Сторінка
3

Організація науково-дослідницької діяльності старшокласників у навчальному закладі нової формації

Зрозуміло, що таке означення (як, мабуть, і будь-яке інше) не дозволяє встановити чіткої межі для шкільного адміністратора між педагогічною підтримкою НР учнів та навчально-виховною роботою, і це цілком природно внаслідок щільного взаємозв'язку цих форм роботи. Взагалі, чимало спеціалістів-теоретиків, вважають навчально-дослідницьку діяльність лише однією з перспективних педагогічних технологій.

Науково орієнтована діяльність старшокласників сприяє ранньому виявленню й розвиткові професійних схильностей дітей і підлітків, формуванню лідерських якостей, умінню працювати в команді, умінню аргументовано доводити свою точку зору, залученню до наукової праці. Така діяльність розкриває також творчий та інтелектуальний потенціал особистості під час її розвитку, надає ранній успішний досвід творчої інтелектуальної праці. Адже дослідження свідчать, що вчитися мислити у вищому навчальному закладі, не навчившись цьому в школі, практично не можливо.

Виходячи з цього, виділимо основні форми НР і методи їх реалізації (рис. 1.1):

- науково-дослідницька діяльність як складова навчального процесу: повідомлення, доповіді, реферати, учнівські проекти;

- науково-дослідницька діяльність, що доповнює навчальний процес: факультативи, спецкурси, гуртки;

- науково-дослідницька діяльність, що здійснюється паралельно навчальному процесу: конкурси-захисти науково-дослідницьких робіт Малої академії наук різного рівня, турніри та олімпіади.

При цьому науково-дослідницька діяльність розглядається нами як:

невід'ємна (а не додаткова) складова навчально-виховного процесу;

логічне продовження науково орієнтованої навчальної праці (а не принципово інший вид діяльності);

найбільш ефективний спосіб формування науково орієнтованого мислення — підґрунтя конструктивного існування особистості в системі безперервної освіти;

перманентний процес знаходить своє виявлення в різних формах залежно від віку, виду навчальної діяльності, особливостей мислення, специфіки навчального предмета, ступеня складності наукової проблеми;

особливий, специфічний вид навчальної діяльності, у процесі якої учень, використовуючи теоретичні та практичні знання, уміння й навички, знаходить розв'язання певної наукової (теоретичної або прикладної) проблеми, а також оригінально застосовує відомий науковий метод розв'язання будь-якої проблеми до аналізу схожих з нею.

Рис 1.1. Форми і методи наукової роботи учнів.

Зрозуміло, що комплексна реалізація цих форм і методів передбачає створення системи організаційно-педагогічного забезпечення та підтримки НР учнів (ОПЗП НР), яка може мати наступну структуру (Рис. 1.2.).

Рисунок створено за принципом “організаційний блок - напрями діяльності”. Розподіл напрямів за блоками є певною мірою умовним (так, наприклад, напрямок «Виїзні наукові школи» можна віднести як до блоку «Додаткова освіта учнів», так і до блоку «Науково-практична робота», а напрям

Рисунок створено за принципом «організаційний блок – напрям діяльності». Розподіл напрямів за блоками є певною мірою умовним (так, наприклад, напрямок «Виїзні наукові школи» можна віднести як до блоку «Додаткова освіта учнів», так і до блоку «Науково-практична робота», а напрям «Методологічне, інформаційне та матеріально-технічне забезпечення» взагалі придатний до всіх оргблоків), але в основу такого розподілу напрямів за блоками покладено суто практичні спостереження автора, з якими фахівці можуть сперечатися. Зазначимо також, що, на відміну від рис. 1.1., який визначає напрямки діяльності учнів, рис.1.2. презентує діяльність педагогів.

Велика роль в успішній науковій роботі учнів надається мотивації цієї діяльності. Ця рушійна сила на різних рівнях має різну назву — допитливість, пізнавальний інтерес, жадання знань, пристрасть тощо. Пристрасна спрямованість до галузі пізнання, настанова на творчість визначають головний напрям науково-дослідницької діяльності учня. Цілеспрямованість припускає вміння правильно організовувати й розподіляти в часі свою працю, бачити перспективу роботи, її послідовні етапи. Цілеспрямованість учнів стає особливо продуктивною, коли переростає в пристрасть. І. Павлов у своєму листі до молодих учених писав: “Великої напруги і великої пристрасті вимагає наука від людини. Будьте пристрасні у своїй роботі і у ваших шуканнях”. К. Гельвецій також відзначав, що лише сильні пристрасті народжують великих людей.

Проникнення до світу невідомого, розкриття глибокої гармонії та дивовижної різноманітності явищ, захоплення красою пізнання закономірностей, що відкривається перед людиною, відчуття сили людського розуму, усвідомлення влади, яку людина завдяки науці набуває над природою і суспільством, породжує багату гамму відчуттів і сильних людських переживань, невід'ємних від творчих шукань учених: задоволення, захоплення, здивування (з якого, як вважав Аристотель, починається усяке пізнання).

В умовах науково-дослідницької діяльності у якості мотивів можуть виступати як безпосередній інтерес до завдання в процесі навчання, так і усвідомлення важливості отриманих знань у житті теперішньому і майбутньому, прагнення самоствердитися серед товаришів, випробувати й виявити свої здібності, знайти своє місце в ієрархії соціальних стосунків у колективі, дістати схвалення дорослих. Для багатьох прогресивних учених важливим стимулом науково-дослідницької діяльності є користь, яку вони можуть принести суспільству.

Окрім внутрішніх мотивів існують і зовнішні. Під зовнішніми мотивами розуміють прагнення до матеріальних вигод, до забезпечення свого пріоритетного становища в науковому суспільстві. До зовнішніх мотивів відносять також “тиск обставин”, наявність проблемної ситуації, пред'явлення завдань іншою особою тощо. До зовнішніх мотивів деякі зарубіжні вчені відносять також конкуренцію, прагнення перевершити колег, суперників тощо. Як незадоволеність своїм становищем, так і прагнення до самовираження, самоактуалізації можуть служити стимулами поведінки однієї і тієї ж людини.

Між внутрішньою і зовнішньою мотивацією складаються складні відносини. Зовнішня мотивація стає двигуном наукової діяльності лише за допомогою внутрішньої мотивації, оскільки на переваги, виражені в термінах зовнішньої мотивації (пріоритет, слава, матеріальна винагорода тощо), учений має право претендувати лише після відкриття, отримання нових фактів, до яких неможливо дійти без стимулюючої та направляючої дії внутрішніх мотивів, що створюються наочно-логічною структурою завдання.

На думку А. Маслоу, справжнє задоволення людина отримує лише при реалізації потреби в творчості та самоактуалізації. Саме в цьому випадку вона стає сама собою, індивідуальністю, яка досягає власної досконалості, самовираження. Задоволення потреби до самоактуалізації, яка залежить від задоволення естетичних, когнітивних потреб і потреб у самореалізації, не пов'язане з будь-якою потребою, заповненням будь-якого недоліку. Це творча діяльність, вона не заповнює щось, а створює нове в людині, постає як експресія, зростання й розвиток людини.