Сторінка
5
Також у Києві зацікавилися працями Дольницької: тамошні мистці просили Ковжуна надіслати їм репродукції її емалів. До 1933 року існував мінімальний зв'язок між митцями Києва та Львова і ще можливим був обмін книжками та періодикою.
У журналі «Мистецтво» (ч. 1, 1932) надруковано нотатки Дольницької про емаль, а в ч. 2-3 Ковжун опублікував статтю про її творчість, ілюстровану дев'ятьма її репродукціями. Більші ілюстровані статті появилися в газеті «Назустріч» (ч. 23, 1934 і ч. 17, 1935).
АНУМ запросив М. Дольницьку на щорічні збірні виставки у Львові, але через митні труднощі не на кожну виставку могли прийти її твори. У 1933 році митрополит Андрей Шептицький купив для своєї збірки один емаль, а тодішній ректор Богословської академії у Львові, о. д-р Иосиф Сліпий, замовив у неї в 1935 році чашу у візантійському стилі.
1935 рік був важливим роком у житті мистця. Після 24 років перебування за кордоном Дольницька приїхала влітку на два місяці до Львова. Тут відсвіжила свої спогади з юних днів, познайомилася з окремими мистцями, з якими листувалася досі або яких знала тільки з преси. З перших днів свого перебування у Львові вона пильно студіювала мистецькі цінності рідного міста. Особливо її цікавили збірки старих ікон з 15-18 стол, в Українському національному музеї. Познайомилася також з творчістю своїх львівських колег, хотіла пізнати давню малярську техніку темперою, якою користувалися старі іконописці і яку у Львові дуже добре опанував Петро Холодний, старший (1876-1930). Дольницька вчилася цієї техніки впродовж одного місяця і зробила
в ній копію (на дошці) старої ікони «Святий». Вона також відвідала Олексу Новаківського, оглянула його твори і повела розмову про сучасне мистецтво. Новаківський в її очах був тоді повний молодечого розмаху, темпераменту і віри в мистецтво. Йому було вже 63 роки, борода посивіла, але він казав, що «борода цвіте, як квіт на весні», і сам почував себе весняно. Восени того ж року він помер.
Під час перебування Дольницької у Львові серед керівників АНУМ постала думка влаштувати курс мистецького емалю і запросити її як учителя курсу. Вона радо погодилася і пообіцяла зробити це в наступному році. Однак через організаційні труднощі у підготовці такого курсу можна було влаштувати його не раніше 1937 року. Цей курс відбувся в приміщенні львівського Промислового музею від 1 лютого і до 14 березня 1937. Було коло 60 учасників, у тому числі 20 українців (між ними Я. Музика, М. Бутович та М. Осінчук, декілька молодших мистців і два монахи-студити з Унева), решта — польські та єврейські мистці. Курсанти перебували цілими днями в робітні (від 8-9 год. ранку до 9-10 год. вечора), і їх захоплення новою технікою було безмежне. На цьому курсі мистецької металообробки вчив Оттон Недбаль. На закінчення курсу відбулася виставка праць — разом 111 творів. Для порівняння виставлено збірку емалів Промислового музею — візантійські, китайські, японські, італійські та французькі; деякі з них аж з 11 століття; всього 100 творів. Курс пройшов у гарній товариській атмосфері наполегливої праці. Дольницька була так переобтяжена навчальною роботою, що дослівно не мала часу зробити принаймні одну власну працю для кінцевої виставки, тому експонувала там чотири свої твори, які вже були у Львові: дві ікони з Успенської церкви, одну із збірки митрополита Шептицького і одну із збірки М. Терлецького. Праці курсантів високо оцінила мистецька комісія з варшавського міністерства освіти, яка спеціально приїхала до Львова, щоб оглянути виставку.
У Відні довго перебував і творив наш митець Федір Яхимович (1800-189), відомий декоратор Державного оперного театру, декорації якого вживали до 1939 року. Павло Ковжун попросив Дольницьку відшукати у Відні мистецьку спадщину призабутого в нас мистця, зробити для архіву АНУМ фотознятки його творів і, як можливо, влаштувати виставку віднайдених його образів. Завдання не було легке, але при наполегливості Дольницької вдалося знайти нащадків мистця і частину його творів. Коли Ковжун довідався про ці знахідки у Відні, написав їй ентузіястичного листа.
«Пані Маріє, — писав він ЗО вересня 1936, — цілую Вас за те, що Ви зробили для Яхимовича, для всього українського мистецтва і для мене! Читаючи лист, я просто шалію! Вірте мені, що більшої приємності я не мав за останній рік! Ілюстрований Яхимович у „Мистецтві" — це ж „щось"! А далі підуть Білявський, Долинський, Вендзілович, Гадзевич, Устиянович, Терлецький, Лучинський. Боже, ціла нивка майстрів-галичан, забутих і занедбаних, про якик ніхто ані слова — хіба в ряди-годи щось Голубець напише. Я ж це приготовляю з 1 числа „Мистецтва". Я тільки думаю про це, бо ми властиво виступаємо на їхньому полі, як на нашому полі виступлять нові люди, нові митці. І Ви мене розумієте, правда? Я тільки що повернувся з Яворова і зараз же Вам пишу, щоб Ви знали, що стараюся зараз же про гроші, котрі будуть Вам переслані для знімок. Минулого четверга ми мали засідання, на котрому я порушив справу виставки Корнила Устияновича і зробив плян. Вона буде в час, коли й Ви будете тут. Побачите, що ми стягнемо до виставки 150 його полотен! Який це був прекрасний майстер, романтик! Нехай знає наша молодь (бо вона застрашаюче мало знає), що українська культура, творчість українських людей не впали з неба! Що ми не безбатченки, що не все йшло з Кракова, що з Кракова йшли переважно речі середні, провінціальні! Ваші шукання чудесні! Отож і я так все вишукую. „Нюх", от що, Марійко! Видно Ви його маєте. Так би сказати, „голос крови" — от що. Ви мусили знайти Яхимовича! Не вільно його не знайти, інакше щоб то було — хто ж ми тоді, якась череда, чи що? Все мусить бути, мусять бути і гроші! Бо як тепер не зробиться, то хай дідько бере, — невдачі втомлюють і мучать .
Завантажити реферат