприймали це на рівні відчуттів і переживань. Гуманістична теорія виховання В. Сухомлинського залишається актуальною і є для нас провідною теоретико-методологічною основою формування ціннісних орієнтацій.

Проблему цінностей проаналізував Н. Нікандров, виділивши загальнолюдські (ідеал, правила, принципи) і національні (повага, любов, самобутність культурних традицій, мови) цінності. Вчений акцентує увагу на інтеріоризації цінностей навчання, поваги до себе, інших і відповідальності.

В. Сластенін виділяє загальнолюдські (людина, дитина, вчитель, творча індивідуальність), духовні (досвід, теорії, способи мислення) і особистісні (здібності, індивідуальні якості, ідеали) цінності.

За предметним змістом розрізняють соціальні, культурні, економічні, політичні, духовні, педагогічні цінності й т.д. Фахівці нараховують багато десятків, навіть сотні таких цінностей. Пов’язавши цінності з якостями особистості, Г. Олпорт нарахував 18000 таких рис. але найбільш загальних базових цінностей, що становлять фундамент ціннісної свідомості людей і підсвідомо впливають на їхні вчинки в різних галузях життя, не так багато. Їхня кількість виявляється мінімальною, якщо співвідносити цінності з потребами людей:3.Фрейд обмежився двома, А. Маслоу – п’ятьма потребами-цінностями, Г. Мюррей сформував список із 28 цінностей. А.В. Кір’якова виділила 6 провідних цінностей: життя, людина, пізнання, краса, праця, батьківщина.

На думку Н. Щуркової, система цінностей являє собою піраміду від найвищих цінностей, що відображають саме широке узагальнення, до менш значущих. У класифікації вченої проглядаються найвищі цінності, що включають весь світ в його значущості для людини, і вибудовується в наступний ряд: людина, життя, краса, праця, пізнання, спілкування, гра, свобода, щастя, совість, рівність, справедливість, братерство.

Є. Бондаревська виділяє цінності, що сприяють вихованню вільної особистості (громадянськість, почуття власної гідності, самоповага, самодисципліна, чесність, орієнтування в духовних цінностях життя); вихованню гуманної особистості (милосердя, доброта, здатність до співчуття, співпереживання, альтруїзм, терпимість, доброзичливість, скромність, готовність надавати допомогу близьким і далеким, прагнення до миру, добросусідства, розуміння цінності людського життя) .

На сьогодні існує декілька видів класифікації цінностей, які відрізняються між собою ведучою характеристикою. Серед найбільш розповсюджених класифікацій можна назвати наступні:

1.За функціональним значенням цінності поділяються на термінальні (цілі) та інструментальні (принципи та засоби досягнення мети) (М.Рокіч);

2. Цінності буття (Б-цінності) – істина, добро, справедливість, краса тощо; Дефіцієнтні цінності (Д-цінності) – мир, спокій, безпека тощо (А.Маслоу);

3. За ступенем генералізації та присвоєння цінностей: ситуативні, стійкі, особистісні (усвідомлені смисли життя);

4. Декларовані, реальні (Б.С.Братусь);

5. Духовні (освіта, наука, мистецтво); суспільно-політичні (свобода, рівність, справедливість); матеріальні (матеріальні блага) (В.П.Тугаринов);

6. Цінності життя (природні) – здоровя, радість життя, спілкування тощо; і цінності культури (суспільні) – матеріальні, соціально-політичні, духовні (О.Г.Дробницький);

7. Вітальні (здоровя, безпека тощо); соціальні (статус, професія, сімя); політичні (свобода слова, законність); моральні (добро, чесність, порядність); релігійні (віра); естетичні (краса, гармонія) (Б.Х.Ерасов);

8. Ієрархічні рівні в системі цінностей: цінності абстрактні, цінності-властивості і цінності – способи поведінки (С.С.Бубнова);

9. Цінності творчості, цінності переживання, цінності відношення (В.Франкл).

Сутність феномена цінності в психології полягає, як вважає А. Маслоу, в тому, щоб допомогти людині виявити закладені в ньому якості та створити сприятливі умови для самореалізації особистості через задоволення його потреб. А. Петровський, С. Рубінтейн відзначають, що в понятті «цінність» міститься елемент внутрішнього потягу і прагнення людини до того чи іншого виду діяльності. Цінність - невід'ємний компонент самої людини, що виконує в суспільстві якусь роль. У психіці людей цінність виникає разом з появою позитивної або негативної емоції, з'єднаної з конкретним знанням, яке дозволяє зробити вибір варіантів поведінки або діяльності.

На думку вітчизняного психолога А. Максимова, цінності реалізуються через потреби людини, завдяки саме ціннісному відношенню «річ у собі» стає «річчю для нас». А. Леонтьєв, Е. Кузьмін трактують цінності як елементи структури свідомості особистості: інтереси переконання. При цьому у визначеннях цінності присутня й інша сторона ціннісної орієнтації: якщо цінностями називають елементи соціального середовища. Цінності особистості - це не тільки виборче відображення матеріальних і духовних цінностей суспільства в свідомості індивіда, цінності можна розглядати як елементи або явища життя суспільства, аналізуючи їх з точки зору того соціального значення, яке їм надається суспільством в цілому або соціальною групою.

Ціннісні категорії добра, істини, милосердя, краси, любові вивчалися і філософами, оскільки вони сприяють формуванню моральних орієнтирів людини (В. Віндельбанд, О. Дробницкий, А. Здравомислов, І. Кант, Г. Ріккерт, В. Тугарінов, В. Франкл, В. Ядов та ін.) . Об'єктом спеціального аналізу з боку філософії та інших суспільних наук цінність стає лише з другої половини ХІХ ст. І. Кант відносив поняття «цінність» до моралі, а неокантіанці В. Віндельбальд і Г. Ріккерт застосовували його до явищ культури. В етику і естетику це поняття ввів Р. Лотце, в соціологію - М. Вебер. І. Канту належить розробка поняття «цінність» у зв'язку з уявленнями про суще та належне. Норми і цінності керують діями, але будь-яка цінність, на його думку, є і метою, до неї прагнуть заради неї самої, оскільки вона - ідеал, джерелом якого є критична свідомість як конструктор всяких норм. В. Франкл показав у своїх дослідженнях, що цінності відіграють роль сенсів людського життя і складають три основні класи смислових універсалій: цінності творчості (в тому числі і трудові), цінності переживання (передусім любові) і цінності відносин.