Сторінка
2

Марія-Софія Дольницька – відома українська малярка

Широку рецензію про цю виставку (з фотозняткою митця Ігри праці) подав «Міннеаполіс Джорнал» від 4 квітня 1922:

«Молода українська дівчина, артистка, яка рік тому прибула до Міннеаполісу і яка не вміла промовити й слова по-англійськи, є сьогодні предметом серйозного зацікавлення мистецьких кіл Міннеаполісу, які захоплюються якістю її малюнків, рисунків та емалів . Її рисунки користуються загальним визнанням через їх велику силу, впевненість та шляхетність. Деякі пастелі, включно з її автопортретом, є рішуче чимось надзвичайним . Найбільше захоплення викликають праці в емалі, які є надзвичайно оригінальні і технічно викінчені». (Скорочений переклад цієї рецензії помістило «Діло» від 21 жовтня 1922 п. н. «Успіхи малярки Марійки Дольницької в Америці»).

Виставку відвідала численна публіка, і мистець дістав цілий ряд запрошень до збірних виставок. На річній виставці Товариства мистців штату Міннесота, яку організував Інститут мистецтва в Міннеаполісі в травні 1922, були виставлені дві пастелі Дольницької — «Суд Паріса» та «Автопортрет», за які організатори виставки висловили їй окрему подяку. Чергове запрошення прийшло від організаторів мистецького відділу на річному ярмарку штату Міннесота в 1923 році. На цю виставку пішли дві пастелі «Нікі» (портрет українського хлопця) та «Автопортрет» і п'ять емалів, між ними «Весна», «Відпочинок» та «Святий Иоан». За «Нікі» вона дістає перше місце між рисунками, а за емалі — перше місце в прикладному мистецтві («Міннеаполіс Джорнал» від 29 серпня 1923).

Дольницька малювала багато, передусім портрети; за час свого перебування в Америці намалювала коло 200 портретів, у більшості пастелею. Крім цього, вона вчила рисунків п'ять днів на тиждень. Молодь полюбила Марію і працювала добре, так що на Національну виставку шкільних малюнків у Вашингтоні тільки з однієї класи дівчат прийнято аж 40 малюнків.

На другу індивідуальну виставку (в галереї Брадєтріт, восени 1923) Дольницька приготувала нові твори, намальовані спеціяльною технікою — чорно-біло-червоною (чорна — м'яка крейда, біла — крейда, червона — бістер, спеціальна крейда, приготована з червоної та червоно-брунатної землі). Це були переважно портрети дітей, у тому числі портрет української дівчини в народному строї «Маруся». Напередодні виставки «Міннеаполіс Джорнал» від 23 вересня 1923 помістив інтерв'ю з маляркою (автор Сівілла Фармер) і репродукцію «Марусі».

Щоб посвятити весь свій час мистецькій творчості, а не навчанню дітей, Марія переїхала до Філядельфії, де сподівалася ввійти в контакт з тамошньою українською громадою. У січні 1924 вона ви|найняла скромну робітню на Південній Шістнадцятій вулиці і з питомою для неї завзятістю та працьовитістю заходилася малювати. Одним з більших творів того часу є образ Богородиці «Мати України», про який є докладна згадка в газеті «Америка» від 26 червня 1924. Образ пропав у Відні під час другої світової війни.

Щоб допомогти нашим громадам у культурній праці, Дольницька взялася малювати сцени для аматорських драматичних гуртків (Рейм, Пенсільванія).

У лютому 1924 вона влаштувала свою четверту індивідуальну виставку у філадельфійському «Графік Скеч Клаб» на вул. св. Катерини, ч. 715. Було там понад 30 творів, у тому числі «Три парки», триптих «Св. Іван Христитель» (народження, проповіді, смерть), «Українська фльора» і «Гіпнос». Критика підкреслювала передусім модернізм її вислову в портретах, сміливість композиції, а в триптиху — інтелігентну мистецьку інтерпретацію; з-поміж; емалів критика відзначала «Відпочинок» та «Візію св. Івана» («Івінґ Паблік Леджер», від 9 березня 1924). Ця ж газета в числі від 12 березня опублікувала статтю про малярку з її фотопортретом. При кінці статті згадувано також матеріяльні труднощі Марії Дольницької та її незламне бажання працювати тільки для мистецтва. Вістку про цю виставку подала також; «Свобода» від 26 лютого 1924, де сказано (мова оригіналу):

«Не знаємо, скільки українська еміграція в Америці доцінює свою рідну штуку. Варт одначе, щоби якась багатша церков спромоглася забезпечити собі хоч деякі образи з-під кисти панни Дольницької. Нехай би й американська Україна повеличалася, що має щось дійсно артистичного і то з робітні своїх визначних людей».

Як сама малярка оцінювала американські рецензії, довідуємося з її листа до Павла Ковжуна з 1932 року: « . критики в часописах довжелезні та прихильні (на мій смак, дуже наївні) і важливі хіба тим, що всі підкреслюють моє національне походження . А що таке Україна, того ніхто в Америці не чував, і не раз доводилося мені виголошувати географічну доповідь, ніби легітимуючись, що я не з Місяця походжу .»

Під час свого перебування у Філадельфії Дольницька дістала запрошення взяти участь у збірних виставках; на річну виставку Товариства митців у Міннеаполісі в 1924 році вона послала п'ять своїх творів. Але успіхи в мистецтві аж ніяк не супроводилися успіхами матеріальними. Перебуваючи в Міннеаполісі, малярка мала забезпечені помешкання та прожиток за лекції рисування і весь вільний час могла присвятити мистецькій творчості. У Філадельфії їй довелося самій дбати про свій прожиток, тому початки були дуже тяжкі. Наша заробітчанська еміграція не мала і не могла мати вирозуміння для творчості окремих митців; ці емігранти обмежувалися тільки народною творчістю, яку вони цінили і зберігали. У США не було тоді якоїсь інтелектуальної верхівки, крім кільканадцятьох священиків, які на мистецтві не розумілися більше, ніж їхні парахіяни. Сподіваних замовлень для наших церков не було.