Сторінка
4
Ім'я нашої малярки було таке популярне у Відні, що студентки мистецтва приходили до неї вчитися емальової техніки, а дирекція Школи прикладного мистецтва призначила її в 1934 році асистенткою професора Мюллера-Гофмана. Але саме тоді почалася у Відні «громадянська війна» між соціалістами і нацистами, що привело до розв'язання парламенту та анулювання всіх поточних актів, у тому числі також і акту іменування Дольницької асистентом. Не помогли ні протести директора школи Роллєра, ні професора Мюллера-Гофмана; асистенткою іменовано тоді іншу особу. Не довго після цього помер Мюллер-Гофман.
1936 рік приніс зміну в особистому житті митця: вона одружилася з Оттоном Недбалем, який був спеціалістом мистецьких металевих виробів і золотником. Він був шкільним товаришем Олі Окуневської, яка одружилася в 1926 році і виїхала до Берліну. Перед своїм виїздом вона зарекомендувала Дольницькій Недбаля на своє місце в робітні. Оля знала, що Недбаль не має можливості закласти власну робітню і що він дуже талановитий мистець. До того, Недбаль міг би обрамлювати твори Дольницької, як от триптихи та диптихи.
Першою великою виставкою творів Марії Дольницької була виставка в празькому Музеї прикладного мистецтва — від 29 листопада 1936 до 15 січня 1937, де виставлено коло 100 емальових праць, більшість яких була виконана «перегородчастою технікою». Це були композиції на мотиви грецькі, ренесансові і українського народного мистецтва. Чеська фахова критика висловилася з визнанням про високий мистецький І технічний рівень емалів. Відвідувачі закупили чимало творів Дольницької, так що виставка принесла їй також: і матеріальний успіх. У той час наша малярка познайомилася з істориком мистецтва проф. Володимиром Сочинським, який писав про цю виставку до української преси.
На Світовій виставці в Парижі в 1937 році емалі Дольницької демонструвалися у відділі мистецтва австрійського павільйону, де були виставлені нечисленні твори найкращих мистців Австрії.
ЗВ'ЯЗКИ ЗІ ЛЬВОВОМ
Розголос про талановиту малярку-емалістку дійшов також на українські землі. У 1927 році надійшли перші замовлення зі Львова. Парох Успенської церкви о. Дам'ян Лопатинський, який був відомий у Львові як людина, що цікавиться українським мистецтвом, замовив дві більші емальові ікони для тетраподу в церкві — «Христа» та «Богоматір». Заслугою о. Лопатинського є також придбання гарних вітражів для церкви роботи мистця Петра Холодного, старшого.
Серед мистецьких кіл Львова емальові ікони Дольницької викликали справжню сенсацію. Це бо знайшовся митець, який відновив старі мистецькі традиції княжої доби, коли на Україні в емальовій техніці були створені твори високої мистецької вартості. Захоплені іконами львівські любителі мистецтва замовляли в митця також емалі для себе. Так «Достава» (кооперативна фірма для виробу і продажу церковних предметів, яка мала свої крамниці у Львові, Перемишлі і Станіславові) почала при кінці 1927 та на початку 1928 років переговори з Дольницькою в справі медальйонів для чаш та євангелій. Однак у той час у Галичині ґрунт ще не був зрілий для високомистецьких замовлень. Отець Володимир Лициняк, голова «Достави», писав у листі від 13 травня 1928 до мистця (стиль оригіналу збережений):
« . Пані Залізнякова доручила мені емальові образки безпосередньо перед святами. Щоби почути їх оцінку з компетентного боку, я взяв ці образки на найближче засідання консисторії, щоб показати о. митрополитові і членам консисторії. Всі оглядали і виказували свої погляди. Думаю, що найінтересніше буде для Пані почути оцінку митрополита, чоловіка, що розуміється на мистецтві; отже він сказав буквально так: „І рисунок, і техніка-дуже добрі". Деяким отцям не подобалися очі, що дивляться набік, а не просто, і через те виходить зірками (забагато білка на оці). Дещо інакше дивиться з конечності на справу „Достава", бо вона як торговельне підприємство мусить числитися також: а) зі смаком своїх гостей, б) з їх фінансовою спроможністю. Сей „смак" наших покупців переважно дуже примітивний, треба їх доперва виховувати до чогось нового, а се може йти постепенно. Наприклад, візантійський стиль у малярстві дуже тяжко вводити, бо народ призвичаєний до західного малярства і любить святих гладких, товстеньких і т. д. Друга трудність з ціною. Вправді, Пані не долучили рахунку за ті образки, але від п. Залізнякової знаю, що вони коштують 40 доларів. Об'єктивно беручи, се ціна зовсім не висока; вони навіть більше варті, якщо узгляднити вложену в них працю і знання, а з точки „Достави" вони задорогі для тої цілі, на яку вона їх потребує. Щоб „Достава" могла уживати таких образів при оправі євангелій, треба б: 1) їх так викінчувати (без золота і срібла), щоб їх ціна не перевищила 10 доларів за комплект; 2) давати краски живі, щоб були ефектовні для ока нашого галицького покупця. Думаю, що Пані скомбінують щось таке. Покищо дякую за прислані і долучую за них 40 доларів, а очікувати буду нового видання».
Однак не тільки замовлення зі Львова цікавили мистця, вона прагнула знати, як виглядає тамтешнє мистецьке життя, які мистці висуваються на парші місця і якою є їхня творчість. Коли в 1931 році у Львові постала Асоціація незалежних українських мистців (АНУМ), Марія Дольницька стала одним з його найактивніших членів — поруч Павла Ковжуна, Миколи Бутовича, Ярослави Музики, Святослава Гординського, Михайла Осінчука, Івана Іванця та інших. З ініціятором та головним рушієм АНУМ П. Ковжуном Дольницька вела жваву кореспонденцію і підтримувала листовний зв'язок також з Я. Музикою, М.Осінчуком та І. Іванцем. АНУМ видавав свій журнал «Мистецтво», до якого Дольницька надсилала дописи про мистецьке життя Відня і Заходу. У Відні вона інформувала австрійських мистецтвознавців про українське мистецтво, яким особливо цікавився віденський критик д-р В. Ворн. Він виголошував у радіо доповіді про українську культуру, збирав матеріали про українське мистецтво і посідав чимало фотозняток творів Дольницької. До Львова йшли щомісячно два-три листи від неї. Ковжун високо цінив її думки та спостереження. «Ви пишете дуже культурно і гарно», — писав він їй у листі від 21 жовтня 1933.
Завантажити реферат