Сторінка
1

Шляхи стимулювання здобуття знань сучасних українських студентів

Ключовою проблемою в вирішенні завдання підвищення ефективності і якості навчального процесу є стимулювання або активізація знань студентів. Її особлива значущість полягає в тому, що навчання, відображене перетворюючою діяльністю, направлене не тільки на сприйняття навчального матеріалу, але і на формування відношення студента до самої пізнавальної діяльності.

Стимул навчальної діяльності виникає тоді, коли потреба зустрічається із ситуацією свого задоволення. Тому стимул - це внутрішня активна спрямованість особистості, яка виявляється й активізується зовнішніми обставинами (стимуляторами).

Стимулювати навчальну діяльність у сучасному розумінні означає спонукати до активної навчально-пізнавальної діяльності, підштовхувати до неї, заохочувати. Оскільки зовнішні фактори виступають реальною спонукальною причиною діяльності лише за умови зустрічі потреби із ситуацією свого задоволення, то стимулювання передбачає спеціальні зусилля викладача, спрямовані на сприймання, осмислення студентом об’єктивного значення зовнішніх факторів, набуття ним особистісних смислів.

Проблема недостатнього стимулювання студентів у вітчизняних вищих навчальних закладах сьогодні постає вкрай гостро. Характерні особливості сьогодення (економічні кризи, політична нестабільність, соціальна незахищеність, постійні природні катаклізми) пригнічують українську молодь, породжують у ній невіру у краще майбутнє, спричиняють негативізм і байдужість.

Не завжди позитивно впливають на стимулювання і постійні реформи у сфері освіти. Перехід на рейтингову систему оцінювання спонукає студентів до систематичного навчання, натомість перетворює його на постійну гонитву за оцінками. Ще одним чинником проблеми є недостатня психолого-педагогічна компетентність викладачів. Дехто з них вважає, що студенти ВНЗ мають бути самі зацікавлені у результатах свого навчання, і не прикладають зусиль до їх мотивації, інші - просто не знають відповідних прийомів та методів. Як наслідок - навчання часто стає формальним, студенти не розуміють сенсу вивчення тих чи інших предметів, збільшуються такі негативні явища, як списування, пропуски занять, запізнення тощо. Вважаємо, що подоланню проблеми недостатньої стимуляції студентів до навчання сприяє ознайомлення викладачів з арсеналом методів і прийомів стимулювання навчання, а також спонукання самих викладачів до реалізації цієї функції управління навчанням.

Сучасний період розвитку України значну наукову цінність має звернення вчених практиків до корисного досвіду визначення методів стимулювання навчальної діяльності, який було накопичено у вітчизняній думці.

Дослідження видатних вітчизняних вчених (Г. Щукіної, В. Вергасова, В. Бондарова, А. Лєонтьєва, Н. Добриніна, С. Рубінштейна, В. Сухомлинського) розкрили важливість різних способів стимулювання навчальної діяльності студентів. Також робота ґрунтуються на теорії соціальної дії (М. Вебера, Ю. Хабермаса, П. Сорокіна), моделі соціальної системи Т. Парсонса, теорії соціального обміну (Дж. Хоманса, Е. Гофмана).

Мета роботи - дослідити соціальний контекст стимулів у здобутті освіти.

У відповідності до поставленої мети дослідження визначені завдання дослідження:- розкрити основні поняття досліджуваної проблеми;- проаналізувати ефективність різних методів стимулювання навчальної діяльності студентів;- вивчити стан проблеми стимулювання навчальної діяльності сучасних українських студентів;- визначити умови стимулювання навчальної діяльності студентів;- визначити вплив різних методик на результативність навчального процесу. Об’єкт дослідження - процес стимулювання навчальної діяльності сучасних українських студентів.

Предмет дослідження - шляхи стимулювання здобуття знань сучасних українських студентів.

Наукова новизна дослідження. У межах проведеного дослідження отримано результати, які мають наукову новизну: пояснено зміст поняття “стимулювання”, визначено основи дослідження стимулу здобуття знань студентів, висвітлено ставлення студентів до навчання, проаналізовано методи та прийоми стимулювання навчальної діяльності.

Практичне значення отриманих результатів полягає в тому, що вони створюють базу для поглибленого теоретичного дослідження галузі соціологічної науки - “Соціології освіти”, для вирішення ряду проблем соціології молоді, зокрема студентів які здобувають знання в вищих навчальних закладах. Дані наукового дослідження можуть бути використані при написанні наукових праць, у розробці та викладанні узагальнюючих курсів з гуманітарних дисциплін - соціології, психології, педагогіки, у підготовці навчально-методичних посібників.

Апробація результатів та публікації. Апробація результатів дослідження відбувалась під час Днів науки, що відбулись у Інституті соціальних наук Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки.

Поняття “стимул”. Види стимулів навчання

Поняття “стимул” хоч і позначає аналогічно до мотиву рушійну силу людини до діяльності, значно відрізняється від того за своїм смислом. У перекладі це слово позначає “підштовхувати, поганяти”. Отже, на відміну від мотиву, який означає внутрішній потяг людини до діяльності, стимул є зовнішнім спонуканням активності.

Дія під впливом стимулу відрізняється від дії, здійсненої під впливом мотиву. Коли ми маємо власну мотивацію до діяльності, ми діємо із задоволенням, мало відволікаємося і можемо працювати тривалий час з однаковою продуктивністю. Дія під впливом стимулу - вимушена, неприродна, і хоч продуктивність роботи під час дії стимулу може бути дуже високою, при найменшому послабленні його дії ми починаємо відволікатись, уникати роботи продуктивність різко знижується.

Поняття дія, “соціальна дія” уперше вжив і обґрунтував М. Вебер. Дія, за Вебером, - людська поведінка, якій суб’єкт надає певний сенс (мотивацію). Соціальною дією вчений назвав дію, яка за своїм сенсом, що вкладає в неї діючий індивід чи група, орієнтована на відповідну поведінку інших співучасників взаємодії, тобто на певні очікування.

Отже, на думку М. Вебера, соціальна дія має принаймні дві необхідні ознаки:- по-перше, вона повинна мати суб’єктивну мотивацію індивіда чи групи, бути усвідомленою;- по-друге, орієнтованою на минулу, нинішню чи очікувану в майбутньому поведінку інших людей. Соціальні дії зумовлюються невдоволеністю, тобто невідповідністю між тим, чого потребує людина й тим, що вона має. У реальному житті, за М. Вебером, наявні різні типи дій:- цілераціональні, що орієнтовані на очікування певної поведінки інших людей і стану об’єктів зовнішнього світу, побудовані на свідомому виборі засобів досягнення усвідомлених цілей з визначенням усіх можливих побічних наслідків власної поведінки. Вони характеризуються досконалим розумінням, чого саме хоче людина, якими засобами буде цього досягати, які можуть бути наслідки;- ціннісно-раціональні, що пов’язані з вірою в етичну, естетичну, релігійну чи якусь іншу самодостатню цінність (гідності, добра, обов’язку, честі) певної поведінки, незалежно від її успіху; - традиційні, що базуються на звичках людей, а не на смислі і відбуваються за давно засвоєним взірцем. Вони частіше перебувають на межі, або й за межами неусвідомленого і є автоматичною реакцією на звичні подразники згідно з певною установкою. Це настільки глибоко засвоєні стереотипи поведінки, що вони вже не потребують перевірки на істинність;- афективні, що ґрунтуються на емоціях і є реакцією на несподівані, незвичні подразники, однак нерідко виступають як свідома емоційна розрядка. Т. Парсонс розробив модель соціальної системи, в якій суб’єкт координує свої дії відповідно до своїх індивідуальних потреб і очікувань, враховуючи при цьому потреби і очікування суб’єктів, що взаємодіють з ним. Ці потреби і очікування орієнтуються на загальні моделі цінностей і поведінки.