Сторінка
1
НЕПРОЧИТАНИЙ ШЕВЧЕНКО
Т.Шевченко. “КАТЕРИНА”
(полотно, олія).
Спроба структурно-функціонального прочитання
з позицій національно-екзистенціальної методології.
Подивіться лишень добре,
Прочитайте знову
Тую славу. Та читайте
Од слова до слова,
Не минайте ані титли,
Ніже тії коми,
Все розберіть .
Т. Шевченко.
Перед нами – живописне полотно геніального майстра пензля.
Що на ньому зображено? Для чого? Що сказав ним художник? Чому воно хвилює вже стільки поколінь українців? Як збагнути сенс цього послання крізь віки? І чому ніщо із написаного про цей твір не може втамувати цю жадобу його пізнання?
На перший погляд, це ніби просто автоілюстрація до поеми “Катерина”. Але не поспішаймо з таким висновком: він сумнівний, бо Шевченко – геній. А геніям ніколи не бракує тем – їм завжди бракує життя для втілення задумів .
Тому не вгадуймо, а спробуймо прочитати це живописне послання. Бо ж відомо: письменник малює, художник пише. Письменник малює словом у нашій свідомості свій, тільки ним бачений і пережитий світ, а художник пише свою картину, закодовуючи в її образах якийсь смисл, прагнучи через них передати щось важливе своїм майбутнім глядачам. І марно відшукувати зміст і сенс літературного твору в окремих рядках і фразах тексту – не уявивши і не переживши цього складного малюнка. Так само марно розглядати живописне полотно, не намагаючись його прочитати.
То ж прочитаймо Шевченкову “Катерину”.
Але як? Який метод із багатьох наявних вибрати? Яку методологію дослідження застосувати? Адже саме від цього залежить результат.
Зробити цей вибір допомагає (і зобов’язує!) сам твір. На ньому – образи людей, тварин, речей, природи. Отже, це олюднена картина, на якій виписана певна сцена. Тому доцільно вибрати такий інструментарій і тактику дослідження (метод) і таку світоглядну позицію, систему вартостей /аксіологію/ та стратегію пізнання (методологію), які дадуть можливість проникнути в художній світ твору через його будову (структуру), пройнятися його пристрастю, виявити значимі частини цієї картини (образи, художні деталі), встановити їх зв’язки (відношення) та їх роль (функції) і зчитати з них інформацію, яку вони несуть. А вже з неї спробувати скласти аргументовану, переконливу відповідь на питання, з яких ми почали розмову про цей і досі загадковий твір.
Як найбільш природний, доступний і водночас такий, що найповніше відповідає цим вимогам, пропонуємо для цього випрацюваний нами структурно-функціональний метод. Бо саме таким він задумувався – для зручності передусім учителів, студентів-філологів, учнів, але й усіх читачів-непрофесіоналів. Його й застосуємо.
Немає проблем і з вибором стратегії, аксіології та методологічної домінанти – методології дослідження, яка мусить співвідноситись, корелюватися зі світоглядом автора, щоб у цьому силовому полі виявити, пізнати й об’єктивно оцінити і пафос, і зміст, і смисл (сенс) його твору.
Це буде національно-екзистенціальна методологія. Причин її вибору три. По-перше, це універсальна гуманітарна методологія, що випливає з національного імперативу і зобов’язує до осмислення всіх явищ суспільного життя (у тому числі й художньої дійсності) в категоріях захисту, утвердження і розвитку нації. По-друге, у цьому випадку немає жодних проблем зі згадуваною кореляцією, оскільки основоположником такого способу мислення, цієї методології був якраз Т.Шевченко – ми тільки дали її дефініцію та сучасну наукову експлікацію. По-третє, усі спроби інтерпретації творів і творчості Т.Шевченка з інших світоглядних позицій часто більше затуманюють, ніж проясняють їх зміст і сенс, а то й просто спотворюють їх.
Ось короткий тезаурус (необхідне передзнання) структурно-функціонального методу.
1. Художній твір - це складна естетична система, яка є втіленням авторського задуму і через яку митець спілкується з нами – тими, що сприймають твір (реципієнтами).
2. Як і кожна система, твір чітко структурований: має свої елементи різних рівнів, їх ієрархію, між ними наявні певні відношення.
3. Елементами художнього твору як системи виступають мікрообрази та макрообрази, які складають єдине ціле – мегаобраз твору. Саме вони, ці образи трьох рівнів, є носіями ідейно-естетичного змісту, а отже, і смислу (сенсу) твору.
4. Елементи системи перебувають у строгій ієрархічній взаємозалежності: одиниці нижчого рівня (мікро- та макрообрази) є конструктивно-композиційними елементами одиниць вищого рівня (макро- та мегаобразу), а ті, своєю чергою, надають функціональної значимості елементам нижчого рівня (мікро- та макрообразам).
5. Елементи системи перебувають у відношеннях взаємозв’язку і взаємозумовленості.
6. Кожен, навіть найменший елемент художнього твору строго функціональний, часто – поліфункціональний: кожен “працює” – і на творення образів, і на стимулювання уяви, розкриття теми, вираження ідеї, пробудження певних емоцій та думок тощо, а тому серед них нема “зайвого”, “непотрібного”.
7. Мовні ресурси і прийоми в літературі чи малярські засоби (лінії, кольори тощо) в живописі служать не для прямого спілкування, а для творення образів різного рівня, через які й здійснюється акт естетичної комунікації автора з реципієнтом.
Тому треба завжди чітко усвідомлювати, що саме нас цікавить, що саме аналізуємо, пізнаємо: текст чи твір, когезійний (формотворчий) чи когерентний (змістовий) аспект твору, специфіку образотворення чи суть художньої комунікації. І вже зовсім недопустимо підміняти аналізом чи, тим більше, описом форми (зовнішньої чи внутрішньої) потребу в аналізі змісту і смислу (сенсу) твору.
Завантажити реферат