Сторінка
10

Розвиток живопису на Станіславщині ХІХ-ХХст. Натюрморт у творчості Я.В.Пстрака, М.Д.Сосенко, Каєтона Косинського

Яскравий талант художника-колориста Олександра Коровая, що найкраще втілився у Портреті Параски Харук, позначився і на кількох натюрмортах, написаних у 80-их роках. Реалістичні, правильні за композицією натюрморти оживляють розкута і енергійна манера письма, насичені, дзвінкі кольори. В них нема безпосередності і сміливості пленерних етюдів, декоративності написаних в майстерні пейзажів і портретів. В натюрморті О.Коровай вирішує суто малярські проблеми ("Натюрморт на вікні моєї майстерні", 1979р.; "Натюрморт з рибою", 1980р.; "Натюрморт з самоваром", 1982р.; "Натюрморт з репродукцією Леонардо да Вінчі", 1983р.).

Як натхненний співець бідних і знедолених зарекомендував себе Я. В. Пстрак (1878—1916) —уродженець містечка Гвіздець на Станіславщині (нині Івано-Франківська область), вихованець Мюн­хенської художньої академії. Більшу частину свого живописного доробку Я. В. Пстрак присвятив зображенню народних типів. Як ніхто інший з західноукраїнських митців він зумів заглянути у внутрішній світ своїх персонажів, показати благородство душі людини-трудівника, висловити своє глибоке співчуття до її нелегкої долі. Колоритні образи людей з народу постають перед нами з та­ких творів художника, як «Селянин», «Лірник», «Каменяр», «Гу­цул з люлькою», «Дівчина з кошиком», Старий гуцул» та багато інших.

Переважна більшість згаданих творів — це своєрідні картини-портрети з виразно окресленою сюжетною ситуацією. Так, в ком­позиції «У літній день» художник майже портретне зобразив молоду селянку, яка, на хвильку відірвавшись від роботи, годує груддю немовля. Поряд стоїть старша дівчинка, яка з цікавістю розгля­дає сестричку. Сцена зображена на тлі залитого сонцем рівнинного краєвиду з копицями сіна, що видніються вдалині.

Характер портрета-картини має і композиція «Каменяр», в якій зображено робітника-будівельника на тлі стіни якоїсь будівлі. Обравши форматом твору витягнутий по вертикалі прямокутник, художник надавав постаті робітника відчутної монументальності. Весь його вигляд виражає незалежність, навіть деяку гордовитість. На жаль, цей твір, що започаткував собою розроблення в західно­українському живописі робітничої теми, не зберігся.

Особливо вдавалися Я. В. Пстраку образи гуцулів, життя яких він старанно вивчав і добре знав. Колоритний образ гуцула-верховинця — людини фізично сильної, вольової, здатної перемогти будь-які життєві злигодні і перешкоди, постає з картини-портрета «Гу­цул з люлькою». До кращих творів гуцульського циклу належить також картина «Старий гуцул» (1909), в якій верховинця трактова­но уже в іншому плані. Перед нами літня людина з слідами життє­вої втоми на обличчі, яка вже, очевидно, примирилася з своєю до­лею. Твір виконаний у сміливій живописній манері, форма модельо­вана енергійно, кольорова гама м'яка, тепла, з перевагою жовта­вих та вохристих тонів.

В окремих творах Я. В. Пстрак піднісся до розуміння гострих соціальних суперечностей, якими характеризувалося сучасне йому галицьке село. У цьому плані показова, зокрема, картина «Помста» («Підпалювач»), в якій зображено селянина, що підпалює госпо­дарство свого кривдника-багатія. Як відомо, в літературі цей сюжет з великою художньою силою розробив В. С. Стефаник у новелі «Палій».

Писав В. Я. Пстрак також пейзажі з зображенням краєвидів старовинного Львова («Вид на вежу Корняктів, костьола кармелі­тів і вежу Львівської ратуші», «Вид на вулицю Руську» та ін.). До­кументальні за своїм характером, вони відзначаються не лише точ­ним відтворенням архітектурних деталей, що надає їм значної історико-мистецької цінності, а й художньою довершеністю, відчутною емоційністю.

До кращих портретних творів Я. В. Пстрака належить «Авто­портрет» (1913) та «Портрет Т. Г. Шевченка» (1914). Останній ви­конаний на відзнаку 100-річчя з дня народження Кобзаря і відзначається високим рівнем виконання. Художникові вдалося підкрес­лити у виразі обличчя поета затаєне почуття тривоги за долю рідного народу, України, яке ніколи не покидало Т.Г. Шевченка.

Цікавий також портрет-картина «Молодиця-гуцулка» (1900), в якому портретована зображена на тлі майстерно написаного кра­євиду. Поколінна постать молодої гуцулки чарує своєю граціозніс­тю, життєрадісним сприйняттям світу, в очах її світяться лукаві іс­корки. Портрет виконаний в теплій барвистій кольоровій гамі, і в якій домінують червоні та бузкові тони.

Реалістичні традиції

З пошуками активності худож­ньої форми тісно пов'язане трак­тування портретного образу у творчості Модеста Сосенка (1875—1920) 65. Значний вплив на формування його манери мало знайомство з новими течіями в за­хідноєвропейському мистецтві та переосмислення на їх основі над­бань народної культури. Після п'ятирічного навчання (1896— 1900) у Краківській школі крас­них мистецтв він у 1901—1902 pp. продовжує вдосконалювати май­стерність у Мюнхені, а з 1902 по 1905 pp.— в Національній школі мистецтв та в школі Бонне в Па­рижі. 1905 р. приїздить до Льво­ва, де бере участь у Виставці українських артистів. Перший виступ молодого митця засвідчив його уважне ставлення до проб­лем стилю. Невеличке полотно «Свахи», де зображені три моло­диці в барвистому одязі, вирішене в дусі характерних тенденцій мо­дерну — етнографічний момент розв'язується у злитті жанрового психологічного рішення, властивого станковому твору, і елементів декоративно-площинного узагаль­нення, характерного для стінопи­су. На виставці експонувалися й два портретних зображення, ство­рених М. Сосенком у Парижі — «Жіночий портрет» (1903, ДМУМ) і «Портрет жінки в жовтому (Портрет пані О. В.)» (1904), про який І. Труш писав, що це «одна з найгарніших картин» на даній виставці. Як видно з опи­су твору, портрет будувався на «сильних контрастах теплих жов­тих і холодних синіх тонів», які «були на портреті дуже гарно згармонізовані, а цілий портрет дами визначався великим смаком і природністю в укладі».