Сторінка
6

Кредитні відносини банків з індивідуальними позичальниками

На рівні держави уряд за нестачі коштів для фінансування загальнодержавних потреб може залучати кредити банків, кошти населення і міжнародних фінансових інститутів. Кредит продовжує перерозподільчі процеси, розпочаті фінансами.

За допомогою фінансів здійснюється розподіл і перерозподіл валового внутрішнього продукту, а за допомогою кредиту – тільки перерозподіл. Кредит акумулює тимчасово вільні кошти і надає їх у користування на умовах повернення і за проценти. Для фінансів характерний рух коштів без умови повернення.

У господарській практиці доцільне комплексне використання обох економічних категорій з урахуванням специфіки кожної з них.

Кредит має межі, в рамках котрих реалізується його сутність. В економічній літературі межі кредиту вивчені недостатньо детальні, представлені надто загально, щоб керуватися ними в практичній діяльності. Наприклад, одні автори питання про межі кредиту не висвітлюють, інші розглядають макроекономічні, мікроекономічні, кількісні та якісні межі кредиту, треті виокремлюють економічні, часові, просторові, зовнішні, перерозподільчі, емісійні та інші межі кредиту.

Теоретична розробка проблеми меж кредиту має дуже важливе практичне значення, тому що визначає методологічні підходи до організації обгрунтованого кредитно-грошового регулювання економіки. Надлишкове кредитування так само, як і недостатність кредитних вкладень, негативно впливає на суспільно-економічні відносини в цілому.

Залежно від певного рівня економічної системи виділяють макроекономічні та мікроекономічні межі кредиту.

Макроекономічні межі кредиту показують межу розповсюдження відносин з приводу акумулювання і розміщення позичкового капіталу в цілому. Кількісний аналіз макро економічних меж кредиту повинен включати не встановлення конкретних параметрів останніх, а розробку методологічних підходів до їх визначення:

• виокремлення чинників, котрі мають вплив на функціонування кредиту в даних економічних умовах;

• встановлення тенденцій розвитку кредитних відносин;

• вираження кількісної характеристики меж кредиту у вигляді визначених загальноекономічних пропорцій [33, c. 40].

Макроекономічні межі кредиту формуються під впливом загальноекономічних чинників:

• рівень розвитку виробництва;

• обсяг і структура кредитних ресурсів;

• потреби забезпечення грошового обороту платіжними засобами;

• фінансовий стан підприємств;

• грошово-кредитна політика центрального банку;

• структура кредитної системи та ін.

Макроекономічні межі кредиту можуть встановлюватися як у вигляді окремих показників, так і у вигляді пропорцій, зокрема між обсягом кредитних вкладень і валовим внутрішнім продуктом, між обсягом короткотермінових кредитів й обсягом оборотних коштів, обсягом довготермінових кредитів та обсягом капітальних вкладень, між темпами зростання банківського кредитування суб'єктів економіки і валовим внутрішнім продуктом і т. д. В умовах ринкового регулювання економіки встановлення і підтримання макроекономічних меж кредиту щораз у більшій мірі забезпечується через регулювання меж кредиту на рівні підприємств. Зміст економічно обгрунтованих меж кредитування на мікрорівні розкривається поняттями кредитоспроможності позичальника і ліквідності банку.

Оцінка кредитоспроможності позичальника базується на аналізі виробничих і фінансових показників, перспектив виробництва і збуту продукції та ін., включаючи ділові якості керівників підприємств. Проблема визначення кредитоспроможності підприємства доволі складна, однак розроблено різні методики її оцінки.

Можливість кредитування обмежується також банківськими ресурсами, основну частину котрих становлять залучені кошти, ті, що їх банк повинен повернути клієнтам в обумовлені терміни. Тому межі кредитування на рівні банку визначаються його спроможністю забезпечувати своєчасне погашення своїх зобов'язань. Критерії ліквідності банківських установ і їх кількісна характеристика встановлюються центральним банком у вигляді економічних нормативів.

Для регулювання меж кредитування широко застосовуються операції центральних банків з рефінансування банківських установ, з купівлі та продажів державних цінних паперів, з регулювання норм обов'язкових резервів [33, c. 42].

Перехід економіки України на ринкові умови в значній мірі пов'язаний з реалізацією потенціалу кредитних відносин, формуванням і перебудовою грошового обігу та кредиту. У сучасних умовах розвитку кредитного ринку принципово змінюється функція кредитних інститутів, зокрема банків в управлінні економікою, і підвищується роль самого кредиту в системі економічних відносин. Банки визначають конкретні умови видачі й погашення кредиту стосовно конкретного позичальника, охоплюючи технологічний інструментарій процесу кредитування відповідно до економічних умов, що склалися в країні. Тому визначення принципів банківського кредитування та уточнення класифікації банківських кредитів і методів кредитування є невід'ємним елементом дослідження загального процесу організації кредитних відносин у перехідний період.

1.2. Основні принципи і умови кредитування комерційними банками індивідуальних позичальників

Зміст основних принципів кредитування є складним теоретичним питанням, що одночасно має велике практичне значення. В економічній літературі принципи кредитування визначають по-різному:

· як основні правила кредитування;

· як способи реалізації економічних законів кредиту;

· як головний елемент системи кредитування;

· як основні умови кредитування;

· як основні умови, на котрих видають кредит позичальнику;

· як основа, головний елемент кредитування, оскільки це відображає суть і зміст кредиту, а також вимоги об'єктивних економічних законів, у тому числі й у сфері кредитних відносин; як один з визначних елементів методологічної основи кредитних відносин, де суб'єктом є банківські установи;