Сторінка
1

Марія-Софія Дольницька – відома українська малярка

ВСТУП

Українська культура має у своїй духовній скарбниці чимало славних імен та цілих родин, що прислужилися розвиткові і збагаченню наших літератури та мистецтва. Серед таких родин можемо назвати родини Устиновичів, Барвінських, Вербицьких, Олеснецьких, Озаркевичів. Є в цьому списку родина Дольницьких, яка дала нашій культурі відомих правників, письменників, громадських діячів та мистців. Один з родини Дольницьких - Антін, був відомим в Галичині суддею, головою високого трибуналу у Відні, автором великої кількості статей та брошур на правничі теми. Його донька Марія увійшла також в історію нашої культури. Вона прославила її творами в техніці емалі, яка на той час, коли вона починала свою мистецьку діяльність, була забутою, а секрет її технології - втраченим. Про неї та її творчість буде моя робота.

Марія-Софія Дольницька народилася у Львові 1 січня 1895 в родині Антона Дольницького (1853-1954) і Йосифи з дому Охримович. Її батько — нащадок старого священичого роду — був довголітнім суддею найвищого трибуналу у Відні. Бувши студентом у Львові, він очолював у 1875-76 pp. студентське товариство «Академіческий кружок» та редагував його орган «Друг» і спричинився до поборення москвофільських тенденцій серед галицької студентської молоді. А. Дольницький написав декілька популярних правничих статтей і брошур, а під псевдонімом «А. Переплис» — повість «На потемки». Сім'я Дольницьких мала четверо дітей: сина Степана (адвокат) і три дочки — Ірину (одружену з о. Мироном Даниловичем), Таїсу (була секретаркою в д-ра Євгена Петрушевича) та Марію-Софію.

Батько Антін мав значний вплив на виховання дітей, зокрема на наймолодшу Марію, яка до свого батька ставилася з найбільшою пошаною та пієтизмом і присвятила йому кілька своїх найкращих праць, між іншими «Різдво». Марія-Софія почала шкільне навчання, маючи лише п'ять років; народну школу і частину гімназії закінчила у Львові, де її учителькою рисунків (1907-10) була відома малярка Олена Кульчицька. У 1910 році батько став суддею найвищого трибуналу у Відні, куди виїхав сам, бо родина залишилася у Львові, щоб Марія могла закінчити ліцей. Іспит зрілості Марія склала влітку 1911 і восени того ж року вся родина переїхала до Відня. Маючи велике зацікавлення мистецтвом, Марія вступила після закінчення середньої освіти у Цісарсько-королівську школу прикладного мистецтва у Відні, яка славилася високим рівнем навчання — диплом її давав право вчити рисунків у середній школі. У цій школі здобула мистецьку освіту також Олена Кульчицька в 1903-07рр.

Дольницька студіювала мистецтво сім років: три роки емальову техніку у проф. Аделі Штарк, три роки рисунок та один рік малярство у проф. Мюллера-

Гофмана; між; її професорами був відомий австрійський мистець Оскар Кокошка, який учив рисувати акти, при чому вимагав дуже швидкого рисунку — за одну-дві хвилинні рисунок акту мусів бути готовий.

Уже під час студій Дольницька звернула на себе увагу головне своїми емальовими творами. В 1918 році вона отримала нагороду їм. Айтельберґера, яку в школі уділено тільки 6 разів за ЗО років, і грошову премію у висоті 600 корон. Однією з нагороджених праць був великий триптих «Розп'ятий Христос». Директор школи Роллер, тодішній художній оформлювач Віденської державної опери, продав цей триптих цісарському намісникові в Лінці; де цей триптих знаходиться сьогодні, не відомо. У 1920 ропі Марія закінчила мистецьку школу і виїхала на кілька місяців до Фінляндії, до товариства своїй кузині Олені з Охримовичів Залізняк, чоловік якої, д-р Микола Залізняк, був послом УНР у Гельсінках.

Тут Марія багато рисувала і намалювала великий образ «Кобзар» (олія), який подарувала Залізнякам. Цей образ пропав під час другої світової війни у Відні (залишилася тільки його фотознятка).

На початку 1921 року Дольницька повернулася до Відня, де в той час перебувала велика кількість українських політичних емігрантів — колишні члени уряду УНР, партійні діячі, творча інтелігенція. Тут Марія познайомилася з такими видатними особами, як Євген Чикаленко, О. Олесь, Юрій Сірий та інші. Для збірки поезій О. Олеся «Чужиною» вона нарисувала обкладинку. Українське культурне життя у Відні було досить жваве і навіть цікаве. На різних мистецьких улаштуваннях Дольницька декламувала поезії Шевченка і Франка («Мойсей»), та коли одного вечора вона продекламувала всю «Гуцулыцину» О. Олеся, присутній у залі поет заплакав від зворушення. Найближчими приятелями Марії в той час були Ольга Басараб та Олена Залізняк, обидві старші від неї. У своїх спогадах про Ольгу Басараб митець пише (лист від 4 жовтня 1964):

«Ми були молоді, я наймолодша. Оля старша на п'ять років, а Галя Залізняк найстарша. Ми всі були палкі патріотки — зокрема Оля, а Галя завжди була більш опанована. Ми жили духом стрілецтва, духом молодої, воскресаючої України, разом читали всю молоду літературу, зустрічалися з О. Олесем та Ю. Сірим, і жили в якомусь піднесеному стані духа: запал, віра, захоплення. Ми ходили немов по хмарах».

Молода, повна енергії і великих планів малярка прагнула працювати для української культури, їй треба було зважитися: залишатися у Відні чи повертатися на батьківщину? В цій ситуації Дольницька обрала третю можливість — виїхати у Новий світ, у Північну Америку.

ЧОТИРИ РОКИ У СПОЛУЧЕНИХ ШТАТАХ АМЕРИКИ

«Я виїхала до Америки, щоб зміряти свої сили на чужині і серед найтяжчих умов не спроневіритися мистецтву. Пішла інстинктово на свого роду „Вандеряре”,— пише вона в одному листі. У березні 1921 вона прибула до Міннеаполісу, до своєї сестри Ірини, чоловік якої був парохом тамтешньої церкви. Два місяці після її приїзду о. Данилович дістав призначення до Ст.-Луїсу, а Марія хоч ще не знала добре англійської мови, залишилася в Міннеаполісі, який був більшим культурним центром, ніж Ст.-Луїс. У «Сеттлемент гавз» дістала дві кімнати на робітню. І тут почалася її дуже активна та плідна мистецька праця в різній техніці — олія, пастеля (портрети), рисунки, дереворити, емаль.

Мистецькі кола зацікавилися молодою та оригінальною маляркою з Європи, її творчість подобалася знавцям, а в пресі появилися прихильні рецензії. Так щоденник «Норт-Іст Аргус» від 2 вересня 1921 писав: « . присутність її визнаного великого таланту є надхнен/ням для інших, і є всі дані на те, що за короткий час вона стане світочем Міннеаполісу».

Директор галереї Г. В. Рубенс запросив її влаштувати виставку своїх творів. Така перша індивідуальна виставка мала місце при кінці вересня 1921 в галереї «Джон С. Брадстріт енд Компані», де виставлено ЗО творів — пастелі, в тому числі її автопортрет, малюнки, рисунки і 15 емалів. Про цю виставку митець згадує у спогадах.

«На цій виставці п. Кросбі-молодший купив рисунок-пастелю „Мавка". Його батько, фабрикант-мільйонер, зайшов відтак на виставку, щоб познайомитися зі мною, і виявив охоту закласти емальовий верстат для мене, але я у своїй ангельській невинності подала таку низьку суму для влаштування верстату, що він, думаючи, що я ніби кепкую з нього, відійшов. Це спричинило, що власники галереї в дослівному значенні цього слова рвали собі волосся на голові з розпачу супроти нечуваної та небувалої наївності з мого боку».