Сторінка
4

Шляхи стимулювання здобуття знань сучасних українських студентів

Особливим випадком є конкуренція або надмірна соціальна диференціація, що виявляється, коли занадто багато людей активно прагне запропонувати винагороду. Члени групи, які це пропонують, можуть бути прийняті асоціацією, але їх видатні якості можуть викликати в інших побоювання за свою незалежність. На ранніх стадіях формування групи конкуренція в боротьбі за суспільне визнання служить тестом, що виявляє потенційних лідерів.

Потенційні лідери мають більші можливості винагороджувати і з найбільшою ймовірністю утриматися на керівних позиціях. Інші ж хочуть отримувати винагороди, пропоновані потенційними лідерами, і це зазвичай цілком компенсує боязнь залежності. Зрештою ті, хто має найбільші можливості винагороди, стають лідерами. Група диференціюється. Але неминуча диференціація на лідерів і прихильників знову створює необхідність інтеграції.

Якщо раніше рядові члени групи афішували свої найефектніші якості, то тепер, щоб інтегруватися в середовищі членів групи, вони демонструють свої слабкості, показуючи, що більше не претендують на роль лідера.

В основі підходу Е. Гофмана, що одержав назву теорія керування враженнями, є припущення, що ситуації соціальної взаємодії нагадують драматичні спектаклі, у яких люди, як актори, прагнуть створювати і підтримувати сприятливі враження. Для прояву і вираження символічного значення, за допомогою якого можна створювати гарне враження на інших, люди самі готують і створюють відповідні ситуації.

На думку Е. Гофмана, соціальні ситуації варто розглядати як драматичні спектаклі в мініатюрі: люди поводяться подібно акторам на сцені, використовуючи “декорації” і “навколишнє оточення” для створення певного враження в інших про себе. Дослідник пише: “Незважаючи на певну мету, що індивід думкою ставить перед собою, незважаючи на мотив, що визначає цю мету, він зацікавлений у тому, щоб регулювати поведінку інших, особливо їхню відповідну реакцію. Ця регуляція здійснюється, головним чином, шляхом його впливу на розуміння ситуації іншими; він діє так, щоб створити на людей необхідне йому враження, під впливом якого інші стануть самостійно робити те, що відповідає його власним задумам”. Цю концепцію називають ще теорією соціальної драматургії.

Теорія обміну критикується за надмірно спрощений підхід до взаємодії. Дослідження, проведене Х. Цукерман (1967), показало, що вчені, які отримали Нобелівську премію, надалі трудяться менш продуктивно. А згідно з першим принципом теорії Хоманса, така висока винагорода, повинна стимулювати творчу активність, але також можна припустити, що вона викликає втрату інтересу до творчої діяльності. Лауреат, нещодавно отримавший цю винагороду, вважається не тільки великим ученим, а й знаменитістю, крім того, коли людина знаходить новий статус, вона по-новому оцінює себе.

Соціальні відносини між індивідами і суспільством формуються в умовах соціального контролю. Соціальний контроль охоплює контрольовану діяльність індивідів і контролюючу діяльність соціальних інститутів.

Взаємодія індивіда і суспільства виявляє внутрішню суперечність соціального контролю, оскільки людина не може набути своєї індивідуальності, соціальних якостей поза суспільством. Водночас особистість не зможе набути, розвинути свою індивідуальність, сліпо, автоматично пристосовуючись до зразків культури.

Динамічна модель соціального контролю включає такі основні елементи: індивід, соціальна спільнота (група, клас, соціальна організація, суспільство), індивідуальна дія, соціальна (групова) дія. Відомо, що індивідуальна і соціальна дії співвідносяться як контрольоване і контролююче. Йдеться саме про взаємодію, а не про односпрямований контроль. Акт соціальної (групової) дії, виступаючи в системі соціального контролю у формі реакції на індивідуальну поведінку, виконує функцію соціального стимулу (позитивного або негативного), який визначає особливості подальших індивідуальних актів. Індивід (індивідуальна дія) і соціальна група (соціальна дія) є вхідними елементами системи соціального контролю. Важливими атрибутами та елементами соціального контролю є цінності, норми, звички, звичаї, санкції, які виникають та існують внаслідок дії соціальних інститутів. Соціальна норма - загальновизнане правило, зразок поведінки, дій індивідів, соціальних груп. Загалом соціальні цінності й норми є інструментами соціального регулювання в суспільстві, проміжною ланкою, що пов’язує поведінку індивіда і найважливіші соціальні інститути. Тому соціальна норма визначає межу допустимої поведінки індивіда, соціальної групи або організації, що історично склалася у конкретному суспільстві.

Важливу роль у механізмі соціального контролю виконують звички. Звичка - встановлений спосіб поведінки у певних ситуаціях, який не викликає негативної реакції соціальної групи. У кожної людини є свої визначені звички, позитивні з них приймаються, схвалюються всією соціальною групою. На основі звичок формуються певні звичаї. Звичай - встановлений спосіб поведінки, з яким пов’язані певні моральні цінності, порушення яких викликає негативні санкції групи чи суспільства.

Одним з важливих елементів соціальних норм є санкція, за допомогою якої забезпечується реалізація правил поведінки.

Санкція - стимулювання бажаної поведінки і припинення небажаної для забезпечення внутрішньої згуртованості й безперервності суспільного життя. Хоча зазвичай санкція сприймається негативно, існують негативні і позитивні санкції. Відповідно до норм, покладених в основу санкцій, та соціальних інститутів, що їх виробляють, санкції можуть бути неформальними, що реалізуються безпосередньо соціальною групою через певні форми її поведінки, і формальними (юридичними, політичними, економічними тощо), що реалізуються через діяльність соціальних інститутів.

Соціальні санкції встановлюються і застосовуються суспільством або окремою соціальною групою як засіб захисту соціальної організації, забезпечення дотримання норм поведінки.

Специфіка навчального стимулу

Засвоєння навчального матеріалу, розвиток і виховання особистості в процесі навчання відбувається лише за умови власної високої активності в навчально-пізнавальній діяльності. Організована діяльність, у якій людина бере участь, не маючи бажання, практично не розвиває особистість. Поняття “інтерес” відображає об’єктивно існуючі взаємовідносини особистості, що проявляється в процесі життєдіяльності. Розрізняють чотири етапи розвитку інтересу: зацікавленість, допитливість, пізнавальний інтерес, теоретичний інтерес. Зацікавленість вважається найелементарнішим інтересом, що за певних умов охоплює студентів, але при їх зміні швидко зникає. Цей етап розвитку інтересу пов’язаний із новизною предмета, яка може і не мати особливого значення для людини.

Допитливість характеризується прагненням проникнути за межі побаченого, розширити власні знання, одержати відповіді на запитання, що виникають під час навчання. На цьому етапі характерні емоції здивування, почуття радості відкриття.

Пізнавальний інтерес - це вищий етап розвитку. Такий інтерес пов’язаний із намаганнями студентів самостійно вирішити проблемні питання. У центрі уваги - проблема, а не вже готові знання. І тому студенти шукають причину, намагаються проникнути в сутність предмета, самостійно встановити закономірність, розкрити причинно-наслідкові зв’язки. Теоретичний інтерес характеризується націленістю студентів на глибоке і міцне засвоєння знань, пізнання закономірностей і опанування теоретичних основ, застосування їх на практиці. Теоретичний інтерес виникає тоді, коли в них формуються наукові погляди, переконання, стійкий світогляд. Усі ці етапи розвитку інтересу еволюціонують часом співіснують у єдиному акті засвоєння знань, пізнанні нового. У навчанні переважає пізнавальний інтерес. Пізнавальний інтерес можна визначити як виняткову спрямованість особистості, направлену на пізнання, його предметне значення і сам процес оволодіння знаннями. Як вважав В.І. Бондар, у більш вузькому значенні - це “спрямованість особистості на оволодіння всією сукупністю знань, які викладаються в вищій школі”. Сутність пізнавального інтересу в тому, що об’єктом його є сам процес пізнання, який характеризується прагненням проникати в сутність явищ, (а не просто бути споживачем інформації), пізнанням теоретичних, наукових основ певних галузей знань, прагненням до постійного глибокого його вивчення.