Сторінка
1
ЗМІСТ.
Вступ.
Розділ 1.
1.1. Історія розвитку макраме.
1.2. Орнамент та композиційна структура вузлів в макраме.
Розділ 2.
2.1. Матеріали та обладнання.
2.2. Технічні особливості
Розділ 3.
Методика і послідовність виготовлення виробу.
Розділ 4.
Методика викладання декоративно-прикладного мистецтва в
процесі навчання дітей в школі.
Висновки.
Список використаної літератури.
Додатки.
ВСТУП.
Народна творчість – це основа на якій розвивалась і розвивається світова художня культура, одна із форм суспільної свідомості і суспільної діяльності.
Народна творчість включає в себе різні види художньої діяльності – поетичну творчість, театральне, музичне, танцювальне, декоративне, образотворче мистецтво тощо.
Народна творчість існує як сукупність численних видів, жанрів, родів. Усі її види об’єднує основне – пізнання та відображення трудової діяльності людства, його історії, побуту тощо.
Народна творчість виникла у нелегкому трудовому процесі колективної передової діяльності. Пізнання світу, засвоєння дійсності первісною людиною поєднувалося із формуванням її художньо-образного мислення. Праця відіграла величезну роль у походженні мистецтва. Вона дала людині руку, здатну виготовляти знаряддя, а також, створювати потрібні предмети, надавати їм потрібної форми.
В процесі трудової діяльності людей розвивались естетичні почуття людини, її вуха, очі вчилися бачити та відчувати красу форми, кольорів, звуків. Для того, щоб народилося мистецтво, людина повинна була навчитися не тільки вправно працювати інструментами та з їхньою допомогою відображувати бачене на камені, в глині, відтворювати звуки, але вона повинна була навчитися художньо-образно сприймати дійсність.
Шлях розвитку мистецтва – це постійний процес відокремлення, виділення його видів. Він відбувається безперервно, на різних етапах історії людського суспільства.
У всезагальній народній культурі важливу роль відіграє декоративне мистецтво – широка галузь мистецтва, яка художньо-естетично формує матеріальне середовище, створене людиною. До нього належать такі види: декоративно-прикладне, монументально-декоративне, оформлювання, театрально-декоративне тощо.
Народне декоративно-прикладне мистецтво – одна із форм суспільної свідомості і суспільної діяльності. Воно зародилося у первісному суспільстві, коли людина жила в умовах родового ладу, а засоби існування добувала примітивним знаряддям.
Народне декоративно-прикладне мистецтво живе на основі спадковості традицій і розвивається в історичній послідовності як колективна художня діяльність. Декоративно-прикладне мистецтво безпосередньо входить в сферу матеріальної і духовної культури народу. У цьому плані становлять думки дослідників про аспекти умовного розмежування матеріальної і духовної культури, соціальне виділення художньої культури, на тій основі, що в останній відбувається процес злиття матеріальної, реальної форми і духовного змісту. Килими, кераміка, одяг, тканини, вишивки і т. ін. є результатом як духовної і практичної діяльності людей. Вони матеріально вражені і несуть інформацію про композицію, орнамент, колорит, яка зберігається в колективній пам’яті людей. Декоративно-прикладне мистецтво і сферу знань, естетичні погляди, смаки, звичаєво-обрядові аспекти, етичні переконання тощо. Це одна із частин народної художньої культури.
Сьогодні декоративно-прикладне мистецтво розглядається як важлива художня цінність, що виконує численні функції – пізнавальну, комунікаційну естетичну та інші.
Декоративно-прикладне мистецтво – духовний світ людини – включає в себе численні види художньої практики. Це плетіння і ткання, розпис і вишивка, різьблення і виточування тощо. Одні види – кераміка, обробка кістки і каменю, плетіння – виникли на зорі людської цивілізації, інші – молоді: мереживо, гобелен, вироби з бісеру, витинанки з паперу. Їм заледве налічується декілька сотень. До середини ХІХ століття ні народне мистецтво, ні художнє ремесло не визнавалися за рівноцінні галузі мистецтва, такі як музика, театр чи живопис. Лише у 70-х роках цього століття з’явився термін “декоративно-прикладне мистецтво”, яким ми сьогодні вільно користуємося.
1.1. Історія розвитку макраме.
Макраме, або ж вузликове плетіння, є одним із видів рукоділля, який нині завоював неабияку популярність. Цим мистецтвом в однаковій мірі захоплюються і дорослі і діти.
Макраме своїм корінням сягає сивої давнини. Це рукоділля, як і багато інших було поширено на Сході уже в ІХ столітті до нашої ери. Як свідчать археологічні знахідки, вузликове плетіння знане в різних країнах світу: в стародавньому Єгипті, Китаї, Перу, Греції. Використовували техніку плетіння для прикрас житла та одягу.
Уміння в’язати на мотузці вузли і плетіння сіті цінилося в давнину дуже високо і вважалося родовим надбанням. Воно ревно охоронялося від чужинців і передавалося від батька до сина, із покоління в покоління.
З вузлами в житті людей було пов’язано дуже багато прикмет і забобонів. Використання шаманами, знахарями і жерцями певних вузлів і плетінь із мотузки носило культовий характер. В магічні властивості вузлів свято вірили стародавні греки і римляни.
Сьогодні ми застосовуємо вузли і плетіння, не задумуючись навіть про те, що їх вік налічується не віками, а тисячоліттями. Археологічні знахідки підтверджують, що наприклад, перший вузол з успіхом служив мешканцями Стародавнього Єгипту ще п’ять тисячоліть назад. Широко розповсюджений він був також у стародавніх греків і римлян. Зображення першого вузла часто зустрічається на знайдених обломках ваз і глеків. Він прикрашав спис Меркурія (давньогрецького бога – покровителя торгівлі) і називався геркулесовим вузлом.
Завантажити реферат