Сторінка
2

Формування цінностей засобами художньої літератури у дітей старшого дошкільного віку

Теоретичне значення обумовлено методологічним аналізом еволюції уявлень про цінностей, засобів розвитку ціннісно – смислової сфери. Здобуті результати поглиблюють розуміння специфіки формування цінностей засобами художньої літератури. Подальшого розвитку набули форми і методи формування цінностей у дітей старшого дошкільного віку в процесі використання художньої літератури.

Практичне значення результати дослідження можуть бути використані під час проходження педагогічної практики в дошкільних закладах міста Рівного та області, у розробці спецкурсів та спецсемінарів.

Апробація результатів дослідження. Основні положення, висновки, результати дослідженя повідомллись підчас виступу нащорічній звітній конференції викладачів і студентів Рівненського державного гуманітарного університету.

Цінності як психолого – педагогічна категорія

Аналіз психолого - педагогічної літератури показав, що категорія «цінність» має різноманітні значення. Вперше це поняття було введене в філософську лексику в 60 рр. ХІХ ст. Німецький філософ і фізіолог Р. Лотце теоретично обумовив ціннісну сферу від явищ дійсності. В міжнародній енциклопедії соціальних наук відмічається, що концепція цінності вперше згадується в теорії праці, розробленій англійським економістом А.Смітом і Д. Ріккардо.

В Академічному тлумачному словнику дається таке визначення поняття «цінність» - те, що має певну матеріальну або духовну вартість. В психологічному словарі-довіднику під редакцією М. Кордуелла «цінність» - поняття, яке позначає об’єкти, явища, їх властивості, а також абстрактні ідеї, які втілюють в собі громадські ідеали і виступають як еталони буття. В філософському енциклопедичному словарі за редакцією І. Блауберга, І. Пантіна «цінності» - явища як матеріального, так і духовного характеру, що володіють позитивною значущістю, здатні задовольнити потреби людини, суспільства, служити їх інтересам і цілям. В Російській педагогічній енциклопедії «цінність» - термін, широко використовуваний у філософській і соціологічній літературі для вказівки на людське, соціальне і культурне значення певних явищ дійсності.

У психолого-педагогічному словнику Е. Рапацевича поняття «цінності» використовується для тлумачення об'єктів, явищ, їх властивостей, і навіть абстрактних ідей, що втілюватимуть у собі громадські ідеали та виступаючих таким чином як еталон належного.

Розгляд поняття «цінність» вказує на те, що в ньому поєднані три основних значення: речовинно-предметні властивості явищ, в основі яких лежить практичне і емоційне ставлення людини до оцінюваних предметів і явищ; моральні категорії, які позначають психологічні характеристики людини; соціальні явища, що характеризують відносини між людьми.

В епоху античності визнавався ідеал гармонійно, всебічно розвиненої людини. Тоді ж виникла і почала розвиватися нова ціннісна категорія - краса (ідеал прекрасного), звернена до духу і тілу людини. Давньогрецький філософ Арістотель утворив від слова «етика» прикметник «етичний», щоб позначити групу чеснот, які відносяться до характеру людини: мужність, доброта, впевненість, милосердя, щедрість, любов.

В епоху Відродження віра в безмежні можливості людини, її волю, творчість, гідність стають в один ряд з істиною, добром, красою. З настанням епохи Просвітництва стають значущими ідеї про цінності свободи, справедливості, добра, істини, віри, розуму, моральності, Вітчизни (В. Віндельбанд, І. Кант, Н. Карамзін, Л. Магніцький, Й. Песталоцці, А. Радищев, Ж. Руссо, У. Томас).

У педагогічних поглядах Ж. Руссо ідея про вільне виховання в дитині передусім людини пройнята духом гуманізму і демократизму. Любов, повага, виховання «доброго серця», «доброї волі», «добрих суджень» стали головними цінностями французького педагога .

Ідеальною якістю дитини, на думку Й. Песталоцці, є любов до близьких. Виховання дітей без урахування моральних почуттів веде до «псування людського роду». Й. Песталоцці з любов'ю ставився до дітей, віддаючи їм усе, намагаючись зробити життя вихованців школою радості і творчої праці. Він відзначав особливу роль особистості вихователя, його любові до дітей, проголошував її в якості основного засобу виховання. «Я не знав ні порядку, ні методу, ні мистецтва виховання які б не являлись наслідком моєї глибокої любові до дітей» .

В якості цінностей на Русі XIV - XVII ст. розглядалися правдолюбство, миролюбність, працьовитість, лагідність, чесність, доброта, повага до старших, а засуджувались наклеп, злодійство, пияцтво. Головними орієнтирами були визнані моральна досконалість особистості, ідея захисту рідної землі (А. Курбський, М. Ломоносов, А. Радіщев, В.Татіщев та ін.) .

В епоху Нового часу виділяють працю, колектив, індивідуальність, розумну свідомість, доброту як основу всієї людської культури і цивілізації (Р. Декарт, Г. Лейбніц, Б.Спіноза та ін.) .

Стимулом до розвитку аксіологічних якостей особистості в VIII-XIX ст. вважалося активне начало, висока духовність, естетичні цінності. Німецький філософ Г. Гегель вважає основою ціннісних орієнтацій любов як моральне почуття, як відносини між людьми і характеризує її вищою емоційно-духовної напруженістю, заснованою на відкритті максимальної цінності конкретної людини. Любов - одна з форм подолання відчуження людини від людини, і тому вона признана вершиною морального ставлення до людини. Загальне визначення «любов» в етиці - морально-естетичне почуття, що виражається в безкорисливому і самовідданої прагненні до свого об'єкту. Ці визначення стосуються всіх без винятку видів любові - до дітей, до батьків, Батьківщини, життя, істини.

Теоретичні досягнення в науці і заснований на них моральний досвід XIX ст. прийнято пов'язувати з іменами Л. Толстого, К. Ушинського та ін. Л. Толстой вважав свободу дитини провідним принципом навчання і виховання. Він закликав до відносин між вчителями та учнями, що виключає примус, відстоював ідею розвитку особистості як центральну в гуманістичній педагогіці. Л. Толстой надавав великого значення середовищу, навколишньому дитини, і тим засобам, за допомогою яких воно може виховувати його. На його думку, домашнє і громадське середовище відіграють велику роль у формуванні особистості.

В основі виховання, за К. Ушинським, лежать загальнолюдські цінності: доброта, любов, милосердя, віра в особисту свободу людини. Кожному народу притаманні характерні особливості, які позбавляють його безликості і наповнюють конкретним змістом: « . виховання, створене самим народом і засноване на народних початках, має ту виховну силу, якої немає в найкращих системах, заснованих на абстрактних ідеях або запозичених у іншого народу». Виховання, за К. Ушинським - особистісна цінність, яка створює "другу природу людини», формує, просвітлює свідомість людини, відкриваючи перед ним шлях до добра.

Проблемі вивчення цінностей приділяли увагу багато вчених ХХ ст. Цінність - це: моральна установка (У. Томас, Ф. Знанецький); людина, життя, краса, праця, спілкування, свобода, щастя, совість (Н. Щуркова); «піраміда потреб», елементи структури свідомості ( А.Маслоу, В.Оссовский, Я. Щепаньский);система мотивів поведінки особистості (А.Петровский, С.Рубінштейн); складова свідомості (інтереси, переконання, світогляд) (О. Леонтьєв); любов, повага, доброта (А. Макаренко, В. Сухомлинський).