Сторінка
6
Ваш Павло К.»
Виставка творів Ф. Яхимовича відбулася у Відні, в лютому 1939, у Новій ґалерії. Це була збірна виставка п. н. «Віденські майстри 19 століття» (Агріколя, Канон, Фіґєр, Фюріх, Яхимович, Кугшельвізер, Петтенкофен, Ранфтль, Ромак Райтер і Філліп). Твори Яхимовича були виставлені окремо у двох залях — разом 36 образів, фотознятки яких Дольницька надіслала до Львова, для архіву АНУМ. При підготовці виставки Ф. Яхимовича Дольницькій допомагав внук мистця — Франц Яхимович, який не щадив ні труду і часу, щоб тільки дістати картини свого діда там, де їх міг дістати. Віденська преса з визнанням відзначила цю виставку, а коли писала про Ф. Яхимовича, завжди подавала його українське походження. Академічне товариство «Січ» у Відні відзначило виставку окремою доповіддю про Яхимовича, що її виголосив студент Богдан Весоловський.
1938 РІК, ВІЙНА, ОКУПАЦІЯ
Австрія приєднана до Третього Райху: націонал-соціалістична партія поставила під контроль все культурне життя в країні. Мистець, який не творить і не виставляє своїх творів на офіційних виставках, може попасти на фабрику як звичайний робітник. Новостворена «Спілка жінок-мистців» запросила Дольницьку у члени, щоб збагатити свої виставки творами мистецького емалю. Спілка влаштовувала дві щорічні виставки-. На першій виставці Дольницька мала окрему велику вітрину з багатьма творами і дістала відзначення та особисту подяку бюрґермайстра Бляшке.
Крім щорічних виставок Спілки, Дольницька брала участь у щорічних «Різдвяних виставках» Нової галереї. Виставлені в грудні 1939 праці викликали стільки прихильних голосів у пресі, що деякі журналісти, прагнучи особисто познайомитися з мистцем, відвідали робітню Дольницької. Пресовики були захоплені важкою та надзвичайно тонкою працею в емалі і постаралися докладно описати працю нашої малярки. «Ді Вінер Бюне» від 17 травня 1940 дала своїй статті назву «Кухня чарівниці», і ця назва надовго залишилася в віденській пресі. В таких віденських виданнях появилися широкі інформації про творчість Дольницької: «Ді Павзе» від 10 грудня 1939, «Рундпост» від 16 грудня 1939 та «Фольксцайтунґ» від 25 травня 1940. Критики одноголосне ствердили, що малярка не тільки відновила стару мистецьку техніку, але надала емалеві щось нове, притягаючи своїми талановитими творами. При цьому вони нагадали, що українська малярка виходить з візантійського стилю чи перегукується з ним у творах з релігійною тематикою.
У квітні 1941 з приводу чергової виставки «Спілки жінок-митців» ім'я Дольницької знову не сходило з сторінок преси. Фахівці визнають її досконалу техніку, надзвичайний смак, ясність та чіткість композиції і гармонійність кольорів, при чому висловили жаль, що так мало митців хоче працювати в мистецькому емалі.
З вибухом німецько-російської війни при кінці червня 1941 мистецьке життя у Відні почало занепадати. Не зважаючи на складні життєві обставини, Дольницька ізолювалася від світу і замкнулася у своїй робітні на затишній вулиці, творячи нові мініатюри. На збірних виставках, які відбувалися тільки вряди-годи, появлялися її нові твори — на «Різдвяній виставці» 1943 і на виставці «Спілки жінок-митців» на весні 1944.
Осінь 1944 року: на небі все частіше появляються ескадрильї альянтських бомбовиків, які руйнують місто і унеможливлюють нормальне життя. У перші дні квітня 1945 червона армія здобула Відень: починаються понурі роки окупації і зв'язані з цим арешти видатних українців, які не встигли або не хотіли виїжджати з Відня — ген. Олександра Трекова, д-ра Миколи Залізняка, д-ра Дзеровича, д-ра Окопенка та інших.
У той час мистцеві рідко вдавалося дібратися до своєї робітні, і хоч вона майже не працювала в емалі, мистецької діяльності не переривала. Тепер рисувала олівцем портрети, досліджувала енкавстику, якою цікавилася вже раніше. Ще перед війною, коли їздила до Італії, побачила в Помпеї інструменти для малювання енкавстикою і з цих інструментів зробила собі копії. Тепер хотіла збагнути таємницю цієї старовинної техніки малювання восковими фарбами. Хоч за останній час багато мистців працювало над розгаданням цієї техніки, нікому не вдалося цю загадку розв'язати. Було відоме, що для енкавстики вживався пунійський віск. Свідчення про це залишив римський письменник Пліній, але його відомості не давали повної розв'язки, бо малювання цим моском не давало бажаних наслідків. Лише Марії Дольницькій вдалося відгадати таємницю: пунійський віск треба мішати з морською водою. Цю розв'язку Дольницька подала до відома мистецькому світові, а в 1949 році це занотовано окремою статтею в одному нью-йоркському виданні).
Винахідливість Дольницької особливо виявилася в техніці емалем, в якій вона зробила цілий ряд винаходів і з яких деякі були опатентовані; сюди належать роблення емалю на металевій сітці, що дає можливість виконати праці більшого формату, і окремий спосіб відділювати фарби без уживання металевих перегородок.
У 1946 році Академія прикладного мистецтва вдруге запросила Дольницьку на посаду професора. Президент академії, архітект Феллерер, сам приходив до робітні, оглядав її твори і висловив пропозицію посісти кафедру мистецького емалю на місце дотеперішньої професорки, яка була прихильницею Гітлера. Однак Дольницька цієї пропозиції не прийняла, бо воліла залишитися мистцем вільної творчості.
Найважчим періодом у житті Марії Дольницької були 1952-55 роки, коли вона була примушена переховуватися, бо за нею полювали радянські органи безпеки. У 1954 році помер її батько, проживши 101 рік. Зимою 1954-55 вона захворіла на серцевий інфаркт: ця недуга примусила її довго перебувати в ліжку, а опісля — на тривалому відпочинку.
Завантажити реферат