Сторінка
3

Шляхи стимулювання здобуття знань сучасних українських студентів

У дидактичній літературі залишається нерозв’язаною проблема практичного застосування ігор, їх дидактичних можливостей, неконкретизовані вимоги до ігор і раціональних методик їх використання у навчальному процесі.

Методи стимулювання і мотивації надають словесним, наочним, практичним та іншим методам додаткового спонукального впливу.

До методу формування почуття обов’язку і відповідальності у навчанні належать: переконання, позитивний приклад, практичне привчання до виконання вимог, створення сприятливих умов для спілкування, заохочення і пошуку, оперативний контроль за виконанням вимог, осуд, подяка, нагорода тощо. Методи і прийоми стимулювання обов’язку і відповідальності взаємодіють з методами виховання, що пов’язує процеси навчання і виховання.

В.М. Вергасов пропонує класифікувати стимули навчання таким чином:- збуджувальні (інтерес, довіра, пріоритет, важливість, професія);- динамічні (час, швидкість);- загрозливі (контроль, оцінка, важкість, відповідальність).

Стимул довіри - полягає у привертанні до спільного вирішення проблем, ситуацій, самостійного здобуття знань, їх обговорення, процесу викладання. Довіру можна створити ситуацією вільного вибору завдання, участі у контролі і оцінюванні своїх робіт, привертанню до науково-дослідної діяльності викладача, проханнями допомогти, щось підказати, підрахувати, пригадати тощо. Стимул інтересу - надання можливості задоволення пізнавальних потреб. Інтерес може бути викликаний:- цікавою проблемною ситуацією, пов’язаною з захопленнями учня, його особистими проблемами;- цікавими історичними відомостями;- інформацією про актуальні події;- наочною демонстрацією цікавого факту;- розповіддю нового про відомі факти, особисте життя відомих осіб;- створенням атмосфери очікування незвичайного, оригінального, нового.

Стимул пріоритету полягає у наданні можливості проявити себе краще за інших. Викликається ігровими ситуаціями, змаганнями. Може бути підсилений ще й оцінками, коли викладач ставить вищий бал першому, хто виконав завдання.

Стимул важливості - підкреслення важливості якоїсь події, формули, теорії тощо. Стимул професії - вказування на професійну необхідність знання. Стимул часу і швидкості - обмеження дій учня часом. Може бути також скомбінований з оцінкою. Наприклад, зниження оцінки на бал у випадку несвоєчасного виконання завдання. Стимул контролю - створення загрозливої ситуації - непередбаченість проведення контрольної роботи, вибору питання, білету. Систематичне використання такого стимулу може викликати негативне ставлення. Стимул оцінки - заохочення оцінкою. Стимул посильної важкості - диференційований розподіл завдань для сильних і слабких студентів.

Стимул відповідальності - спонукання відповідального ставлення до навчання взагалі, покладання певних обов’язків на студентів (почергове) - допомога викладачу у підготовці і розподілі додаткових матеріалів, наочних засобів. Добре поєднувати із стимулом довіри.

Роль стимулів у діяльності і навчанні настільки значна, що на заході існує навіть спеціальний напрямок - біхевіоризм, який зводить будь-яку діяльність до формули “стимул-реакція”. Людина прагне до максимальних нагород при мінімальних витратах. Подібний підхід призводить до можливості трактувати поведінку людини, як певну реакцію на дію того чи іншого стимулюючого фактора. Дж. Хоманс виділяє шість аксіоматичних положень теорії обміну: 1. Аксіома успіху: чим частіше відповідні дії людей отримують винагороди, тим ймовірніше, що ці дії будуть здійснюватися ними з певною частотою і далі. 2. Аксіома стимулу: якщо в минулому той чи інший стимул (або набір стимулів) був пов’язаний з винагородою дії індивіда, то чим більш схожі на нього стимули в сьогоденні, тим ймовірніше, що людина зробить таку ж (або схожу) дію. 3. Аксіома цінності: чим більшу цінність представляє для індивіда результат його дії, тим більше ймовірно вчинення ним даної дії і в подальшому. 4. Аксіома депривації-пересичення: чим частіше в недавньому минулому індивід отримував певну нагороду, проте цінним стає для нього будь-яке подальше отримання цієї нагороди. 5. Аксіома агресії - схвалення: - якщо дія індивіда не викличе очікуваної винагороди або призведе до покарання, він випробує стан гніву, і зросте ймовірність того, що більш цінним для людини стане агресивна поведінка; - якщо дія індивіда веде до очікуваної винагороди або не призведе до очікуваного покарання, то він відчує почуття задоволення, і тоді зросте ймовірність того, що він відтворить погоджену поведінку, оскільки вона буде для нього більш цінною.6. Аксіома раціональності: при виборі між альтернативними діями індивід обере ту, для якої цінність результату, помножена на ймовірність його отримання, найбільша.

Будь-яка взаємодія є обміном цілеспрямованого зусилля - дії на стимули. В якості основних стимулів виступають міркування користі, вигоди, нагороди. Межі обміну задаються очікуваннями, розділяються учасниками взаємодії, - можливими і прийнятними винагородами. Макроструктури виникають через програми обміну, але не зводяться назад до них, виконуючи регулятивні та організаційні функції, санкціонуючи нормативно-оформленими цінностями культури і, у свою чергу, санкціонуючи розподіл ресурсів і забезпечуючи гарантії “винагороди”. Різнонаправленість ланцюжків обміну постійно ставлять індивідів в ситуацію вибору, що призводить, з одного боку, до їх статусної ієрархії, а з іншого - до постійного породження конфліктів в мережах соціального обміну. Обмін підпорядкований певним законам: - прагнення усталених відносин до норми “справедливого обміну”;- залежність між силою влади соціальних груп і нормами справедливості, а також рівнем відхилень від норм; - закономірності встановлення балансів між різними обмінними ланцюжками (мережами).

Концепція соціального обміну обмежується комплексом дій, які залежать від реакцій, які винагороджуються з боку інших і, що припиняються, якщо не слідує очікувана реакція. Люди з багатьох причин тягнуться один до одного, що спонукає їх утворювати соціальні асоціації. Одного разу налагоджені зв’язки поступово розширюються, а взаємні винагороди служать підтримці і зміцненню зв’язків.

Можлива і протилежна ситуація: при недостатній винагороді асоціація буде слабшати і розпадеться. Винагороди, якими обмінюються, можуть бути або внутрішніми (наприклад, любов, вдячність, повага), або зовнішніми (наприклад, гроші, фізична праця). Сторони не можуть завжди рівною мірою винагороджувати один одного, а коли в обміні має місце нерівність, всередині асоціації з’являються різні рівні влади.

Коли одна із сторін в чому-небудь потребує, але не може запропонувати в обмін нічого еквівалентного, можливо чотири альтернативи:- примус;- пошуки іншого джерела потрібних благ;- спроба отримати їх безкоштовно;- надання в кредит самого себе, тобто підпорядкування іншій стороні.

Соціальна взаємодія виникає спочатку усередині соціальних груп. Людей тягне до групи, коли вони відчувають, що всередині неї взаємини приносять більше винагород, ніж взаємини в інших групах. Щоб бути прийнятими, вони повинні запропонувати її членам винагороду, довівши, що зуміють це забезпечити. Відносини з членами групи будуть налагоджені, коли члени групи отримають очікувану винагороду.