Сторінка
7
· як основні висхідні положення, на котрі спирається теорія і практика кредитного процесу та ін [42, c. 125].
Причому немає єдиного підходу ні до складу та змісту принципів кредитування, ні до визначення їх належності до організації саме кредитних, а не фінансових чи якихось інших відносин. Тобто на сьогодні немає чіткості щодо того, на котрих саме принципах – кредиту чи кредитування – мають базуватися кредитні відносини банку з позичальниками, хоча різниця між такими поняттями, безумовно, є суттєва.
Кредит як економічні відносини з приводу зворотного руху позиченої вартості відображає теорію кредитних відносин, тобто показує, у чому його суть, а кредитування відображає практичну реалізацію кредитних відносин, тобто техніку й технологію надання і повернення позик. Отже, говорити про принципи можна лише стосовно організації кредитування, а не щодо кредиту, котрий є економічною категорією.
Кількість принципів кредитування розглядається вітчизняними та зарубіжними економістами неоднаково: В. А. Міщенко, А.И Олыпаный називають три принципи [57; 63], А. М. Мороз, М. І. Савлук, М.Ф. Пудовкін, – чотири [28], В. Т. Сусіденко, Б. С. Івасів, – п'ять [80; 42], О. В. Дзюблюк, Л. Рябініна – сім [34; 75] В. М. Іванов – вісім [41], В. Д. Лагутін - дев'ять [55], В.А. Челноков – десять [90]. Таким чином, погляди різних авторів на склад і зміст принципів, покладених в основу організації надання й погашення банківських кредитів відрізняються. Одні вважають, що до принципів кредиту належать "забезпеченість позики, повернення, терміновість і платність". Інші стверджують, що "до основних принципів кредитування, що їх повинні дотримуватися як кредитори, так і позичальники, належать такі: цільовий принцип, терміновий принцип, принцип обов'язкового повернення, оплачування та забезпечення кредиту".
У науковому сенсі єдино правильним є системний підхід до дослідження принципів кредитування, а тому можна виділити три основні рівні системи принципів банківського кредитування:
1) загальноекономічні принципи кредитування (відповідність ринковим умовам, раціональності й ефективності, комплексності розвиткові);
2) особливі принципи кредитування, поза якими кредит втрачає свій специфічний економічний зміст (поверненості, забезпеченості, терміновості, платності, цільової спрямованості);
3) часткові, одиничні принципи кредитування або правила кредитування, які випливають з кожного особливого принципу й можуть по-різному проявлятися в конкретних операціях [75, c. 27].
Вважаємо, що більш важливим є не питання щодо складу принципів і їх кількості, а щодо змісту кожного з них, умов і порядку їх реалізації у практичній діяльності банку.
На певних етапах історичного розвитку відносин між суб'єктами кредитування мали місце різні підходи до застосування принципів.
Система банківського кредитування, що склалася сьогодні, є системою, де збереглися окремі риси старої схеми та вводяться принципово нові елементи, властиві сучасному етапу розвитку економіки. При цьому перелік принципів банківського кредитування може залишатися тим самим.
Якщо припустити, що всі викладені вище засади не суперечать одна одній, то одержимо таку сукупність принципів кредитування:
· повернення;
· терміновість;
· цільовий характер;
· забезпечення;
· платність;
· диференційованість.
Ці принципи визначають розвиток системи банківського кредитування в умовах ринкового реформування економіки.
Повернення є тією особливістю, котра відрізняє кредит як економічну категорію від інших економічних категорій товарно-грошових відносин. Без повернення кредит не може існувати. Повернення є невід'ємною рисою кредиту, його атрибутом. Цей принцип вважається висхідним у системі банківського кредитування. Він випливає з суті кредиту, адже якщо позика не повертається, втрачається економічний зміст кредиту.
Повернення кредиту зумовлене як кредитоспроможністю позичальника, так і наявністю у нього документально підтверджених і фактично наявних джерел надходження грошових доходів, котрі залишаються після покриття поточних витрат і можуть використовуватись для погашення заборгованості та виплати процентів за користування кредитом [48, c. 124].
Терміновість кредитування – необхідна форма досягнення повернення кредиту. Принцип терміновості означає, що кредит повинен бути не тільки повернутий, а повернутий у строго визначений термін, обумовлений кредитною угодою, тобто в ньому має своє вираження чинник часу, і відповідно терміновість є часовою визначеністю повернення кредиту.
Принцип терміновості мусить визначити як часові межі використання кредиту, так і конкретні терміни його повернення.
Економічну основу терміновості повернення кредиту становить кругообіг та обіг фондів учасників відтворювального процесу, а також мета, з котрою ця позика береться. Так, якщо вона потрібна для придбання товарно-матеріальних цінностей, необхідних для подальшого виробництва готової продукції, то термін користування нею і відповідно її повернення залежать від специфіки процесу виробництва. Тому організація кредитних відносин повинна враховувати особливості та умови кругообігу фондів, повернення авансованих коштів. Якщо ж позика призначена для придбання готової продукції з метою її подальшої реалізації, то термін повернення залежить від кон'юнктури ринку і попиту на дану продукцію. У зв'язку з тим, що обіг коштів на кожному підприємстві є індивідуальним і залежить від багатьох чинників, здійснювати дійовий контроль за поверненням кредиту можна лише за допомогою встановлених термінів погашення кредиту.
Завантажити реферат