Сторінка
1

Айвазовський Іван Костянтинович - один з найбільших російських живописців XIX століття

З дитячих років виявилася в нього пристрасть до малювання. Він ріс у Феодосії, і самі яскраві враження були пов'язані з морем; мабуть тому й присвятив він зображенню моря всю свою творчість.

17 липня 1817 року священик вірменської церкви міста Феодосії зробив запис про те, що в Костянтина (Геворга) Гайвазовського і його дружини Репсиме народився «Ованес, син Геворга Айвазяна». Він був молодшим у родині. Крім нього в Геворга й Репсиме було ще два сини й дві дочки. Виходець із південної Польщі - Галичини Геворг Айвазян писав ім'я й прізвище на польський лад - Костянтин Гайвазовський. Цим же прізвищем стане підписувати свої перші картини і його син Іван, якому призначено буде прославити прізвище своїх предків, зробивши його відомим усьому світу. Тільки в 1840 році він змінив його написання на більш звичне для російського вуха звучання - Айвазовський, але в листах вірменською мовою він назавжди залишався Ованесом Айвазяном.

Костянтин Гайвазовский улаштувався з родиною у Феодосії на самому

початку XIX століття. Родина Гайвазовських була небагата. Мати була митецькою вишивальницею, і її ремесло не раз виручало родину в особливо важкі часи. Будинок був невеликий, він стояв на піднесенні, звідки була видна далечінь моря. Воно та ще небо над ними й стали тими головними враженнями, що визначили життєву долю майбутнього художника. Море, те ласкаве, те грізне, з нескінченно, що набігають на берег хвилями, що міняє кольори від прозорого бірюзового на недвижній поверхні під час штилю до густої чорності в штормові дні, - притягало, вабило до себе. Воно було завжди поруч, і хлопчикові не набридало стежити за його рухом і життям. Човни й баркаси рибалок, що йшли в море, а потім поверталися з уловом до берега, що радісно зустрічали їхні родини й вся міська дітвора - от ті враження, які відгукнуться пізніше в його картинах. Зрідка на обрії з'являлися вітрила більших фрегатів, їхні назви поки були невідомі хлопчикові, але прийшов час, і саме він прославив на своїх полотнах кораблі російського флоту. На випадкових аркушах паперу він копіював портрети, військові сцени, а коли не вистачало паперу, то самим зручним місцем для малювання виявлялися білені стіни будинку. На них було легко малювати вугіллям фігури солдат, вітрильники з надутими вітрилами, чайок над скелями, морські хвилі, що набігають на берег.

Малюнок солдата в повному військовому спорядженні на стіні будинку випадково побачив градоначальник Феодосії Олександр Іванович Казначеєв. Він уже чув про юного художника від міського архітектора Коха, чув і про те, що той добре грає на скрипці, віртуозно виводячи смичком протяжливі східні мелодії. Інтерес глави міста до сина старости феодосійського базару рішучим образом змінив плин життя хлопчика. У руках юного Айвазовського вперше виявилися дійсні акварельні фарби, кисті й гарний папір, подаровані йому Казначеевим. Казначеєв виявився не тільки талановитою людиною, але головне, людиною з великою душею. Коли в 1830 році Казначеева перевели з Феодосії на службу в Сімферополь і призначили Таврическим губернатором, він взяв із собою й Айвазовського, визначивши його в Сімферопольську гімназію, де той проявив себе досить здатним учнем. У виданому йому атестаті значилося, що в російській граматиці й логіці, історії й географії, у правилах німецької мови Айвазовський виявив «успіхи неабиякі; у латинській і французькій мовах - гарні; і в малювальному ж мистецтві виявив знання чудові».

Згодом було призначено прийняти Айвазовського в Академію на казенний рахунок, а також на казенний рахунок привезти його із Криму в Петербург. Айвазовський був призначений у клас професора Максима Воробйова, головним інтересом якого був пейзажний живопис.

Схильність Айвазовського до зображення моря виявилося дуже рано, її підтримував і розвивав старий професор. Чимало значило для Айвазовського знайомство з картинами класичних майстрів у зборах Імператорського Ермітажу. Він копіював морські пейзажі француза Клода Лоррена, голландських живописців XVII сторіччя, що славилися своїми зображеннями моря, кораблів, прибережної життя голландських міст.

Не менше значення, чим професійні уроки живопису, мали для Айвазовського знайомства, які почали складатися в перші ж роки його життя в столиці. У будинку Воробйова Айвазовський познайомився з поетом Василем Жуковським, байкарем Іваном Криловим, з тонким цінителем мистецтва, меценатом, прекрасним віолончелістом Матвієм Виельгорським, художником Олександром Орловським, Олексієм Томиловим. Розумний, широко освічена людина, Томилов був жагучим колекціонером. У його петербурзькому будинку були зібрані картини російських й європейських художників, він володів найбагатшою колекцією офортів Рембрандта. У зовсім юному Айвазовском Томилов угадав неабияке дарування й багато сприяв його розвитку. Художник став частим гостем у будинку Томилова. По його раді Айвазовский копіював пейзажі Сильвестра Щедріна, наполегливо осягаючи його мальовничу манеру. Пізніше в Італії він буде писати свої картини в тих же місцях, де працював Щедрін.

На початку 1835 року за запрошенням Миколи I у Петербург для виконання найвищих замовлень приїхав модний французький мариніст Пилип Таннер. Академічний учень Айвазовський був призначений йому в допомогу. Спочатку все йшло добре: Айвазовський уважно осягав таємниці майстерності відомого французького живописця, які той, у свою чергу, перейняв у великого англійського майстра Вільяма Тернера. Здатний учень швидко засвоїв прийоми паризького маестро й, не бажаючи бути в нього підручним, але, прагнучи до власної творчості, написав до академічної виставки картину “Етюд повітря над морем”. Показана на виставці, вона викликала загальне схвалення, цікавість, замилування майстерністю молодого академіста. Айвазовський одержав за неї від Академії мистецтв срібну медаль, що ледве не стало кінцем його так блискуче початої художньої кар'єри. Ображений незалежним поводженням свого помічника Таннер поскаржився на нього імператорові, що не терпів порушень субординації й звелів всі картини Айвазовського з виставки негайно зняти. На починаючого художника обрушився імператорський гнів. Треба було заступництво Жуковського, Крилова, професорів Академії, щоб утихомирити царську немилість. Незабаром і сам Таннер, що прибув у Петербург , відкинутий художниками й двором, безславно покинув Росію.