Сторінка
23

Кредитні відносини банків з індивідуальними позичальниками

Цікавим моментом у даній моделі є місце забезпечення, що впливає на управлінське рішення в кредитному процесі. Більш глибоке розуміння суті і структури кредитного ризику забезпечується розглядом характеристики чинників цього ризику (табл. 3.1).

Таблиця 3.1.

Асортимент і характеристика чинників кредитного ризику [51]

Процес визначення ступеня та оцінки кредитного ризику повинен містити:

· аналіз можливих джерел кредитного ризику за певною кредитною заявкою та визначення найважливіших із них;

· побудову моделі зв’язків визначених джерел ризику та їхню оцінку;

· визначення сукупного (комплексного) кредитного ризику стосовно потенційної кредитної угоди;

· визначення впливу потенційної кредитної угоди на вже сформований кредитний портфель банку, що призведе до подальшої його диверсифікації;

· визначення ставки процента за кредит із урахуванням ризику за цією кредитною угодою і показника зміни портфельного ризику.

Оцінку чинників кредитного ризику можна проводити за методами, які включають однорідні критерії. Вербальний знаходить своє відображення в особистому досвіді спілкування кредитного працівника з індивідуальним позичальником. Якісний характеризується репутацією індивідуального позичальника, яка визначається на основі його кредитної історії; якістю управління підприємством, що включає професіоналізм керівника та ефективність організаційної структури виробництва; якістю запропонованого забезпечення тощо. Статистичний метод передбачає вивчення зміни економічних показників балансу та звітності підприємства, динаміки кредитних вкладень комерційного банку. Числовий включає розрахунок системи фінансових коефіцієнтів [37, c. 43].

Основні сучасні методи управління кредитним ризиком можна поділити на дві групи:

· методи, які використовуються на рівні конкретної позики (позичальника);

· методи, які використовуються на рівні кредитного портфеля банку. Зупинимося на розгляді цих методів.

В практиці діяльності вітчизняних банків початковим етапом процесу кредитування вважається заповнення кредитної заявки, яка досить часто має не зовсім досконалий вигляд. Разом з тим, формування кредитної пропозиції – це досить масштабна, відповідальна і трудомістка процедура. Якраз цей аспект вдало врахований зарубіжними банками, які перший етап на шляху до видачі кредиту пов'язують з попереднім контактом кредитного працівника та потенційного позичальника, що дає змогу визначити доцільність подання кредитної заявки чи, можливо, необхідність додаткового контакту.

Західними банками стандартизовано підхід до початкової взаємодії з потенційним позичальником шляхом заповнення кредитним працівником затвердженого кредитним комітетом банку бланку звіту про контакт з клієнтом.

Можна сказати, що цей етап кредитного процесу дозволяє на найбільш поверхневому рівні визначити доцільність взаємодії з даним клієнтом та відповідність Його потреб специфіці діяльності конкретного банку. Такий підхід пов'язаний з високою спеціалізацією і сегментацією банківської справи розвинутих країн та їх досить активною кредитною діяльністю. Щодо вітчизняних банків, то вони кредитують переважно власних клієнтів, а при появі нових потенційних позичальників не мають можливості відбирати їх за маркетинговими принципами спеціалізації та сегментації. Адже зрозуміло, що банки націлені на залучення порівняно перспективних позичальників та сприяння їм у формуванні кредитної заявки. Ось чому процеси формування і оцінки кредитної пропозиції тісно переплетені та направлені на максимальне виявлення кредитних ризиків при видачі даного кредиту. Саме тому однією з основних та важливих складових частин управління кредитними ризиками є попередня робота з позичальником, яка покликана дати відповіді на питання:

• наскільки добре банк знає моральну та етичну репутацію клієнта поряд з репутацією його як підприємця;