Сторінка
30

Кредитні відносини банків з індивідуальними позичальниками

Процес визначення ступеня та оцінки кредитного ризику повинен містити: аналіз можливих джерел кредитного ризику за певною кредитною заявкою та визначення найважливіших із них; побудову моделі зв’язків визначених джерел ризику та їхню оцінку; визначення сукупного (комплексного) кредитного ризику стосовно потенційної кредитної угоди; визначення впливу потенційної кредитної угоди на вже сформований кредитний портфель банку, що призведе до подальшої його диверсифікації; визначення ставки процента за кредит із урахуванням ризику за цією кредитною угодою і показника зміни портфельного ризику.

ВИСНОВКИ

Магістерське дослідження дає змогу констатувати, що проблема вдосконалення кредитних відносин комерційних банків із індивідуальними позичальниками є актуальною як у теоретичних дослідженнях, так і в практичній діяльності банків. На сьогоднішній день практично є відсутніми наукові роботи системного плану, присвячені удосконаленню кредитних відносин комерційних банків із позичальниками.

Тому проведене дослідження комплексного аналізу кредитних відносин банків із індивідуальними позичальниками дозволяє зробити такі висновки:

1. Економічною основою виникнення банківського кредиту є позичковий капітал, який утворюється внаслідок часового розриву в отриманні та використанні грошових коштів підприємствами та фізичними особами. Призупинення руху позичкового капіталу суперечить суті капіталу, як самозростаючої вартості. Отже, виникає можливість і доцільність передачі у користування тимчасово вільних коштів із метою їх самозростання. Рух позичкового капіталу здійснюється у формі кредиту. Підкреслюючи самостійність категорії “кредит”, запропоновано визначати його як рух вартості на принципах повернення, відшкодування та еквівалентності, пов’язаний з реалізацією споживчої вартості.

2. Аналіз різних підходів до класифікації банківського кредиту свідчить, що їхня чисельність не сприяє ефективному їхньому використанню на практиці. Вивчення теоретичних засад і досвіду діяльності банків приводить до висновку, що найбільш прийнятною є класифікація банківського кредиту, яка включає такі ознаки: строки користування, забезпечення, методи кредитування, способи нарахування і сплати процента, тип позичальника, ступінь ризику.

3. На практиці кредитні відносини регламентуються кредитним договором, що укладається між кредитором і позичальником. Теоретичні дослідження та практика роботи комерційних банків свідчать, що основними недоліками фактично укладених кредитних договорів є те, що у змісті кредитних договорів, які укладаються українськими банками, у більшості випадків відсутній механізм контролю банку за позичальником до і після підписання кредитної угоди; визнання банку як сильнішої сторони при формальній рівноправності обох сторін кредитного процесу, що проявляється у нав’язуванні клієнту своїх умов, які не завжди економічно обгрунтовані і вигідні для банку. Доцільно переглянути й удосконалити структуру кредитного договору згідно зі змінами в законодавстві та умовами господарювання комерційних банків і позичальників із метою забезпечення ефективності кредитних відносин.

4. Сучасна система кредитування базується на можливості реалізації заставного права, наявності різних типів гарантій та порук третіх сторін. Ці та інші форми забезпечують надійність кредитної угоди, можливість повернення кредиту у випадку порушення принципів кредитування. Реалізація заставного права потребує від банку комплексного аналізу дієздатності клієнта, оцінки його майна, що дозволяє банку при необхідності забезпечити свою беззбиткову діяльність.

5. Визначення поняття кредитного ризику повинно охоплювати форми його прояву, вказувати на сферу виникнення можливого збитку в результаті некредитоспроможності клієнта і його можливі джерела. Визначимо кредитний ризик як ситуацію, що виникає при прийнятті рішень у сферах кредитування окремого позичальника й оцінці якості кредитного портфеля, що означає неповернення виданих кредитних ресурсів і, як наслідок, втрати ліквідності банку.

6. Для ефективного використання різних критеріїв оцінки кредитного ризику пропонуємо їх згрупувати за окремими методами їхньої оцінки: вербальний, якісний, статистичний, числовий. Кожен із цих методів взаємно доповнює один одного у процесі підготовки банком рішення про кредитування, допомагає організувати кредитні відносини, провести аналіз якості кредитного портфеля комерційного банку, що, в свою чергу, полегшить роботу кредитного працівника стосовно оцінки кредитного ризику.

7. Порівняльна характеристика практики управління кредитним портфелем закордонних і українських комерційних банків дає можливість зробити висновок, що багато закордонних методів, зокрема, статистичні моделі, системи коефіцієнтів тощо, не завжди прийнятні для вітчизняних банків внаслідок нерівноцінності економічного середовища. Тому управління кредитним портфелем українських банків повинно включати такі процедури: вибір критеріїв оцінки якості окремо взятої позики; визначення основних груп позик із зазначенням ступеня ризику; оцінку кожної виданої банком позики; визначення структури кредитного портфеля за класифікованими позиками; оцінку якості кредитного портфеля в цілому; аналіз чинників, які здійснюють вплив на зміну структури кредитного портфеля в динаміці; визначення суми резервного фонду, адекватного сукупному ризику кредитного портфеля банку; розробку заходів із покращання якості кредитного портфеля.