Сторінка
29

Кредитні відносини банків з індивідуальними позичальниками

1) розробку програми зміни структури заборгованості відповідно зі стабілізаційними заходами фірми-боржника;

2) одержання додаткової документації і зобов'язань щодо повернення кредиту;

3) робота з керівництвом фірми по виявленню проблеми і пошуку її вирішення;

4) розробка програм скорочення видатків;

5) одержання додаткового забезпечення позики тощо.

Якщо в момент настання терміну виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано, то заставодержатель набуває права звернення стягнення на предмет застави. Таким чином, відповідно до Цивільного кодексу України перебіг терміну позовної давності для позову банку про звернення стягнення на предмет застави починається з наступного дня після настання терміну виконання зобов'язання щодо повернення кредиту. Згідно з чинним законодавством [3, с. 21] звернення стягнення на заставлене майно може здійснюватися:

- в судовому порядку;

- в позасудовому порядку;

- у безспірному порядку на підставі виконавчої о надпису. Списання збитків, пов'язаних з безнадійними кредитами, може проходити як за рахунок загального резерву, так і за рахунок спеціального.

Так, із загального резерву погашаються такі кредити:

- кредити, видача яких проходила після порушення проти клієнта справи про банкрутство;

- кредити, заборгованість за якими була погашена за рахунок спеціального резерву внаслідок непідтверджених форс-мажорних обставин;

- кредити, погашення заборгованості за якими не може відбутися через накладення стягнення на майно згідно з чинним законодавством, або якщо Арбітражний суд не задовільнив позов комерційного банку щодо стягнення майна;

- кредити, погашення простроченої заборгованості за якими визнані в судовому порядку недійсними або з вини банку, або з вини обох сторін;

- кредити, списання безнадійної заборгованості по яких здійснюється на підставі рішення правління банку.

Всі інші види простроченої заборгованості списуються за рахунок спеціальних резервів комерційного банку, в тому числі по безнадійній заборгованості позичальника, визнаного банкрутом, у встановленому законодавстовом порядку.

Таким чином, організація роботи банків по кредитуванню клієнтів на основі запропонованої технологічної карти кредитування дозволить:

- по-перше, прозоро і зрозуміло для клієнтів організувати процес кредитування;

- по-друге, забезпечити чіткість виконання процедур по кредитуванню для спеціалістів банку [89, c. 52].

Проблемні кредити здебільшого не виникають раптово. На практиці існує багато сигналів, які свідчать про погіршення фінансового стану позичальника та про підвищення ймовірності неповернення кредиту. Завдання кредитного працівника полягає у виявленні таких сигналів якомога раніше, перш ніж ситуація вийде з-під контролю і втрати стануть неминучими.

Висновки до розділу ІІІ

Одним із етапів оцінки кредитного ризику є оцінка фінансової стійкості позичальника. Вона передбачає рух грошових коштів на підприємстві, який забезпечує постійне перевищення надходження коштів над їхніми витратами. Вона пов’язана із забезпеченням достатньо прибуткової діяльності позичальника, а також здатністю переборювати різного роду форс-мажорні обставини без помітного їхнього впливу на фінансові результати його діяльності. Із цим чинником пов’язані такі критерії його оцінки, як якість управління, репутація позичальника, достатність капіталу та кредитоспроможність.

Оцінка кредитоспроможності позичальника за фінансовими показниками має такі недоліки: по-перше, не можна обмежуватись чи віддавати перевагу одному з показників, оскільки ці коефіцієнти неповно характеризують кредитоспроможність позичальника; по-друге, в умовах нестабільної економіки, високих темпів інфляції фактичні показники за минулі періоди не можуть бути єдиною базою оцінки здатності позичальника погасити свої зобов’язання у визначений термін, включаючи позики банку, оскільки розрахунок оцінки фінансового стану позичальника на основі системи фінансових коефіцієнтів будується на сальдових звітних показниках; по-третє, відсутня єдина база оптимальних значень фінансових показників. Їхній рівень змінюється залежно від стану економіки країни, що прямо пропорційний фінансовому стану вітчизняних підприємців; по-четверте, розраховані коефіцієнти фіксують лише мить економічного часу, залишаючи за кадром безперервні динамічні зміни.

Зважаючи на світовий досвід банківської діяльності, слід зазначити, що в Україні недостатньо, а то й взагалі не застосовуються такі види забезпечення, як земля, іпотека, закладна, за рахунок яких можна було б розширити структуру кредитів. Найголовніша і складна проблема, пов’язана з джерелами погашення позики, – недосконалість правової бази, особливо стосовно господарського податкового та заставного права. Існує також проблема практичної реалізації принципу забезпечення: правові проблеми із впровадженням єдиного реєстру заставленого майна та відпрацьованого механізму його реалізації у разі визнання клієнта неспроможним повернути позику.

Кредитуючи клієнта, банк може не тільки отримати дохід, але й понести збитки, що спричиняє кредитний ризик для банку. Визначимо кредитний ризик як ситуацію, що виникає при прийнятті рішень у сферах кредитування окремого позичальника й оцінці якості кредитного портфелю, що означає неповернення виданих кредитних ресурсів і, як наслідок, невиконання зобов’язань банку з повернення раніше залучених коштів. Таке тлумачення, по-перше, ширше традиційних підходів до визначення кредитного ризику, по-друге, охоплює можливі наслідки операцій, що носять кредитний характер.