Сторінка
5

Шляхи стимулювання здобуття знань сучасних українських студентів

Характерними ознаками є динамічність, поступальний рух, перехід від явища до сутності, встановлення глибоких зв’язків, оволодіння його закономірностями. Пізнавальний інтерес містить ряд важливих для навчання і розвитку моментів: єдність об’єктивних і суб’єктивних сторін пізнавальної діяльності. Усі цікаві явища оточуючого світу, втілені в знаннях, виражаються в пізнавальному процесі тільки тоді, коли мають для студентів об’єктивну значущість (А.Н. Лєонтьєв, Н.Ф. Добринін); найбільш відчутно проявляється закономірність перебігу зовнішнього і внутрішнього, що є суттю розвиваючого навчання. Саме пізнавальний інтерес є своєрідним лакмусовим папірцем, який дозволяє перевірити і відчути вплив всіх застосованих у навчальному процесі засобів, оцінити студентів; в органічній єдності представлені всі важливі процеси: інтелектуальні, емоційні, вольові. У пізнавальному інтересі виражається “думка-воля, думка-участь, думка-переживання” (С.Л. Рубінштейн); під його впливом активізується пізнавальна діяльність і психічні процеси, що лежать в його основі: сприймання, увага, пам’ять, уява; діяльність стає продуктивнішою.

Важливим фактором виховання в студентів позитивного ставлення до навчання, а, отже, активізації навчальних інтересів, є їхня емоційна сфера. За справедливими твердженнями, знання стають дійовими, якщо людина, здобуваючи їх, відчуває і переживає радість духовного збагачення. Досвід кращих викладачів, спеціальні дослідження свідчать, що шляхи виховання почуттів студентів - найрізноманітніші. Велику роль у цьому відіграє особистість самого викладача, його життєрадісний тонус, тактовність, знання навчального матеріалу, уміння подати його студентам, направляти їх на самоосвіту.

Велике значення має емоційна насиченість змісту навчального матеріалу, використання різноманітних технічних засобів, наведення яскравих фактів, що підтверджують значущість тих чи інших явищ, подій, відкриттів у різноманітних галузях людських знань, законів і закономірностей розвитку природи і суспільства. Важливу роль у вихованні почуттів студентів відіграє характер їхньої пізнавальної діяльності. Слід наголосити на значенні проблемного навчання, яке, активізуючи розумову діяльність студентів, позитивно впливає на розвиток емоційної сфери. Це і почуття нового, і допитливість, і здивування - інтелектуальні почуття, що сприяють активній розумовій діяльності студента. Де є простір для вияву інтелекту, там і діяльні студенти, де ж для інтелекту немає місця, там - нудьга. Кожний може навести власні приклади, коли після прослуханої лекції, прочитаної книги або переглянутої кінокартини важко відтворити зміст, бо вони не спонукали до розумової діяльності.

Формування позитивного ставлення до навчальної діяльності залежить від таких умов:- розуміння студентом змісту і значення вивченого. Для цього викладач мусить чітко сформулювати мету: у чому він повинен сьогодні переконати студентів, як розкрити їм сутність актуальних питань;- наявність нового в змісті вивченого і в самому підході до його засвоєння. Не можна повторювати відомі істини на одному і тому ж пізнавальному рівні: треба розширювати горизонти пізнання студентів, виявляти нове в добре відомому матеріалі для глибшого розуміння змісту;- емоційна привабливість навчання. Необхідно прагнути, щоб здобуті на заняттях знання викликали в студентів емоційний вибух, активізували моральні, інтелектуальні та естетичні почуття;- наявність оптимальної системи тренувальних творчих вправ і пізнавальних задач до програмного матеріалу. Всебічного розвитку, духовного багатства не можна досягти шляхом примусу. Умова справжнього духовного багатства - прагнення самої людини до знань. Загальновизнаною є ідея активної ролі особистості і необхідність її стимулювання в процесі навчання. Студент тоді тягнеться до знань, коли до цього спонукають внутрішні мотиви різної якості: інтереси, переконання, установки, цінності, ідеали.

Мотиви навчальної діяльності об’єднуються в три взаємопов’язані групи:- безпосередньо-спонукальні, що ґрунтуються на емоційних проявах особистості, позитивних або негативних емоціях: яскравість, новизна, зацікавлення, зрозуміле пояснення, привабливість особистості викладача, бажання отримати похвалу або нагороду за виконане завдання, страх одержати негативну оцінку, покарання, страх перед деканом, батьками, небажання бути об’єктом обговорення в групі та ін.;- перспективно-спонукальні, в основі яких розуміння значущості знань навчального предмета: усвідомлення світоглядного, соціального, практично-прикладного значення, конкретних знань і вмінь; зв’язок навчального предмета з майбутнім самостійним життям (вибір професії, створення сім’ї тощо); сподівання на отримання в перспективі нагороди; розвинуте почуття обов’язку, відповідальності;- інтелектуально-спонукальні, що базуються на отриманні задоволення від самого процесу пізнання: інтерес до знань, допитливість, намагання розширити світогляд, оволодіти певними уміннями і навичками, захопленість самим процесом вирішення навчально-пізнавальних задач тощо. Г. Щукіна вважала, що серед інтелектуально-спонукальних мотивів особливе місце займають пізнавальні інтереси і потреби. Прийнято вирізняти рівні пізнавального інтересу і, відповідно до них, створювати умови його формування. Нижчий, елементарний рівень пізнавального інтересу зумовлюється увагою до конкретних фактів, знань, описів, діяльності. Другому рівневі властивий інтерес до розуміння причинно-наслідкових зв’язків, до їх самостійного встановлення. Третій, вищий рівень, - осмислення глобальних теоретичних проблем у творчій діяльності. Сформованість вищого рівня пізнавального інтересу свідчить про наявність пізнавальної потреби. Отже, мотивація студентів - це система стійких мотивів, що передбачає конкретну активну навчально-пізнавальну діяльність студента. Первинне уявлення про перевагу мотивів навчання можна отримати шляхом спостереження за ставленням студента до навчання. Це ставлення викладачі зазвичай називають активністю. Активність визначає ступінь заглиблення студента в предмет діяльності: готовність виконувати навчальні завдання, намагання діяти самостійно, свідоме виконання завдань, систематичність, прагнення підвищувати освітній рівень тощо.

Пізнавальна активність тісно пов’язана із самостійністю: визначенням об’єкта, засобів і методів діяльності, діяльність без допомоги викладачів. Активніші студенти, як правило, є самостійними. Недостатня активність студента ставить його в залежність від інших, позбавляючи самостійності. Управління активністю студентів традиційно називають активізацією. Головна мета активізації - формування активної самостійної пізнавальної діяльності студентів у засвоєння ними змісту освіти. На формування потреби в оволодінні знаннями суттєво впливає ситуація, коли студент переживає задоволення від успіхів у навчанні. Цей фактор ефективний в усіх випадках.

Передусім він важливий для відстаючих, коли труднощі в навчанні не тільки долаються, а й зростають, коли студент втрачає віру у свій успіх, перестає навчатися, негативно ставиться до навчання. Своєчасно створена для таких студентів ситуація успіху стимулює задоволення, почуття радості, вселяє впевненість у власних силах. Студент починає розуміти, що становище не безнадійне, що його зусилля, спрямовані на оволодіння знаннями, дали і можуть давати позитивні результати. У здібних студентів, яким навчання дається легко, ситуація інтелектуального задоволення виникає тоді, коли долається вищий рівень труднощів. Тому досвідчені викладачі пропонують групі завдання трирівневої складності: творчі, конструктивні, репродуктивні.