Сторінка
6

Шляхи стимулювання здобуття знань сучасних українських студентів

Для розвитку потреби в знаннях та інтересу до оволодіння ними використовуються різноманітні шляхи і засоби. Серед них: цікавий виклад матеріалу, його новизна, оперування яскравими прикладами і фактами, історизм, зв’язок знань із життєвим шляхом дослідників, практичне застосування знань; використання нових і нетрадиційних форм навчання, проблемне навчання, евристичне навчання, застосування мультимедійних систем, використання комп’ютерних засобів; взаємонавчання, рецензування відповідей, оцінка усних і письмових робіт одногрупників, допомога слабшим; участь у дискусіях і обговореннях, відстоювання власної думки, вміння правильно ставити запитання одногрупникам і викладачам, створення ситуацій самоперевірки, аналізу особистих пізнавальних і практичних дій тощо. Дієвим фактором тут є й особистість викладача, його ерудиція, майстерність викладання.

Викладач, який досконало володіє матеріалом, процес навчання будує логічно, чітко, доступно; оперує цікавими деталями, фактами; вражає студентів багатим світоглядом. У цьому випадку спрацьовує механізм наслідування. Учні переживають внутрішні суперечності між наявним і необхідним рівнем знань, що і стимулює їх до більш активного навчання. Зовнішні фактори (новизна навчального матеріалу, нетрадиційна форма навчання, робота з комп’ютерною технікою та ін.) - це об’єктивні джерела стимулювання активної навчально-пізнавальної діяльності студентів, або стимулятори.

Стимулом до навчально-пізнавальної діяльності студента є контамінація потреби (вона виражає лише загальну спрямованість поведінки особистості) і задоволення. Тому стимул - це внутрішня спрямованість особистості, що активізується зовнішніми обставинами (стимуляторами). Просто вчитель констатує істину, а справжній вчить її знаходити. Нам відомо, що процес навчання є своєрідним процесом самостійного “відкриття” уже відомих у науці знань. “Коли говорять, - писав С.Л. Рубінштейн, - що людина як індивід не відкриває, а лише засвоює вже здобуті людством знання, то це, власне, означає лише те, що вона не відкриває їх для людства, а особисто для себе повинна все-таки відкрити або навіть “перевідкрити”. Людина досконало володіє лише тим, що сама здобуває власною працею”. У цьому розумінні студент опановує суб’єктивно нове, тобто те, що йому невідоме, але вже пізнане наукою. Навчання вимагає повного “розкриття знань”, або компактного “відтворення” тих мислиннєвих і практичних операцій, які колись здійснювалися в процесі наукового пізнання явищ або предметів. Цей процес має три взаємопов’язані етапи. Перший - сприйняття, осмислення і запам’ятовування матеріалу, або засвоєння теоретичних знань. Другий - засвоєння навичок і вмінь, практичне використання знань, що вимагає спеціальних тренувальних вправ. Третій - повторення, поглиблення і закріплення знань, удосконалення практичних умінь і навичок.

Осмислення знань із окремих дисциплін відбувається не завжди однаково. Важливу роль відіграє розкриття студентами причино-наслідкових зв’язків між предметами та явищами реального світу. Виділяють два види осмислення - первинне і вторинне. Звичайно, якщо новий матеріал легкий, не має складних понять, достатньо одного первинного сприймання і осмислення для його зрозуміння. Проте в більшості випадків матеріал, який необхідно вивчити, буває досить складним, тому первинне його сприймання і осмислення дозволяє домогтися лише поверхового, неточного розуміння.

Оволодіння новим матеріалом не зводиться лише до його розуміння і формування наукових понять, адже інколи студент розуміє, про що говориться, але передати зміст нової теми не може. Отже, новий матеріал потрібно не лише розуміти, а й тримати в пам’яті, уміти вільно і логічно його відтворювати. Не слід забувати, що ми добре знаємо лише стільки, скільки можемо сказати, а добре знаємо лише те, що здатні висловити.

Стимулами особистості можуть виступати явища зовнішнього світу, уявлення, ідеї, почуття і переживання - все те, в чому знаходить втілення потреба. Слід підкреслити, що поняття “стимул” як частина процесу спонукання, виступає тим складним механізмом співвіднесення особистістю зовнішніх і внутрішніх чинників поведінки, який визначає виникнення, напрямок, а також способи здійснення конкретних форм діяльності. Як показують останні дослідження, система пізнавальних потреб, мотивів і цілей студентів неоднорідна, вона залежить від множини чинників: індивідуальних особливостей студентів, характеру найближчої референтної групи, рівня розвитку студентського колективу. З іншого боку, мотивація поведінки людини (у даному випадку - студента) завжди є відображенням поглядів, ціннісних орієнтацій, установок того соціального шару (групи, спільноти), представником якого є. Тому умовою і джерелом пізнавальної, наукової, громадської активності студентів, спонукальною причиною їх різноманітної діяльності у вищому навчальному закладі є складна система стимулів та інтересів. Наприклад, навчальна зацікавленість студентів виступає як окремий вид задіяності, включений в певну діяльність, в даному випадку - навчальну. Вона визначається рядом специфічних факторів: самою освітньою системою, освітнім закладом; організацією освітнього процесу; суб’єктивними особливостями студента; особливостями педагога і, перш за все, системи його відносин до студента; специфікою навчального предмета.

Таким чином, спираючись на концепцію М. Рогова, можна виділити два великих блоки: безпосередні та опосередковані стимули. Безпосередні включаються в процес діяльності і відповідають її соціально значущим цілям і цінностям; опосередковані ж пов’язані з цілями і цінностями, що лежать поза самою діяльністю, але хоча б частково на неї посилаються.

До безпосередніх стимулів відносяться: пізнавальні (прагнення до творчої дослідницької діяльності, процес вирішення пізнавальних завдань, самоосвіта, орієнтація на нові знання) і стимули розвитку особистості (потреба в постійному та інтелектуальному зростанні, прагнення розширити кругозір та ерудицію, підвищити свій загальнокультурний рівень). У структурі опосередкованих стимулів розрізняємо: соціальні (свідома потреба вищої освіти, престиж вищої освіти, бажання стати повноцінним членом суспільства, обов’язок і відповідальність, соціальна ідентифікація, певне положення в групі, схвалення викладачів) і стимули досягнення (краще підготуватися до професійної діяльності та отримувати високооплачувану роботу).

Ставлення студентів до професії, тобто до цілей вузівського навчання, наповнюється професійним змістом і вмістом в ході навчальної діяльності, яка виступає щодо професійних цілей навчання як засіб їх досягнення. Ставлення до навчання як до засобу досягнення професійних цілей утворює другий рівень стимуляційно-цільової основи діяльності - спонукання професійної діяльності. Структура цієї системи стимулів багатозначна за змістом і різними формами. Студенти можуть краще або гірше вчитися, тому що хочуть (або не хочуть), надбати нові знання і отримати задоволення від самого процесу пізнання (пізнавальні напрямки); мати більш високий заробіток (прагматичні напрямки), принести користь суспільству (широкі соціальні напрямки); утвердити себе і зайняти в майбутньому певне положення в суспільстві в цілому і в певному найближчому соціальному оточенні (напрямки соціального та особистісного престижу).