Сторінка
3

Айвазовський Іван Костянтинович - один з найбільших російських живописців XIX століття

Працював Айвазовський із захватом і дуже швидко, зазнаючи насолоди від процесу творчості, від того, як виникають під кистю з безформних спочатку мазків хмари, повітря, лінія берега, рух хвиль. За перші місяці життя в Італії в 1840 році Айвазовський написав тринадцять великих картин. У наступному - сім, ще через рік - двадцять. До цього числа не входять роботи невеликих розмірів, альбоми малюнків, начерків, які художник робив постійно, перебуваючи в дорозі, за дружньою бесідою або міркуючи над новим сюжетом для великого полотна.

Тут, в Італії, остаточно зформувався метод роботи Айвазовського. Він був дуже індивідуальний, ні на кого не схожий. «Коли я їхав в Італію, - розповідав художник, - мені повторювали все у вигляді напуття - з натури, з натури пишіть! живучи в Сорренто, я прийнявся писати вид з натури з того самого місця, з якого в колишні роки писав С. Щедрін . писав я рівно три тижні. Потім точно також написав вид в Амальфи. У Вико написав дві картини по пам'яті захід і схід сонця. Виставив усе - і що ж виявилося - вся увага публіки була звернена на фантазії, а ці проходили мимо - як давно знайомі». Для себе Айвазовський раз і назавжди зробив висновок, що особливості його сприйняття природи, зорової пам'яті, уяви, нарешті, темпераменту не сполучаються з характером роботи на натурі. Він не міг сидіти з мольбертом і кистями на узбережжі моря й, годинами спостерігаючи мінливість висвітлення, рух хвиль, копітко переносити це на полотно. Його феноменальна пам'ять утримувала множинні стани атмосфери, ефектні, єдині у своєму роді миті життя природи, а вироблена роками, відточена техніка, філігранна професійна майстерність дозволяли безпомилково й переконливо відтворювати створену уявою картину природи.

Айвазовський виробив свою теорію. Він був переконаний, що «рух живих стихій невловимо для кисті: писати блискавку, порив вітру, сплеск хвиль - немислимо з натури. Для цього художник повинен запам'ятати їх, і із цими випадками, так само як й ефектами світла й тіней, становити свою картину». Спосіб його роботи був дуже індивідуальний. Він починав писати картину із зображення неба або, як він любив говорити, - повітря. І як би не було велике полотно, він закінчував цю частину картини в один сеанс, не відходячи від полотна іноді по дванадцять годин підряд. Цим досягалося відчуття особливої єдності кольору, повітряної атмосфери, переконливості й правдивості в її передачі.

Айвазовського завжди рятувала його щира, безмежна любов до мистецтва, феноменальна працездатність, непідробленість почуттів, які виражалися в його створеннях. Не випадково картини його викликали замилування не тільки публіки, але й професіоналів-художників і щирих знавців і цінителів мистецтва. Своє здивування мистецтвом Айвазовського виразив відомий англійський художник-мариніст Вільям Тернер, що жив в 1842 році в Римі.

Із задоволенням працюючи над розмаїтістю морських пейзажів, прагнучи не повторюватися в їхніх сюжетах, Айвазовський щораз шукав нових відтінків висвітлення морської води або хмар, стану атмосфери. Але він прагнув знайти й свою, нову тему в пейзажі, властиву тільки йому. Такою картиною стала більша композиція яку художник назвав “Хаос”. Вона зображує рух неприборканої первозданної стихії, що опромінює комета, виявляючи собою творця стихій – неба, землі, води. За основу ідеї картини Айвазовський взяв слова із книги Буття: «Земля ж була безвидна й порожня й тьма над бездною, і Дух Божий носився над водою». Картина привернула увагу Папи Григорія XVI. Він придбав неї для Ватикану й нагородив художника золотою медаллю. Гоголь із веселим жартом поздоровив Айвазовського: «Исполать тобі, Ваня! Прийшов ти, маленька людина з берегів Неви в Рим і відразу підняв Хаосу Ватикані».

Здавалося б, такий гучний успіх, визнання, слава, які супроводжували майже кожен новий добуток Айвазовського, могли створити атмосферу суцільного свята, богемності, розсіяності життя. Але натура художника не приймала подібного стилю життя. І від п'янких захоплень його теж рятував головний, і мабуть, єдиний інтерес - його творчість, якій було підлегле все. Первісні матеріальні труднощі - половину скромного змісту, що він одержував від Академії мистецтв, Айвазовський відсилав матінці у Феодосію - незабаром закінчилися. Продаж картин приносила достатнє й упевнене забезпечення. Це давало можливість художникові багато подорожувати. Він почав їздити в Іспанію, на Мальту, відвідав Англію, Францію, Швейцарію, Німеччину, Голландію. Його тягли місця, де він міг поповнити свої враження, пов'язані з морем, традиціями мариністичного живопису, нагромадити новий досвід. Айвазовський не упускав можливості виставляти свої картини в європейських містах.

На кожній виставці його супроводжував успіх. За виставлені в Луврі картини Айвазовський був нагороджений золотою медаллю. До 27 років він став членом Петербурзької, Римської й Амстердамської Академії мистецтв.

У середині літа 1844 року завершилося чотирирічне перебування Айвазовського в Європі. Він повернувся на Батьківщину, увінчаний визнанням, європейською славою. Академія мистецтв у вересні вдостоїла свого колишнього учня званням академіка, а через кілька днів видане розпорядження Міністерства Імператорського двору про прирахування його до цього відомства зі званням живописця Головного Морського штабу «із правом носити мундир Морського Міністерства й для того, щоб звання це вважалося почесним без виробництва грошового змісту». Ставши художником Головного Морського штабу, Айвазовський одержав перше офіційне замовлення - виконати види Кронштадта, Ревеля, Петербурга з боку моря, фортець Свеаборг і Гангут.