Сторінка
8

Кредитні відносини банків з індивідуальними позичальниками

Термін кредитування є граничним часом наявності позичених коштів у господарстві позичальника і тією мірою, за межами котрої кількісні зміни в часі переходять у якісні: якщо порушується термін користування позикою, то спотворюється суть кредиту, він втрачає своє істинне призначення. Принцип терміновості знаходить своє практичне втілення у погашенні конкретної позики шляхом перерахування відповідної суми коштів на рахунок кредитора і забезпечує поновлення його кредитних ресурсів. В умовах централізованої планової економіки існувала позика, котра не поверталася. Ця форма кредитування була поширена в аграрному секторі народного господарства, коли державні кредитні установи надавали позики, що не передбачали повернення у зв'язку з кризовим фінансовим становищем позичальника і за своєю економічною сутністю були додатковою формою бюджетних асигнувань, котрі здійснювалися через державний банк [48, c. 126].

З переходом на ринкові відносини принципам повернення і терміновості кредитування надається, як ніколи, особливе значення. По-перше, від їх дотримання залежить нормальне забезпечення грошовими коштами суспільного відтворення і відповідно його обсяги й темпи зростання. По-друге, порушення цих принципів є для кредитора підставою для застосування до позичальника економічних санкцій у вигляді збільшення процента за кредит, а при подальшій несплаті – пред'явлення фінансових вимог у судовому порядку. По-третє, для кожного окремого позичальника дотримання принципів повернення і терміновості кредитування відкриває можливість отримання у банку нових кредитів, а також дає змогу зберегти свої комерційні інтереси, не сплачуючи підвищених процентів за протерміновані позики. По-четверте, дотримання зазначених принципів необхідне для забезпечення ліквідності самих комерційних банків: принципи організації їх роботи не дають можливості вкладати залучені кредитні ресурси в безнадійні договори.

Дотримання принципів повернення і терміновості кредитування є запорукою успішного функціонування банківської установи. Для дотримання цих принципів працівникам кредитних підрозділів і керівництву банку необхідно ефективно підходити до управління кредитним процесом, пов'язаним, по-перше, з оцінкою кредитоспроможності позичальників банку, що дає змогу вибирати надійних клієнтів, по-друге, з організацією контролю за дотриманням позичальниками умов кредитного договору, по-третє, з роботою банку з проблемними кредитами, тому що саме такі кредити спричинюють банкрутство багатьох банків.

Аналіз практичної діяльності банківських установ у сфері надання кредитів свідчить, що реалізація цих принципів пов'язана з проблемами загального стану економіки держави, недостатньо виваженою кредитною політикою банківських установ, що зумовлює порушення термінів повернення позик і значну питому вагу проблемних кредитів.

У зв'язку з цим для правильної організації кредитування, котре забезпечує банку своєчасність повернення позики, важливого значення набуває принцип цільового кредитування, що передбачає вкладення позикових коштів на конкретні цілі, обумовлені кредитним договором. Саме мету кредитування або цільову спрямованість позики, наданої банком, зазначають у першому пункті ("Предмет договору") типової кредитної угоди як її обов'язковий атрибут [48, с. 141].

Цільове кредитування передбачає наявність об'єкта, майна або предмета кредитування, тобто того заради чого й виникають кредитні відносини між банком і позичальником. Об'єктом кредитування може бути як частина запасів товарно-матеріальних цінностей, котрі тимчасово не мають власних джерел покриття і банк згоден їх кредитувати, так і тимчасовий розрив у платіжному обороті позичальника, тобто ситуація, коли виручка від реалізації продукції недостатня для виконання термінових платежів. Тимчасовий розрив у платіжному обороті може мати об'єктивні (сезонність виробництва та реалізації продукції") і суб'єктивні (недоліки в господарській діяльності позичальника) причини. Та в будь-якому випадку він може бути об'єктом переговорів щодо отримання кредиту позичальником. Післм прийняття банком рішення щодо надання кредиту зазначений розрив стаї об'єктом або метою кредитування. У міжбанківських кредитних відносинах саме тимчасовий розрив у платіжному обороті банківської установи також стає об'єктом кредитування.

Принцип цільового використання тісно пов'язаний з ризиком наданий кредиту. Дотримання принципу цільовою кредитування допомага комерційним банкам прийняти більш зважене рішення про можливість та обґрунтованість надання позик, служить до певної міри гарантією забезпечення повернення їх. Порушення принципу цільового використання кредиту з боку позичальника може бути підставою для повернення кредиту раніше або застосування штрафного позичкового процента. В умовах ринкової економіки принцип цілеспрямованості дещо змінив свій зміст -банківські установи надають кредити на нових умовах у нетрадиційній формі. Якщо при централізованій адміністративно-командній системі господарювання мало місце кредитування сукупного об'єкта, що в ході банківської реформи призвело до певної уніфікації використання кредиту, то тепер поступово складається система багатоваріантного кредитування, коли підприємства й банки застосовують форму, котра на їхню думку найдоціл ьні ша.

В. Д. Лагутін доводить, що "принцип забезпеченості кредиту означає наявність у банку права для захисту своїх інтересів, недопущення збитків від неповернення боргу через неплатоспроможність позичальника" [55, c. 66]. Л.А. Дробозіна принцип забезпеченості кредиту трактує так: "Цей принцип полягає у необхідності забезпечення захисту майбутніх інтересів кредитора у разі можливого порушення позичальником узятих на себе зобов'язань і знаходить своє практичне відображення у таких формах кредитування, як позики під заставу або під фінансові гарантії. Особливо актуальний у період загальної економічної нестабільності."