Сторінка
4
У процесі передачі капіталу від кредитора до позичальника проявляються його специфічні риси. По-перше, позичковий капітал є своєрідним товаром, споживча вартість котрого визначається здатністю продуктивно використовуватися позичальником, забезпечуючи йому прибуток, частина котрого використовується для наступної виплати позичкового процента. По-друге, кредитні ресурси і плата за їх використання повертаються кредитору лише через певний час, при цьому позичковий капітал є власністю і кредитор продає позичальнику не сам капітал, а лише право на його тимчасове використання. По-третє, особливістю руху позичкового капіталу є те, що він на відміну від промислового чи товарного, як правило, перебуває у грошовій формі, має реальну вартість і здійснює цю дію за економічними законами.
Основою формування позичкового капіталу є закономірності кругообігу капіталу в процесі відтворення, коли в окремих учасників економічних відносин з'являються тимчасово вільні капітали, а в інших виникає потреба в позичкових коштах. За допомогою кредиту тимчасово вільні капітали (а також заощадження населення) перетворюються на позичковий капітал, що втягується у новий кругообіг, забезпечуючи процес відтворення і прибуток його власникам.
Розглядаючи цю економічну категорію, необхідно звернути увагу на такі засадничі її ознаки:
• кредит – це специфічний тип економічних відносин, що грунтується на взаємній довірі сторін цих відносин;
• кредит – це економічна категорія, котрою передбачається мобілізація і нагромадження тимчасово вільних коштів й формування з них позичкового капіталу для подальшого перерозподілу;
• кредитування – це акт передачі кредитором певної суми капіталу в тимчасове користування позичальнику на принципах платності, повернення, цільового використання запозичених коштів, реального забезпечення і терміновості;
• у кредитні відносини вступають юридичні та фізичні особи і держави.
З урахуванням наведених вище положень, на наш погляд, слід дати таке визначення кредиту як економічної категорії: це відособлена частка економічних відносин, пов'язана з рухом позичкового капіталу між кредитором і позичальником у грошовій або товарній формі на основі укладеного кредитного договору на принципах забезпеченості, повернення, терміновості, платності та цільової спрямованості для забезпечення розширеного відтворення і споживання. Оскільки з правової точки зору надання кредитів однією стороною і позичання коштів іншою стороною на визначений термін оформляється кредитним договором про забезпечення повернення у визначений термін, сплату процентів і цільову спрямованість, то визначення з економічної та правової точок зору узгоджуються [64, c. 64].
Підкреслюючи самостійність категорії “кредит”, слід відмітити, що тільки для нього характерний рух вартості на принципах повернення, відшкодування та еквівалентності, не пов’язаний з передачею права власності при наданні коштів у позику. Як економічна категорія кредит є сукупністю окремих визначених економічних відносин. Із цих позицій кредит можна охарактеризувати як відносини між кредитором і позичальником із приводу поверненого руху вартості.
Суть кредиту як економічної категорії проявляється у його функціях. Втрата кредитом своїх функцій фактично означатиме знищення самої цієї економічної категорії. Питання про функції кредиту є найбільш дискусійним. Розбіжності стосуються не тільки трактування окремих функцій, а й їх кількості. Так, одні дослідники називають дві функції кредиту, інші – три, чотири і більше. Розбіжності з приводу кількості та змісту функцій обумовлені не лише відмінностями у трактуванні суті кредиту, а й відсутністю єдності у визначенні загальних методологічних підходів до їх аналізу. Багато економістів дослідження функцій кредиту як економічної категорії підміняють аналізом функцій одного з його суб'єктів, при цьому найчастіше функції кредиту ототожнюються з функціями банків.
Необхідно базуватися на наступних положеннях. Поняття "функція" вужче за поняття "суть", оскільки перше відображає лише окремі ознаки суті, ті, що відрізняють кредит від інших економічних категорій. Водночас функція є специфічним виявленням сутності як цілісного явища. Щодо кредиту це означає, що його функції повинні належати до кредитних відносин у цілому, тобто стосуватися в рівній мірі обох його суб'єктів, а не кого-небудь з них окремо. Крім того, функції кредиту повинні характеризувати специфіку прояву суті у всіх його формах.
Серед дослідників кредиту найменше розходжень спостерігається щодо перерозподільчої функції. Ця функція кредиту випливає з самої сутності та ролі кредитних відносин, оскільки з суті кредиту випливає, що за його допомогою відбувається перерозподіл вартості на умовах повернення. Призначення цієї функції у тому, що за допомогою кредиту за рахунок тимчасово вільних ресурсів одних юридичних і фізичних осіб задовольняються тимчасові потреби в коштах інших юридичних і фізичних осіб. З одного боку, здійснюється нагромадження грошових капіталів за рахунок збережень економічних агентів, а з іншого - їх розміщення серед інших агентів ринку. Таким чином, особливістю кредитного перерозподілу є перш за все те, що воно охоплює тільки тимчасово вільні ресурси [64, с. 69].
Специфікою перерозподілу за допомогою кредиту є те, що це зачіпає не тільки вартість валового внутрішнього продукту, виробленого в даному періоді, а й вартість коштів виробництва і предметів споживання, створених у минулому. Зокрема в кредит можуть бути видані вільні ресурси, акумульовані в амортизаційних фондах підприємств, розповсюджено надання у тимчасове користування раніше проданого обладнання на умовах лізингу та ін.
Становлення ринкових відносин обумовлює зміну механізму реалізації перерозподільчої функції кредиту. В умовах адміністративно-командної економіки перерозподіл мав в основному централізований характер, тобто відбувався на основі кредитного планування, що було процесом планового визначення всього обсягу кредитних ресурсів країни, їх джерел, а також їх плановим розподілом. З реформою банківської системи, розвитком мережі комерційних банків зростаючу роль відіграє перерозподіл кредитних ресурсів через кредитний ринок, тобто ринковий механізм перерозподілу. У зв'язку з цим кредитний перерозподіл дедалі в більшій мірі децентралізується. Відповідно змінюються пріоритети перерозподілу.
На наш погляд, у міру просування до ринку позичковий капітал повинен спрямовуватися у ті сфери діяльності, котрі забезпечують отримання високого рівня прибутку, що досягається здебільшого у випадку, коли банк позичає кошти високоефективним підприємствам, продукція котрих користується стійким попитом на ринку, тобто рентабельним галузям чи підприємствам. Регулюючи доступ позичальників на кредитний ринок, надаючи урядові гарантії і пільги, держава орієнтує банки на переважне кредитування тих підприємств і галузей, діяльність котрих відповідає завданням здійснення загальнонаціональних програм соціально-економічного розвитку. У цьому сенсі кредит робить пропозицію капітал) не лише гнучкішою, а й ефективнішою. "Кредит, – писав з приводу цього Й. Шумпетер, – дає змогу підприємцеві через формування попиту на необхідні йому засоби виробництва вилучати їх зі сфер традиційного застосування і згодом спрямовувати розвиток економіки новим шляхом” [74, c. 88].
Завантажити реферат