Сторінка
11

Шляхи стимулювання здобуття знань сучасних українських студентів

Загальні тенденції розвитку пізнавальних інтересів: - від інтересу, пов’язаного із зовнішніми стимулами - до інтересу, вільного від зовнішніх ситуацій, які спонукаються більш складними обставинами, пов’язаними з “внутрішнім світом” особистості; - від інтересу нерозділеного часом - до інтересу, все більш диференційованого; - від інтересу, схильного до частої зміни ситуацій, випадковим впливам - до інтересу все більш стійкого, постійного; - від інтересу поверхневого (яскравих, цікавих сторін явища) - до інтересу з глибокою теоретичною основою, яка розкриває причинно-наслідкові зв’язки, внутрішні відносини, закономірності та наукові ідеї.

Одним з дієвих прийомів стимулювання інтересу до навчання є створення в навчальному процесі ситуації успіху у студентів, які відчувають певні труднощі у навчанні. Відомо, що без переживання радості успіху неможливо по-справжньому розраховувати на подальші успіхи в подоланні труднощів. Ситуації успіху створюються шляхом диференціації допомоги у виконанні навчальних завдань однієї і тієї ж складності.

Для ситуацій успіху необхідна сприятлива морально-психологічна атмосфера. Сприятливий мікроклімат у навчальному процесі знижує почуття невпевненості, страху. Стан тривожності при цьому змінюється станом впевненості. Інтерес виступає важливою особистісною характеристикою студента і інтегральним пізнавально-емоційним відношенням студента до навчання.

У зв’язку з цим А. К. Маркова виокремлює наступні види інтересу до навчання: 1) глобальний, недиференційований інтерес без виокремлення його сторін (широкий навчальний інтерес); до постановки мети, до зміни їх ієрархій, до реалізації мети і завдання (спланований навчальний процес); 2) інтерес до результатів навчання або результативний інтерес; 3) інтерес до змісту предмета, процесу його освоєння і осягнення, наприклад до засвоєння чинників і закономірностей ключових ідей навчального процесу (процесуально-змістовий інтерес); більш поглиблений інтерес до способів їх здійснення (навчально-пізнавальний інтерес); найбільш високий рівень інтересу який полягає у прагненні до перетворення і вдосконалення своєї навчальної, пізнавальної діяльності і далі - трудовій діяльності (перетворюючий інтерес).

Виокремлюють, також, декілька стадій розвитку пізнавального інтересу:- цікавість - елементарна стадія виборчого відношення, обумовлена суто зовнішніми обставинами, які привертають увагу людини. Це стадія емотивна, оскільки разом з усуненням зовнішніх причин, виборча спрямованість інтересу зникає;- допитливість, яка характеризується прагненням людини зазирнути за межі побаченого. На цій стадії інтересу проявляються емоції подиву, радості пізнання, задоволеність діяльністю; - пізнавальний інтерес, який проявляється у пізнавальній активності, чіткій виборчій спрямованості навчальних предметів, цінною мотивацією. Ця стадія характеризується поступальним рухом пізнавальної діяльності учня, пошуком цікавої йому інформації;- теоретичний інтерес, пов’язаний з прагненням до пізнання складних теоретичних питань окремої науки, виступає ознакою інтересу студента до науково-технічної творчості. Це ступінь активного впливу людини на світ, яка характеризує не тільки пізнавальний початок в структурі особистості, але й людини як діяча, суб’єкта, особистості.

Ці стадії розвитку пізнавального інтересу не можна розглядати відокремлено один від одного, тому, що в реальному процесі вони представляють собою різноманітні поєднання, які утворюють найскладніші взаємозв’язки. Н. Г. Морозова вважає основною ознакою пізнавального інтересу позитивне відношення, емоційно-пізнавальну спрямованість і внутрішню безпосередню мотивацію. Пізнавальний інтерес має активно-діяльний пошуковий характер. “Під його впливом у людини постійно виникають питання, відповіді на які вона активно шукає. При цьому вона відчуває емоційний підйом, радість від удачі”. Отже, визначальна роль у формуванні пізнавальних інтересів студентів належить не тільки процесу навчання, але і залежить від відповідної організації навчально-виховного процесу. Сучасний підхід передбачає, що викладач не тільки виховує і навчає, але й актуалізує, стимулює прагнення студента до саморозвитку і самовиховання, створює умови для самовдосконалення.

Таким чином, процес стимулювання пізнавальних інтересів набуває важливого значення в практиці викладача вищого навчального закладу. Під стимулюванням розуміється процес активізації внутрішніх рушійних сил особистості за допомогою зовнішніх, об’єктивних спонукань, ефективність впливу яких залежить від соціальної та особистісної значущості стимульованої діяльності.

Забезпечення викладачем кожного етапу мотиваційного циклу в навчанні може здійснюватись за допомогою спеціальних прийомів і методів. Метод - це спосіб викладацької роботи і організації навчально-пізнавальної діяльності студентів з вирішення різних дидактичних завдань, спрямованих на оволодіння матеріалом, що вивчається, а прийом звичайно є складовою частиною або окремою стороною методу.

Назвемо основні методи і прийоми стимулювання навчальної діяльності студентів: методи формування пізнавальних інтересів і розвитку позитивного емоційного ставлення студентів до навчання; формування обов’язку і відповідальності у навчанні; методи використання мотивуючого впливу академічної групи; методи психологічного впливу викладача; методи подолання перешкод у навчанні.

І. Методи формування пізнавальних інтересів і розвитку позитивного емоційного ставлення до навчання: 1. Метод комунікативної атаки - метод швидкого включення, мобілізації аудиторії до навчання через використання ефекту новизни, несподіваності:- незвична атмосфера (затемнення, оформлення, незвичайні предмети);- незвичайна дія викладача (розміщення, поза, одяг);- театралізація;- інтригуючий початок заняття - цікаве запитання, суперечливе ствердження, анекдот, притча, ситуація з відстроченим завершенням (в кінці). 2. Метод викликання цікавості - включення у навчальний процес цікавого, захоплюючого матеріалу:- розповідь про цікаві приклади, факти, історичні відомості, парадоксальні ситуації, наукові відкриття тощо;- розповідь про особисте (розповідь викладачем подій, фактів зі свого життя);- наведення уривків із художніх творів, кіно;- проведення дослідів, демонстрація цікавих експериментів. 3. Метод цікавих аналогій - базується на викликанні емоції подиву через вміле порівняння даних:- зіставлення наукових і життєвих тлумачень;- порівняння окремих природних і суспільних явищ;- співставлення цифр, фактів, подій;- епітети, метафори (образні порівняння). 4. Метод створення ситуацій моральних переживань - викликання емоційних переживань студентів при наданні навчального матеріалу за допомогою засобів художнього слова, яскравості, емоційності викладу:- показ уривків фільмів, читання уривків творів;- обговорення екстремальних подій, ситуацій;- аналіз літературних творів. 5. Метод спирання на життєвий досвід студентів - використання викладачем у навчальному процесі життєвого досвіду студентів, що викликає в них інтерес, бажання пізнати сутність спостережуваних явищ:- запитання про досвід (“Хто знає?”, “Хто чув?”, “Хто був?”, “Хто бачив?”);- самостійне наведення студентами прикладів з власного життя, особистих спостережень. 6. Метод створення відчуття успіху в навчанні - викликання в студентів переживань та радощів успіху, що зміцнює впевненість у власних силах, пробуджує почуття гідності, бажання вчитися:- посилена важкість - надання доступних для виконання завдань, можливості їх вибору студентами;- еврика - створення умов, за яких студент, виконуючи навчальне завдання, несподівано для себе доходить висновку, який розкриває раніше йому невідомі можливості, отримує новий, цікавий, оригінальний результат. 7. Метод закріплення позитивного враження - метод заключної мотивації, що дозволяє скласти цілісне враження про навчання, спрямувати студентів на подальшу самостійну роботу:- узагальнення, підсумки, висновки, резюме;- комплімент, подяка слухачам;- емоційна розрядка (викликання сміху);- ефектне завершення (влучна цитата, вислів, заклик до дії);- відстрочене завершення початку (“навчальне коло” між початком і завершенням);- зв’язок з наступною темою; - зворотний зв’язок, рефлексія (відгуки студентів про заняття, його аналіз).