Сторінка
9

Кредитні відносини банків з індивідуальними позичальниками

Наведені характеристики принципу забезпеченості кредиту дають підстави зробити висновок, що їх автори торкаються не суті принципу, а його необхідності, а також цільового призначення застави. Проте у всіх без винятку характеристиках констатується, що необхідність використання і цільове призначення принципу забезпеченості зумовлені потребою захисту інтересів банку від неповернення кредиту. Тому заслуговує на увагу визначення змісту принципу забезпеченості кредитування, сформульоване Л.Рябініною: "Кожна надана позичка має бути забезпечена достатніми у грошовому вираженні зобов'язаннями позичальника або інлосованими банку зобов'язаннями інших платоспроможних осіб, які забезпечують йому впродовж усього терміну користування позикою гарантію її повернення" . На думку А. О. Єпіфанова, В. І. Міщенка "важливою проблемою забезпечення повернення наданих позичок є визначення форм і джерел забезпечення повернення позики, під якими розуміють конкретне фінансове джерело погашення боргу, юридичне оформлення права позичальника на його використання, організацію контролю банку за достатністю і сприйнятливістю цього джерела, що гарантувало б позичальнику збереження та мобільність його позичкових ресурсів" [37, c. 40].

Необхідно зазначити, що до недавнього часу принцип забезпеченості кредитування трактувався нашими економістами доволі вузько: визнавалась лише матеріальна забезпеченість кредитування. Це означало, що кредити повинні були видаватися під конкретні матеріальні цінності. Але практичний досвід показує, що наявність такого матеріального забезпечення ще не дає впевненості у своєчасності повернення кредиту тому, що підприємство може мати матеріальні запаси, котрі обертаються доволі повільно. З точки зору світової банківської практики видами кредитного забезпечення, крім матеріальних цінностей, оформлених заставним зобов'язанням, є заставне право, гарантії і поручительства платоспроможних юридичних і фізичних осіб, а також страхові поліси оформленого позичальниками в страховій компанії ризику погашення банківського кредиту, причому не тільки одна, а й усі перераховані форми юридичних зобов'язань одночасно можуть бути забезпеченням кредиту, що видасться підприємству банком. Лише з прийняттям Закону України "Про банки і банківську діяльність" банківські установи отримали можливість видавати своїм клієнтам кредити під різні форми забезпечення кредиту [38].

Розширення складу видів забезпечення стало об'єктивним процесом, адекватним зростанню рівня ризиків підприємницької діяльності в перехідний період і відповідно імовірності непогашення наданих у позику коштів. Загальна ж можливість дотримання даного принципу безпосередньо пов'язана з організацією аналітичної роботи банківської установи щодо оцінки якості пропонованого у заставу майна позичальника (ліквідність, динаміка цін, затрати на реалізацію), а також надійності і ділової репутації поручителів, гарантів, страхових фірм, діяльність котрих є важливим елементом у системі захисту майнових інтересів кредитора. Разом з тим, необхідно зазначити, що рішення про надання кредиту повинно виходити з переваг проекту, що кредитується, а не тільки з привабливості забезпечення.

Вибір засобів забезпечення виконання юридичного зобов'язання у кредитному правовідношенні передбачається його суб'єктами й обумовлюється у кредитному договорі. Це дає можливість банку зміцнити свою незалежність, знизивши таким чином ризик кредитної операції, що є доволі актуальним у період переходу до ринкової економіки.

Вартість, надана кредитором у позику, має зростати, створюючи його прибуток. Зазначений прибуток кредитора у вигляді позичкового відсотка і є платою позичальника за надану йому в тимчасове користування позику. Реалізація цього принципу здійснюється через механізм позичкового процента, ставка (норма) котрого визначається відношенням суми річного доходу, отриманого на позичковий капітал, до суми наданого кредиту, і за своєю економічною суттю є ціною кредитних вкладень.

Платність кредитування має стимулюючий вплив на комерційний розрахунок підприємств, змушуючи їх збільшувати власні кошти та ефективно використовувати позичені. Саме ця стимулююча функція в умовах планової економіки не використовувалася достатньою мірою, оскільки значна частина кредитних ресурсів надавалася державними банками за порівняно низьку плату або на безпроцентній основі. У свою чергу, принцип платності кредитування забезпечує банку покриття його витрат. Підвищення ризику надання кредиту та порушення термінів його повернення безпосередньо пов'язане зі збільшенням ставки процента, як методу страхування від кредитного ризику.

Таким чином, практична реалізація принципу диференційованості залежить від кредитної політики банківської установи.

Принципи кредитування застосовуються банками як єдиний комплекс основних умов прогнозування, видачі, використання і повернення позик. Тому банки використовують їх одночасно відповідно до належності їх до па чи іншої стадії кредитного процесу. Ізольоване застосування принципів кредитування може викликати зниження ефективності банківських кредитів, навіть втрату поверненого характеру кредитування [54, c. 6].

Реалізація принципів кредитування є першоосновою здійснення кредитного процесу. Вони склалися ще на початку історичного розвитку руху позичкового капіталу й перелік їх у сучасних умовах залишився майже незмінним. Але зміст кожного принципу з переходом до ринкових умов господарювання набув суттєвих змін. Ці зміни зумовлені рядом причин: переходом до децентралізованих форм управління економікою, набуттям банківськими установами самостійності в питаннях вибору клієнтів та об'єктів кредитування, встановленням плати за кредит відповідно до поточної кон'юнктури кредитного ринку, розвитком законодавства у сфері форм забезпечення кредитів і відповідальності позичальника, реорганізацією кредитної системи, перебудовою форм і методів кредитування.

В економічній літературі, поряд з принципами є також поняття умови кредитування. Під умовами кредитування маються на увазі певні вимоги, котрі ставляться до базових елементів кредитування – суб'єктів, об'єктів і забезпечення кредиту. Якщо дотримання принципів кредитування є обов'язковим атрибутом у функціонуванні кредитного механізму, то умови кредитування – необхідним, тобто шляхами реалізації принципів кредитування.

Банківська установа вступає у кредитні відносини з позичальниками на базі оцінки їх кредитоспроможності, тобто наявності передумов для отримання кредитів, спроможності повернути їх. Кредитоспроможність позичальника визначається показниками, котрі характеризують Його акуратність при розрахунках за раніше отримані кредити, його поточний фінансовий стан і перспективи змін, спроможність при потребі мобілізувати грошові кошти з різних джерел. Вона розраховується банками для кожного клієнта й може вимірюватись показниками ліквідності його балансу, фінансової стійкості, рентабельності та оборотності. При аналізі кредитоспроможності клієнта банком проводиться ретельне вивчення фінансових можливостей позичальника, його спроможність своєчасно і в повному обсязі повернути кредит і проценти, якісне забезпечення кредиту, здатність позичальника виробляти та реалізовувати конкурентоспроможну продукцію (послуги) та ін [91, c. 10].