Сторінка
1

Вікові особливості виховання спритності

В концепції національного виховання, яка схвалена Всеукраїнською педагогічною радою 30 червня 1994 р. зазначено, що фізична культура є невід’ємним елементом загальної культури особистості, а повноцінний фізичний розвиток, сформованість її фізичних здібностей, зміцнення здоров’я, гармонії тіла і духу, людини і природи є основою фізичного виховання .

Для розв’язання цих завдань у загальноосвітніх школах користуються “Програми для загальноосвітніх навчальних закладів з фізичної культури, рекомендованими Міністерством освіти України.

Важливу частину програмного матеріалу складає виховання рухових якостей.

Відомо, що в підлітковому шкільному віці (11-15 років) вдосконалюється розвиток фізичних якостей. Одними з найбільш суттєвих і значущих є координаційні якості, які є показником функціонування нервово-м’язової системи.

Об’єктом дослідження є вікові особливості виховання фізичних здібностей.

Предметом дослідження є контроль рівня розвитку спритності у шкільному курсі фізичного виховання.

Метою дослідження є визначення вікових особливостей виховання спритності.

Відповідно до об’єкта, предмета та мети дослідження було поставлено такі завдання:

1). Розкрити суть поняття “координаційні здібності” та “спритність”, як самостійний вид координаційних якостей:

2). Розглянути вікову динаміку природного розвитку координаційних якостей; засоби та методи їх визначення.

3). Провести тестування для виявлення рівеня розвитку спритності.

Теоретичне значення дослідження полягає в психолого-педагогічному обгрунтуванні суті поняття “координаційні здібності” та їх місце в шкільному курсі фізичного виховання.

Практичне значення дослідження – результати курсової роботи можуть використовувати студенти факультету фізичного виховання та спорту у процесі підготовки до навчальних занять. Окрім того, матеріали можуть використовувати вчителі фізичної культури у навчальному процесі фізичного виховання.

Загальна характеристика координаційних якостей

Слово "координація" латинського походження. Воно означає узгодженість, поєднання, упорядкування. Стосовно рухової діяльності людини вживається для визначення ступеню узгодженості її рухів з реальними вимогами навколишнього середовища. Наприклад, поковзнувшись одна людина за допомогою компенсаторних рухів відновлює рівновагу, а інша - падає. Очевидно, що перша з них має більш високий рівень узгодженості рухів, а отже і більш розвинені координаційні якості. Виходячи з цього можна дати наступне визначення поняття "координаційні якості".

Координаційні якості людини – це її здібність раціонально узгоджувати рухи ланок тіла при вирішенні конкретних рухових завдань.

Отже координаційні якості характеризують можливості людей щодо управління своїми рухами. Складність управління опорно-руховим апаратом полягає у тому, що тіло людини складається зі значної кількості біоланок, які мають понад сто ступенів свободи. За влучним висловом Н.О. Бернштейна (1966) координація рухів і є не що інше, як подолання надмірних ступенів свободи наших органів руху, тобто перетворення їх в керовані системи. Коли координаційні якості людини розвинені недостатньо, управління рухами ланок тіла вона намагається здійснити шляхом фіксації значної кількості суглобів. Наприклад, коли людина вперше стає на лижі чи ковзани, вона, к правило, виконує рухи прямими ногами. Колінні і навіть гомілково-стопні суглоби фіксовані і рухи у них не відбуваються. Новачку легше управляти рухами "неслухняних" нижніх кінцівок шляхом перетворення їх у жорстку ланку з одним шарніром у кульшовому суглобі. Подібне "полегшення" управління руховим апаратом призводить до координаційної скутості при виконанні рухів. Природно, що така організація рухів є недоцільною і свідчить про низький рівень розвитку координаційних якостей.

Координаційні якості людини дуже різноманітні і специфічні. Однак їх можна диференціювати на окремі групи за особливостями прояву, критеріями оцінки і факторами, що їх обумовлюють. Спираючись на результати спеціальних досліджень) можна виділити наступні відносно самостійні види координаційних якостей:

1) здатність до управління часовими, просторовими та силовими параметрами рухів;

2) здатність до збереження рівноваги;

3) відчуття ритму;

4) здатність до орієнтування у просторі;

5) здатність до довільного розслаблення м'язів;

6) координованість рухів (спритність).

У реальній побутовій, виробничій чи спортивній руховій діяльності всі названі координаційні якості проявляються не в чистому вигляді, а у складній взаємодії. У конкретних ситуаціях окремі координаційні якості відіграють провідну роль, а інші - допоміжну. При цьому можлива миттєва зміна їх значущості у зв'язку зі зміною зовнішніх умов.

Однак не лише особливості ситуацій, що складаються у процесі рухової діяльності, обумовлюють провідну або допоміжну роль тих чи інших координаційних якостей. Певні види рухової активності не лише висувають різні вимоги до координаційних якостей в цілому, а й обумовлюють необхідність максимального прояву окремих їх різновидів. Наприклад, у монтажників-висотників та важкоатлетів вирішальне значення буде мати здатність до збереження рівноваги, а в ігрових видах спорту – спритність.

Здатність до управління часовими, просторовими та силовими параметрами рухів. Здатність до регуляції найрізноманітніших параметрів рухів обумовлюється точністю рухових відчуттів і сприйняттів, що часто доповнюються слуховими і зоровими. Дивовижними здатностями стосовно найтоншої оцінки і регуляції динамічних, часових і просторових параметрів рухів володіють спортсмени високого класу. Так, висококваліфіковані бігуни на середні дистанції здатні долати 400-метрові відрізки із заданим часом (52, 54 чи 55 с), не припускаючись помилки, яка була б більшою за 0,2-0,3 с. Не менш вражаючими є і здатності футболістів або боксерів регулювати силу удару, оцінювати просторові та часові параметри рухової діяльності.

Здатність до збереження рівноваги. Рівновага як здатність до збереження стійкої пози може проявлятися у статичних і динамічних умовах, за наявності опори та без неї. Здатність до збереження рівноваги обумовлюється сукупною мобілізацією можливостей зорової, слухової, вестибулярної і сомато-сенсорної систем. Природно, що конкретна ситуація рухової діяльності, що пов'язана зі збереженням рівноваги, обумовлює як провідні ті чи інші системи. Частіше за інші прояв рівноваги обумовлюють сомато-сенсорна та вестибулярна системи. Проте обмеження або виключення зору у всіх випадках пов'язане зі зниженням здатності людини підтримувати рівновагу.

При доборі вправ і методики їх застосування основну увагу слід звертати на формування раціональної послідовності і взаємозв'язку різних елементів рухів у всій різноманітності їх динамічних і кінетичних параметрів. Увагу учнів слід акцентувати як на раціональному переміщенні окремих ланок тіла, так і на послідовності та величині зусиль, на чергуванні напруження одних м'язових груп з адекватним розслабленням інших.