Сторінка
13

Шляхи стимулювання здобуття знань сучасних українських студентів

Визначальна роль у формуванні пізнавальних інтересів студентів належить не тільки процесу навчання, але і залежить від відповідної організації навчального процесу. Сучасний підхід передбачає, що викладач не тільки викладає і навчає, але й актуалізує, стимулює прагнення студента до саморозвитку і самовиховання, створює умови для самовдосконалення.

Таким чином, процес стимулювання пізнавальних інтересів набуває важливого значення в педагогічній практиці викладача вищого навчального закладу. Під таким стимулюванням розуміється процес активізації внутрішніх рушійних сил особистості за допомогою зовнішніх, об’єктивних спонукань, ефективність впливу яких залежить від соціальної та особистісної значущості стимульованої діяльності.

Як показують останні дослідження, система пізнавальних потреб, мотивів і цілей студентів неоднорідна, вона залежить від множини чинників: індивідуальних особливостей студентів, характеру найближчої референтної групи, рівня розвитку студентського колективу. З іншого боку, мотивація поведінки людини (у даному випадку - студента) завжди є відображенням поглядів, ціннісних орієнтацій, установок того соціального шару (групи, спільноти), представником якого є. Тому умовою і джерелом пізнавальної, наукової, громадської активності студентів, спонукальною причиною їх різноманітної діяльності у вищому навчальному закладі є складна система стимулів та інтересів. Наприклад, навчальна зацікавленість студентів виступає як окремий вид задіяності, включений в певну діяльність, в даному випадку - навчальну. Вона визначається рядом специфічних факторів: самою освітньою системою, освітнім закладом; організацією освітнього процесу; суб’єктивними особливостями студента; особливостями педагога і, перш за все, системи його відносин до студента; специфікою навчального предмета.

Ставлення до навчання як до засобу досягнення професійних цілей утворює другий рівень стимуляційно-цільової основи діяльності - спонукання професійної діяльності. Структура цієї системи стимулів багатозначна за змістом і різними формами. Студенти можуть краще або гірше вчитися, тому що хочуть (або не хочуть), надбати нові знання і отримати задоволення від самого процесу пізнання (пізнавальні напрямки); мати більш високий заробіток (прагматичні напрямки), принести користь суспільству (широкі соціальні напрямки); утвердити себе і зайняти в майбутньому певне положення в суспільстві в цілому і в певному найближчому соціальному оточенні (напрямки соціального та особистісного престижу).В цілому, проблема студентської системи мотивів, інтересів і стимулів виникає у зв’язку з тим, що механізми саморегуляції, самоврядування вже існують, але формування особистості студента, його спрямованості ще не завершено.

Залежно від мотивації навчання і характеру навчально-професійної діяльності виділяють такі типи студентів:1-ий тип - орієнтація на різнобічну професійну підготовку, пізнавальна діяльність розвивається в ширину.2-ий тип - орієнтація на вузьку спеціалізацію, пізнавальна діяльність розвивається в глибину.3-ій тип - відсутність внутрішньої мотивації, пізнавальна активність мінімальна. Одним з дієвих прийомів стимулювання інтересу до навчання є створення в навчальному процесі ситуації успіху у студентів, які відчувають певні труднощі у навчанні. Відомо, що без переживання радості успіху неможливо по-справжньому розраховувати на подальші успіхи в подоланні труднощів. Ситуації успіху створюються шляхом диференціації допомоги у виконанні навчальних завдань однієї і тієї ж складності.

Для ситуацій успіху необхідна сприятлива морально-психологічна атмосфера. Сприятливий мікроклімат у навчальному процесі знижує почуття невпевненості, страху. Стан тривожності при цьому змінюється станом впевненості. Інтерес виступає важливою особистісною характеристикою студента і інтегральним пізнавально-емоційним відношенням студента до навчання.

Забезпечення викладачем кожного етапу мотиваційного циклу в навчанні може здійснюватись за допомогою спеціальних прийомів і методів. Метод - це спосіб викладацької роботи і організації навчально-пізнавальної діяльності студентів з вирішення різних дидактичних завдань, спрямованих на оволодіння матеріалом, що вивчається, а прийом звичайно є складовою частиною або окремою стороною методу.

Можна назвати основні методи і прийоми стимулювання навчальної діяльності студентів: методи формування пізнавальних інтересів і розвитку позитивного емоційного ставлення студентів до навчання; формування обов’язку і відповідальності у навчанні; методи використання мотивуючого впливу академічної групи; методи психологічного впливу викладача; методи подолання перешкод у навчанні.

Також, у розвитку і поглибленні пізнавальних інтересів тих, яких навчаються, немаловажне місце займають методи і прийоми самостійної роботи студентів. До них відносяться методи роботи з підручником, довідковою літературою, виконання завдань по алгоритму, проведення аналізу та незнайомих для них ситуацій, генерування суб’єктивно нової інформації, методика написання курсових і дипломних робіт.