Сторінка
5
У 1923р. меценат та директор Крайовою Банку Кость Вишневський запросив на посаду головного режисера театру ім.Тобілевича Володимира Блавацького (1900-1953), який в тому часі вже працював у "Березолі" Леся Курбаса та перед тим у 1924-1926рр. працював режисером у трупі ВДемчншина у Станіславі. В цей же час до театру прийшов Л.Боровик - актор-маляр. У театрі ім.Тобілевича В.Блавацький пробув до 1933р. разом з режисером М.Бенцалем (1891-1938), коли перейшов разом з Леонідом Боровиком (1897-1942) (актором та провідним сценографом театру ім.Тобілевича) до Коломиї, де організовував спільно з М.Бенцалем театр "Заграва". В репертуарі театру ставилися в основному драми Гр.Лужницького, В.Стефаника, З.Тарнавського та ін. Всі декорації до вистав розробляв та овормлював Л.Боровик. У 1938 р. у Косові театр "Заграва" об'єднався разом з театром імІ.Тобілевича і новому театру було присвоєно ім'я І.Котляревського, головним режисером якого знову стає В.Блавацький. Проте цей театр проіснував тільки 1 рік, і подальшаму його розвитку перешкодила Друга світова війна. В.Блавацькнй разом з Л.Боровиком переїхали до Львова, а згодом до Німеччини та США.
До Другої світової війни тільки у Станіславі існувало крім названих українських театрів ще 2 єврейські аматорські театральні трупи та польський театр ім. Монюшка ( засновані на поч. XX століття).
У середині 30-х pp. XX ст. до Стані слава-повертається дипломований художник Михайло Зорій після навчання у Краківській Академії мистецтв (1932-1936), який одразу включається в мистецьке життя міста, найбільш повно виражаючи своє покликання у даний період у сценографії, розробляє декорації та оформляє вистави працюючих тут театрів та мандрівних театральних труп.
Унікальним явищем в історії української сцени був гуцульський театр, заснований у 1910р. у гірському селі Красноїллі на Гуцульщині відомим українським письменником Гнатом Хоткевичем. Митець сам писав п'єси для театру, зокрема з історії та побуту гуцулів. У 1911-1912рр. гастролі театру з великим успіхом пройшли в містах і селах Галичини й Буковини., на польській сцені у Кракові. А виступи артистів з Гуцульщині в Харкові, Одесі та Москві мали широкий резонанс, продемонстрували їх високу майстерність та обдарованість [8, 67]. Театральні декорації виконував художник театру Т.Лнпннський. Деякі декорації були створені самим Гнатом Хоткевичем, який інколи виступав у виставах ще й як музикант [17, 109]. У міжвоєнні роки в містах і селах краю виступали мандрівні українські театри ім.Садовського, "Богема”, "Веселка", "Цвіркун", а також театральні трупи М.Крушельннцького, І.Когутяка, Комаровського, Проскурницького, Тимченка та ін. У 1906р. під час гастролей театру ім.
Садовського у Станіславі в ньому працював скульптор Михайло Брянський.
Кінець XIX ст. знаменувався пожвавленням літературної діяльності. На. Галичину як "оплот українства" приїжджають відомі поети, письменники, які вивчають побут, культуру, історію населення краю, а згодом пишуть твори, присвячені цій землі. На. початку ХХст. на Покутті працювали Василь Стефаннк, Марко Черемшина, Лесь Мартович. У Станіславові писали свої твори письменники Наталія Кобрннська, Денис Лукіянович, Остап Левицький, Ольга Дучимінська, Ірина Вільде та ін. У Карпатах вивчав побут та культуру гуцулів М.Коцюбинський. Творча доля Івана Франка також тісно пов'язана зі Станіславом, який кілька раз був у місті, а у 1911р. особисто читав для слухачів у залі будинку "Руська бесіда" свою поему "Мойсей". На науковій ниві працювали у кінці XIX- на поч. ХХст. відомі дослідники Гуцулыцшш та Галичини Ю.Целевич (дослідник Скиту Манявського), С.Баронч ("Пам'ятки мі ста Стані славова", низка статей про історію вірменських поселень у нашому краї та ін.), М.Ісаїв (досліджував історію Станіслава), В. Шухевич (найвідоміша праця "Гуцульщина"), В.Гнатюк, який вивчав обряди, пісні, повір'я, народні звичаї, ремесла гуцульських жителів.
Оскільки в зазначений період активного розвитку набув український театр, зросла і кількість письменників, які писали для цих театрів драматичні твори : М.Бенцаль, Ю.Косач та ін. Пожвавлення літературної діяльності та діяльності товариства "Просвіта" знаменувало собою прихід такого культурно-пізнавального та патріотично-виховного явища, як відзначення творчих ювілеїв поетів, письменників, які зробили свій вклад у пробудження національної свідомості українців. Так, на початку XX ст. у краї гучно відзначалися ювілеї видатних поетів, письменників, громадських діячів Т.Шевченка, І.Франка, М.Шашкевича та ін. З цими урочистостями тісно пов'язані такі заходи по вшануванню їх пам'яті, як постановка театральними трупами святкових вистав, відкриття меморіальних дощок, пам'ятників, в яких активну участь приймали й митці краю. Широко відзначалось на Прикарпатті 50-річчя від дня смерті та 100-річчя від дня народження Т.Шевченка. Ювілейні комітети поширювали тоді медаль із зображенням поета робо ги галицького скульптора Михайла Паращука, нагрудні значки із зображенням Кобзаря. А скульптор з Полтавщини Михайло Гаврилко, що з 1910р. проживав у Болехові, створив тут портрет-плоскорізьбу Кобзаря. Місцева торговельна кооперація “Надія”. Своїм коштом відливала це барельєфне зображення Т.Шевченка в гіпсі та бронзі [8,81]. На відзначення 50-річчя з дня смерті Кобзаря у 1911р. пам'ятник у формі піраміди йому було споруджено в с. Вовчинці коло Станіслава. Це був один з перших пам'ятників на теренах Станіславщнни [18,97]. У наступному, 1912р. пам'ятник Т.Шевченкові було відкрито в с.Надієві Долинського району.
Завантажити реферат