Сторінка
11

Розвиток живопису на Станіславщині ХІХ-ХХст. Натюрморт у творчості Я.В.Пстрака, М.Д.Сосенко, Каєтона Косинського

З перших самостійних кроків у мистецтві М. Сосенко визначає­ться як автор барвистих, вишука­но ритмізованих у кольорі й плас­тиці розписів. Міцна академічна виучка у поєднанні з природним даром колориста стали основою дальшого мистецького вдоскона­лення. Вивчення старовинного українського орнаменту, ікон та стародруків, як і копіювання тво­рів західноєвропейського мисте­цтва XVII ст., були цілеспрямова­ними свідомими пошуками влас­ного живописного стилю. Досить широка практика монументальних робіт—за якихось 10—15 років художник виконав багато розписів церков і громадських споруд — сприяла швидкому зростанню майстерності митця. Його дар де­коратора і колориста, дар своє­рідного майстра орнаменту ви­явився тут на повну силу. Верши­ною ж творчості в цій галузі став стінопис Музичного інституту іме­ні Лисенка у Львові (1915). Ці великі монументальні цикли за­свідчили широкий діапазон стилі­стичних образних пошуків худож­ника — від візантійсько-слов'ян­ського іконопису до мистецтва європейського неоромантизму і українських народних орнаментів, до вироблення особистої манери, тісно пов'язаної з проблемами су­часного реалізму. Досвід роботи в стінопису наклав печать і на по­дальший шлях митця — він з юно­сті прилучився до органічного відчуття площини, тому і в станкових роботах його спостерігається тя­жіння до фрагментованої, незамк­нутої композиції.

Реалістична основа творчого і живописного методу Сосенка яск­раво виявилася в його станкових творах («Хлопець обідає», 1900-ті pp., ЛМУМ) і портретах, до яких ще з років навчання у нього ви­значився певний нахил, і саме на прикладах яких наочно просте­жується формування і утверджен­ня манери зображення Сосенка-живописця.

До 1910 р. пошуки художника у станкових портретах йдуть у двох образних і стилістичних на­прямах: перший позначений праг­ненням виявити в змістовному й пластичному ладі твору, в органі­зації його колірної гами націо­нальні витоки зображеного харак­теру, другий — був тісніше пов'я­заний з відтворенням душевних настроїв і переживань портретованих, з прагненням дати людину у взаємодії з середовищем, емоцій­но насичуючи її образ за рахунок освітлення, своєрідної фраг­ментації композицій, підкреслення руху.

Потяг до яскравих, ніби наси­чених сонцем поєднань визначає­ться в художника ще в 1900-х pp. Так, у «Портреті Лотоцької» (1912, ЛМУМ) він уважно про­робляє обличчя, одяг зображеної, окремі акценти рожево-білочервоного, немов передбачають його наступні пленерні шукання у роз­в'язанні портретного образу. В згаданому жіночому портреті 1903 р. виразний профіль на на­сиченому червонясто-брунатному тлі створює враження особливої емоційної піднесеності. У цих тво­рах впливи французьких постім-пресіоністів переплітаються зі своєрідно засвоєними уроками класичного мистецтва, про захоп­лення яким свідчать копії фрески «Портрет рудобородого єпископа» і «Старець у ковпаку» (обидва — 1900-ті pp., ЛМУМ).

Прагнення використати колір, взятий при сонячному освітленні, як засіб емоційної дії і як засіб об'єднання композиції в єдине ціле, де б образ людини розкри­вався у гармонії з навколишньою дійсністю, характеризується чи не єдиний в доробку художника ком­позиційний «Портрет жінки на тлі саду» (1914, ЛМУМ). Тут осно­вою образного ладу стає лінійна ритміка, що охоплює все зобра­ження в цілому, акцентуючи жіно­чу постать. Сосенка приваблю­вав насамперед мотив гармонії настрою зображеної і спокійної тиші саду, який, до речі, написа­ний дуже умовно — видно, що ху­дожнику ще не вистачало досвіду роботи на відкритому повітрі. Ллє твір важливий тим, що є од­нією з рідкісних спроб вирішити портретний образ у характері перших завоювань пленеру. Крім спроб засвоїти прийоми зображен­ня людини в пленері, помітний та­кож потяг до декоративності. З часом Сосенка дедалі більше приваблює можливість розв'язань яскравих колірних поєднань на повітрі, але, переобтяжений пра­цею над розписами, художник лише зрідка звертається до порт­рета, до станкових робіт.

Прикладів, що характеризують перший із згаданих напрямів портретних творів Сосенка, небагато, але вони цінні тим, що наочно уособлюють тяжіння художника до поетизації народного образу. Мотив своєрідної репрезентації містить невеличкий погрудний портрет селянської дівчини (1909, ЛМУМ) у ясно-жовтій квітчастій хустині. Анфасне погруддя (майже оплічне) «зрізане» по боках, через що повністю заповнює пря­мокутник полотна. Такий компози­ційний прийом органічної мону-менталізації зображення зумовле­ний не лише захопленням худож­ника стародавнім українським живописом, а й глибоко засвоєни­ми закономірностями стінопису. У своєрідно «текучому» живопи­су, у майже локальній визначено­сті основних біло-жовтогарячих, жовтаво-брунатних барв вгадую­ться впливи мюнхенського сецесіону і водночас помітно відлунюють­ся тенденції паризької живописної школи в так званому постімпресіоністичному її струмені. Але всі ці впливи, що спостерігалися майже одночасно у творчості мит­ця, взаємодоповнювалися, наша­ровувалися один на одний і, сти­каючись із міцно розвинутим від природи відчуттям лінійної й ко­лористичної гармонії, відповідно трансформувалися, органічно «уживаючись» з безпосереднім ба­ченням натури, яке було таким характерним для Сосенка-портретиста.

Образ молодої селянки трактує­ться художником як уособлення природної поетичності й внутріш­нього благородства народного ха­рактеру. М'яка тепло-золотава колористична гама поєднується з делікатним виразом ледь сумуватого обличчя, з розумним погля­дом темно-карих очей.